Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

«Головне – вірити у свою ідею, просто вірити – з усіх сил»

Діана Стомене — директорка ярмарку «Арт-Вільнюс» — найбільшого у Східній Європі
31 травня, 2018 - 15:06
ФОТО З САЙТА ARTVILNIUS.COM

«Арт-Вільнюс» (ArtVilnius) — це єдиний ярмарок сучасного мистецтва в Литві та найбільший художній ярмарок у Східній Європі. Він відбувся уперше в 2009 році, будучи однією з найважливіших подій у проекті «Вільнюс — Європейська столиця культури». Протягом останніх восьми років ярмарок розширився й утвердився на місцевій і міжнародній арт-сцені, а також у списку подій, обов’язкових для шанувальників мистецтва. Це також підтверджується статистикою. Щороку ArtVilnius відвідує понад 20000 глядачів. У ярмарку беруть участь понад 60 художніх галерей із десятків країн-учасниць (зокрема Бельгії, Німеччини, Естонії, Латвії, Польщі, України, Білорусі, Нідерландів, Італії та Франції). Заявки розглядає журі, яке складається з мистецтвознавців та експертів, завдяки чому забезпечується професіоналізм галерей на ярмарку.

Основні завдання «Арт-Вільнюсу» не обмежуються стимулюванням арт-ринку в Східній Європі, а також презентацією панорами сучасних художніх тенденцій. Організатори інтегрували Вільнюс у систему найважливіших центрів сучасного мистецтва в Європі та допомогли йому стати мостом між Сходом та Заходом.

ArtVilnius відбувається щороку на одному з найкращих виставкових майданчиків у Литві — виставковому центрі LITEXPO. Цей експозиційний простір площею 12 кв. м дає можливість провести повний комплекс усіх потрібних заходів. Сама побудова ярмарку за останні кілька років коригувалася за участю команди архітекторів.

Минулого року «Арт-Вільнюс» представив деякі найвідоміші польські художні інституції (Краківський музей сучасного мистецтва, Центр сучасного мистецтва в Гданську), а також програму сучасного відеоарту — одного з найстаріших фестивалів відеоарту в Європі VIDEONALE (Німеччина). Ярмарок також має унікальну щорічну секцію Takas («Дорога»), присвячену великій скульптурі та інсталяціям, де показують свої роботи художники з Литви, Латвії, України, Нідерландів, Польщі, Португалії, Німеччини, Данії та інших країн.

Вибір та нагородження найкращих галерей, художників і творів є традиційною частиною програми. Комітет мистецтвознавців вибирає переможців у п’яти категоріях: найкращий художник, найкраща галерея, найкраща іноземна галерея, найкраща інсталяція та найкращий молодий художник. Крім того, відвідувачі на виставці можуть голосувати за художників і галереї, які їм найбільше подобаються. Найкращому молодому художнику виплачують грошову премію з меценатських фондів.

ArtVilnius організовує Литовська асоціація арт-галеристів, очолювана Діаною Стомене, котра  також є директоркою ярмарку.

Ми зустрілися з пані Стомене під час недавнього київського фестивалю Kyiv Art Week у секції «Ужупіс», присвяченій литовським митцям.

 — Діано, тож як з’явився «Арт-Вільнюс»?

— Як ідея він зародився вже давно — 11 років тому. Ми думали, як підняти наш художній ринок, що, як і всюди у Східній Європі, був доволі слабким. Продажі йшли погано, люди не дуже ходили по галереях. Потрібний був великий міжнародний захід із гарною комунікацією, з гарною рекламою, щоби запрошувати більше учасників, глядачів. На наше щастя, в 2009 році Вільнюс оголосили столицею європейської культури. Це, серед усього іншого, дозволило нам дістати фінансування, що дуже важливо.

— Питання про гроші було в мене наступним.

— Так, отримати бюджет без якогось великого свята дуже складно. Нам підтвердили цей проект, і в підсумку — зі старту в нас брали участь 100 галерей, у тому числі й п’ять — з України. Ми постійно підтримуємо зв’язок.

— Як змінювався «Арт-Вільнюс» із часом?

— Люди спочатку не купували мистецтво активно. Приходили як на виставку. Але зараз уже всі знають, що це ярмарок, що це тільки чотири дні й що треба швидко прийти, вибрати роботу, купити, а галереї й художники бачать, що «Арт-Вільнюс» дає результати. Залучено також дуже багато міжнародних компаній. Ми дуже раді, до речі, що в Києві проходить «Art Week»; можливо, організатори чомусь навчилися в нас. А минулого тижня відкрився «Арт-Тбілісі». В цього процесу є майбутнє.

— Але яким ви собі уявляли все це на початку?

— Ми їздили по іноземних ярмарках, дивилися й училися, як це відбувається. Читали про це, дивилися, які результати. Ми зрозуміли, що якщо тільки будуть галереї, то нічого не вийде. І тому ми зібрали велику програму з семи частин. Там є й територія проектів, і зона освіти, і виставка «Дорога» з концептуальними роботами і великими скульптурами, які складно показувати в галереях. Багато можливостей для молодих: конкурси, премії, нагороди. Плюс — дискусії, презентації, зустрічі. Сам ярмарок займає 12000 квадратних метрів палацу LITEXPO, і ще є виставковий двір, тож можемо втілювати будь-які формати. Тобто, як мінімум, два дні потрібно, щоб усе подивитися.

— Я знаю, що 2015 року у вас темою ярмарку була Україна. Як це спало вам на думку?

— Як це могло не спасти на думку? Це і в нас було теж. Ми дуже переживали, просто хворіли на ці події. Я поїхала до Києва, переговорила з галереями і запросила їх усіх безоплатно. Тоді приїхало дуже багато галерей від вас. Ми підтримуємо Україну, вся Литва вас підтримує.

 — Чи є у вас улюблені художники й галереї тут, в Україні?

— Звісно, є, чимало. Наприклад, дуже товаришуємо з галереєю «Цех».  Минулого року ми показували перформанс Романа Михайлова (нар. 1989, живе в Харкові. — Д.Д.) з вогнем, усім це дуже сподобалося. Микита Шальоний (нар. 1982, живе у Дніпрі. — Д.Д.) зробив велику інсталяцію в 2015-му, це був центральний твір фестивалю, а одну з його робіт купив Музей сучасного мистецтва в Кракові. Взагалі ми надсилаємо щороку 6000 запрошень кураторам, колекціонерам і музеям. Потім завдяки контактам, встановленим під час ярмарку, галереї продають роботи. Це ярмарок контактів.

— Зал, де ми розмовляємо зараз, називається «Ужупіс». Звідки ця назва?

— Це виставка наших найкращих художників. А якщо казати про назву, то Ужупіс — це старий район у Вільнюсі. Він був занедбаним, схожим на Монмартр, і там оселилася наша богема: актори, художники, режисери. Вони придумали республіку художників «Ужупіс». Вони мають свої правила, свою конституцію й навіть власного міністра іноземних справ. У них щороку свята. Це дуже цікаво, і це діє.

 — Що далі для вас?

— Зараз у нас був фокус «Балтика», тому що Литва. Естонія, Латвія в 2018-му святкували 100 років поновлення державності. Наступного року буде Десятий ярмарок, і фокусом буде Франція. Ми маємо багато прихильників там. Звісно, ми вийдемо за межі палацу «Літекспо». Адже у Вільнюсі є Центр сучасного мистецтва й Національна галерея — залучимо їх також, а ще влаштуємо «Ніч галерей». У нас багато гідів тепер. Треба багато сил. Люди трималися осторонь, мали економічні проблеми, але тепер усе стабільно, і треба займати нові ніші. Це треба робити вчасно й рости. Тоді більше колекціонерів і фанів. До речі, добре, що в Києві це розуміють, хоча у вас, я знаю, все складніше.

В нас є фонди. Ми подаємо проекти в Раду культури, яка їх розподіляє,  так само отримуємо підтримку від муніципалітету. Є також багато спонсорів. Можемо багато чого робити, бо нас підтримують фонди.

 — Державні гарантії тут важливі.

— Так, бо таке міждисциплінарне мистецтво ніхто не купить. Матеріали для проектів теж потребують коштів. А приватних спонсорів, поки ти нікому не відомий, знайти не так уже й легко. Треба розвиватися, і через 10 років купуватимуть. Але треба час і оті гарантії, про які ви казали.

— З того, що ви розповідаєте, видно, що «Арт-Вільнюс» вріс у міське життя як важлива складова.

— Так, і нас включили в туристичну мережу. Але раніше дивилися зі скепсисом: «Подивимося, що буде». Завжди на початку складно. Але треба робити від серця, не звертати уваги, і це все завжди спрацьовує. В нас дуже хороша команда. А починали ми лише вдвох. Головне — вірити у свою ідею, тоді виходить. Просто вірити. З усіх сил.

 — Чи є у вас хобі поза менеджментом мистецтва?

— Люблю фотографувати, раніше займалася багато, зараз — якщо є час. І ще, прозвучить, може, й дивно — люблю дуже природу, обожнюю садівництво. Так добре зайнятися вирощуванням квітів, таке задоволення! Звісно, ходимо в театр і стараємося все дивитися. Але відволіктися — це спокійно побути на природі. І коли ти там щось робиш, хороші думки й ідеї приходять. І ще люблю готувати. На кухні теж приходять ідеї, бо теж щось там створюєш. А в офісі ти не встигаєш зосередитися.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments