Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Гурам Петріашвілі: "Жодний письменник не може бути аполітичним"

08 липня, 00:00

Гурам Петріашвілі - вигнанець. Грузинський письменник, актор і режисер, котрий мешкає в Україні. Належить до того кола грузинських інтелігентів, котрих дещо зневажливо називають "звіадистами". Він дотепер зберігає вірність легітимному президентові Грузії і досі не вірить у загибель останнього...

- Чому для свого вигнання ви обрали Україну?

- Я одружений з чернігівкою, тому, взявши молодшу доньку (старша з чоловіком залишилася в Тбілісі), ми переїхали до Чернігова. Але річ навіть не в рідні. Річ у тому, що грузини й українці подібні за менталітетом. Якби мені запропонували поїхати, скажімо, до Фінляндії, я б не поїхав. Грузини й українці дуже поетичні народи. Тому зі справжніми українцями у мене прекрасні стосунки.

- Цікаво, що грузини чи вірмени завжди з більшою повагою ставилися до української культури, аніж росіяни. Можна згадати бодай Параджанова, який у "Тінях забутих предків" зумів висловити український дух...

- Щодо Параджанова, то спірно, що цей фільм поставив саме він. Приміром, Валентин Мороз каже, що на цьому фільму Параджанов був власне продюсером. Якщо переглянути подальший доробок Параджанова й Іллєнка, то фільми "Білий птах з чорною ознакою" чи "Ніч на Івана Купала" - в одному ряду з "Тінями забутих предків". А Параджанов після цього знімав не фільми, а слайди. Він був амбівалентний у національному плані, до речі.

- Тобто ви ставите Параджанова на один щабель з російськомовними письменниками Чінгізом Айтматовим чи Фазілем Іскандером?

- Ні, це інше. Айтматов чи Іскандер виховані на російській культурі і творять російську культуру. Щодо грузинів, які творили й творять російську культуру чи історію, то тут так: сподобається господареві - триматимуть. Але як тільки вичавлять усі сили - виженуть, не подякують. Приклад? Навіть Кутузов визнавав, що Бородінську битву виграв Багратіон. А в Петербурзі на Марсовому полі - пам'ятники Кутузову і Барклаю де Толлі. Багратіону - немає. Більше того, років з п'ятнадцять тому його могилу на Бородінському полі було підірвано. Як ви думаєте, вашого Петренка, який замість того, щоб грати гетьмана Полуботка, замученого Петром I, грає Петра, не виженуть з Росії, не згадають йому, що він - українець?

- Але ж Олексій Петренко з нашими журналістами спілкується тільки по-українському, співає наші народні пісні...

- Це все тільки для того, щоб якось вирізнитися серед загалу, додати собі якогось додаткового забарвлення. Давайте з'ясуємо, що є національність. Перший щабель - за біологічною ознакою. Другий - за вихованням та культурою. Третій - справа, якій ти служиш. Перша ознака - не головна. Константине Гамсахурдія колись жартував: "Якщо хлопчик народився в гаражі, це не означає, що він - автобус". Петренко може співати українських пісень, але справою своєю він служить Росії. Якщо йти за біологічною ознакою, треба було б Пушкіна називати африканцем. Але ж він - росіянин!

- Чому Грузія програла війну?

- Я скажу вам на перший погляд дивну річ. У нас була величезна армія кінорежисерів, акторів, письменників, котрі боялися втратити свої незаслужені привілеї. Ми збиралися скасувати почесні звання. Скажіть, хіба Фелліні був "народним"? А Роберт де Ніро - заслужений чи народний? Звання - це вигадка Сталіна, який у такий спосіб розсадив усіх по банках, як жуків, щоб їли один одного, а хто вилізе - тому дадуть народного. І от саме наші "народні" почали кричати на весь світ про те, що наша народна влада - це самі шовіністи й фашисти...

- Ви - письменник, режисер, актор. Як на мене, культурний діяч має бути аполітичним. Як у вас поєднуються темперамент політика і, скажімо, дар казкаря?

- Жодна людина не може бути аполітичною. Навіть коли хтось каже: "Я не торкаюся політики", цим самим він опиняється по якийсь бік. Я - казкар. І коли вже щось роблю добре, то пишу казки. Але, приміром, Андерсен, батько казкарів, теж не був аполітичним. Він писав публіцистичні статті, які в нас ніколи не друкувалися. Ніхто з письменників не був аполітичним, особливо в Україні й Грузії. Наш "батько нації" Ілля Чавчавадзе і ваш Тарас Шевченко... Хіба можна назвати аполітичною людину, яка написала "Гайдамаків"? Не була аполітичною й Леся Українка. Якби вони були аполітичними, то ви б зараз були "москалькою".

- У чому зараз виявляється ваша політична заангажованість, коли ви не можете впливати на перебіг подій у Грузії?

- Політика не обов'язково означає якісь події, які, скажімо, закінчувалися б стріляниною. Мені особисто путчисти зробили великий подарунок вигнанням. Від 1988 до 1991 року я не написав жодного рядка, не поставив жодного фільму, не зіграв у жодній картині. А відколи позбавлений можливості займатися депутатською діяльністю, написав 700 віршів. Грузинською мовою. Мова - це головне в нашій політиці. Я намагаюся знайти нові зв'язки між словами і цим підтримую головне - грузинську мову. Мандельштам писав: "Кожне слово, сказане в мові, прокладає у цій мові борозну. І я пишу. Які це вірші - інше запитання. Але я борюся.

- А казки ви пишете?

- Так. Кілька казок надрукували журнал "Барвінок" і чернігівська "молодіжка" "Гарт". Я пишу дуже багато, але друкую мало. Те, що мені через місяць-два подобається, віддаю до друку.

- Коли письменник самокритично до себе ставиться, це нормально...

- Для того, щоб бути самокритичним, треба бути освіченим. Якби я не читав Руставелі, Іллю Чавчавадзе, Бараташвілі, Акакія Церетелі, Галактіона Табідзе, я б не був таким самокритичним. Орлом я ніколи не буду, але намагаюся бути принаймні подібним до нього. Якщо, скажімо, Ілля Чавчавадзе - лев, то я маю бути бодай з цієї породи, хай навіть кішкою. Від амбіцій - один крок до заздрості. Мене колись запитували: невже ти не заздриш Звіаду Гамсахурдія чи Мерабу Коставі? Кажу - ні, бо вони - орли, а я - горобець. Це ж не означає, що орел скасовує горобця, адже так? Свої казки я ж сам написав. Я щасливий, що бачив двох великих людей. Якби не вмів писати, випікав би хліб, і це була б моя справа.

- Наскільки добре ви знаєте українську культуру, зокрема літературу?

- Те, що було в моїх силах, пізнав. На чернігівському телебаченні зробив 50 передач про українських діячів: Шевченка, Довженка, Коцюбинського, Леоніда Осику, Георгія Нарбута, Анатолія Пашкевича, багатьох інших. Окрім того, зробив 16 відеофільмів, серед яких - лялькові.

- Це ви під впливом дружини зацікавилися українською культурою?

- Бажання пізнати культуру іншого народу ніколи не йде від іншої людини. Тут або приймаєш сам, або не приймаєш. Я - націоналіст. Це означає, що передовсім люблю свою країну, і так люблю, що можу зрозуміти, чому українець любить своє. Знаєте, якби ваш народ створив лише один рядок "Чорні, як ніч, ясні, як день". Ви б залишилися геніальним народом. І я не можу цим не захоплюватися, бо мене це збагачує. Що таке вплив культур? Давида Гурамішвілі не було б, якби він волею випадку не опинився б у Миргороді. Річ у тому, що Руставелі вбив грузинську поезію на кілька століть. Ніхто не міг вийти з його поля. А Гурамішвілі вийшов, як мені здається, саме тому, що він жив у іншій культурі. Один його вірш зветься "На мотиви пісні "Весела весна". Мотиви, себто мелодії, в нього зовсім інші, аніж у Руставелі...

Гурама Петріашвілі вже "попросили" з чернігівського телебачення. Може, за грузинсько-український націоналізм? Останній термін нині хоча й не вважається звинуваченням, але вживається з великими застереженнями. Хай там що, але пан Гурам воліє зватися націоналістом, аніж зрадником.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати