Iгор СЛАВIНСЬКИЙ: «Моє завдання — зберегти театр «Актор»

Нагадаємо, нинішнього літа помер засновник Київського театру «Актор» Валентин Шестопалов. На місце художнього керівника колективу були різні кандидатури, і ось нещодавно на цю посаду призначено Ігоря Славінського — актора, режисера і педагога. Про те, яким він бачить майбутнє театру «Актор», як зміниться афіша, чи вдасться йому всидіти на кількох «стільцях» (театрів на Подолі та «Актор»), чи не позначиться це на заняттях у Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, де Славінський читає лекції майбутнім молодим майстрам сцени, а також чи знайдеться час для антреприз і зйомок у кіно — про це наша бесіда з Ігорем Миколайовичем.

— Ми не порушуватимемо традицій і відкриємо сезон «Лавкою» — виставою, яка стала візитною карткою театру «Актор», але в головній ролі, на жаль, глядачі вже не побачать Валентина Шестопалова. В ролі Федора виступить Юрій Яковлєв, а образ Віри створить Ольга Когут. Артисти самі відновили постановку. Коли Шестопалов захворів, постало питання другого складу. Ми вирішили, що вистава-талісман не повинна зникнути з афіші. Цю ліричну комедію люблять глядачі, з неї розпочав свою історію театр «Актор», і цим спектаклем ми хочемо вшанувати пам’ять про прекрасного актора, режисера і людину Валентина Шестопалова, — підкреслив Ігор СЛАВІНСЬКИЙ. — Я відновлюю «Листи кохання», де зіграю роль Енді, а моєю партнеркою виступить Лідія Яремчук (Мелісса)...

Поки що йдеться про те, щоб за можливістю, відновити той репертуар, який втрачено зі смертю Шесопалова. Планується, що оновиться й «Двоє на гойдалці»... Моє завдання те саме, що й у «Розгромі» Фадєєва, коли головний герой, командир партизанського загону Левінсон, говорить: «Наше завдання — зберегти бойову одиницю, зберегти загін». А я повинен зберегти театр «Актор», щоб він нормально функціонував, продовжуючи свій розвиток у тому напрямі, який намітив Валя Шестопалов.

Театральний «портфель» п’єс у нас великий. Ми з директором театру «Актор» Тетяною Сергіївною Родіоновою вже обговорили питання репертуару. Про новинки афіші я боюся зараз що-небудь говорити. Думаю, треба хоча б розпочати репетиції, а потім розповідати про майбутні прем’єри. Проте я переконаний, що глядачів ми не засмутимо й публіці буде цікаво приходити на всі вистави.

— Ігорю Миколайовичу, а з колективом Театру на Подолі продовжите співпрацю чи «Актор» займе основну частину вашого часу?

— Я в Театрі на Подолі продовжую працювати, а суміщення не заборонено КЗПП. Адже і Шестопалов поєднував роботу в театрі «Актор» і в Російській драмі. Є у мене задумка залучити на сцену «Актора» свіжу «кров» — студентів НУТКіТ ім. Карпенка-Карого (викладання теж займає у мене чимало часу). Чи вийде? Не знаю, але хотілося б. Я переконаний, що сьогодні театр потребує молоді. Є задумка звернутися до творчості Михайла Жванецького. Планів багато — аби вистачило сил, коштів і часу на їх реалізацію.

— До речі, про час: ви і актор, і режисер, і педагог. Поділіться рецептом, як скрізь встигати?

— Як актор я вже кілька сезонів не виходжу на сцену. За волею випадку лише в «Листах кохання» гратиму як актор. Нині мені більше подобається займатися режисурою, а акторство — це вже пройдений етап... Хіба що в кіно запропонують знятись у чомусь цікавому. Приваблює й педагогіка. Є у нас цікава творча молодь, яка невдовзі зможе дуже яскраво заявити про себе. Ми «замахнулися» на Жванецького, і, можливо, я теж вийду на сцену... Не хочу зарікатися. Можна говорити, що попрощався зі сценою, навіть тур провести, як, скажімо, Кобзон, а потім виходити й виходити в прощальних концертах... Жодних рецептів у мене немає, а якщо ти любиш театр, то завжди знайдеш час, щоб зайнятися улюбленою справою.

— «Актор» — репертуарний театр, а отже, вам як керівнику треба думати не лише про нові постановки, а й про касу. Сьогодні глядач хоче розваг і видовищ, а не трагедій. Як тут балансувати?

— Мистецтво спрямоване на глядача. Ми працюємо на публіку, але важливо й те, як своїми виставами ми її виховуємо, щоб вона сприймала не лише комедії, а і високу драму (і це вже наша проблема). Театр «Актор» за чверть століття свого існування й особисто В. Шестопалов виховали свого глядача — вдумливого, витонченого. На «Лавці» все починалося і на ній усе повинно зосередитись! Ця п’єса Олександра Гельмана — не просто комедія, а серйозна драматургія, яка порушує важливі проблеми. У цьому спектаклі є романтика й інтрига, гама почуттів героїв і щирість, яку передають два актори...

«Актор» — камерний театр, і нам треба заробляти гроші. Нікому не приємно грати в порожньому залі, а хочеться, щоб усі квитки на вистави розкуповували, але до вульгарності ми ніколи не опускатимемося. Сьогодні публіка йде в театр задля «живого мистецтва». Їй уже набридли спецефекти у форматі 3D, якими переобтяжено чимало фільмів, набрид екран, а хочеться щирості і живого слова. Наш театр маленький: глядачі й актори поруч, тут не можна сфальшувати — вистава народжується на очах у публіки. У цьому великий «плюс», який притягує глядачів.

— Днями з Південної Пальміри надійшла новина про успіх вистави «Ураган на ім’я Одеса», поставленої вами. Розкажіть, що це за спектакль?

— Відбулася вже третя вистава. П’єсу написали троє авторів: Олександр Тарасуль, Євген Хаїт і Віктор Явник (колишні КВК-шники, творці «Джентльмен-шоу»). Історія, з одного боку, смішна, а з іншого — лірична і зворушлива, яка викликає і сміх, і сльози. У п’єсі дві дійові особи, а у нас у виставі — три! У центрі уваги літня пара, яка емігрувала з Одеси до Америки. Вона — колишня балерина, прикута до інвалідного візка через травми спини, а Він — співак хору.

У постановці грає два склади зіркових виконавців: народна артистка України Наталія Сумська і заслужений артист України Олег Філімонов, народний артист Ізраїлю Яніслав Левінзон і заслужена артистка України Юлія Скарга. В антрепризі також бере участь переможець першого всеукраїнського телешоу «Танцюють всі», чемпіон світу зі степу Олександр Останін. Окрім степу, він прекрасно виконує чечітку. 

Назва «Ураган на ім’я Одеса» інтригує, але нічого спільного зі стихією, яка обрушилась на Південну Пальміру в ніч на 1 червня, вистава не має, проте історія, безумовно, одеситів зацікавила. За сюжетом, коли почався потужний ураган «Сенді», сімейна пара не змогла вибратися з Нью-Йорка і залишилась у затопленій бруклінській квартирі. З героями відбуваються різні перипетії, і лише зворушливе ставлення одне до одного та спільні спогади про Одесу допомагають людям похилого віку вистояти в непросту хвилину...

Глядачі дуже добре приймали виставу. Сподіваюсь, постановка матиме довге життя, планується, що її покажуть не лише в Україні, а й за кордоном.