У боротьбі ніколи не здавайся!
Ярослав Галан, український письменник, журналіст, громадський діяч

Iсторiя на кінчику пензля

У Києві триває VІІ Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників»
25 січня, 2016 - 19:59

Традиційне місце зустрічі — Центральний будинок художника, традиційно курує проект митець Олександр Мельник. Цього разу бієнале присвятили, як сформулювали організатори, «Революції Гідності і Вітчизняній війні 2014—2016... років». Проте, в експозиції є картини та скульптури на сюжети з різних епох української історії: життя скіфів, герої Київської Русі, козаччина, «лихоманковий» початок ХХ століття, Голодомор, Друга світова війна. Вперше у рамках проекту представили плакати — усі вони перегукуються з українським сьогоденням, хоча деякі зроблені більше 20 років тому.

Фоторепортаж

«Я ОПЛАКАЛА ХЛОПЦІВ, ЯКИХ НАМАЛЮВАЛА...»

На бієнале представили близько 300 робіт. Автори — з усіх регіонів України: Київської, Львівської, Харківської, Одеської, Дніпропетровської, Донецької областей тощо. Це — і визнані майстри, як Галина Севрук, Володимир Прядка, Феодосій Гуменюк, і молоді художники, студенти українських академій мистецтв.

КАТЕРИНА ТКАЧЕНКО. «ПРОТИСТОЯННЯ» / ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У центрі експозиції — роботи про Майдан і події на сході України митців, що стали свідками і учасниками тих подій. Художниця Марина Соченко свого часу творила живописний щоденник Майдану. На виставці є її портрети героїв Небесної Сотні Михайла Жизневського і Сергія Нігояна, бійців батальйону «Донбас», загиблих під Іловайськом. «Я оплакала цих хлопців, як дітей, — каже про картину з бійцями «Донбасу» Марина Соченко. — Скільки писала іловайців, а це півроку тривало, стільки плакала. Але після відчула, ніби зробила те, що треба було зробити. Ми навіть імен всіх цих хлопців не знаємо — тільки позивні. З’ясувати імена — завдання істориків. А ми маємо знати цих героїв в обличчя. Треба вшановувати кожного. Якби не вони, ми теж могли полягти. Не має бути безіменних могил. Історичне безпам’ятство привело нас до трагедій».

БАГРЯНІ КВІТИ СВОБОДИ

«Спломенілий цвіт» — картина Олександра Мельника, герої якої — легендарні «кіборги», захисники донецького аеропорту. Багряні фігури бійців схожі на зображення з візантійських ікон. «Мене вразила документальна зйомка і фотографії понівечених обгорілих тіл. Не міг намалювати це так, як у реальному житті, і передав тему образно: хлопці палають, у їх руках — квіти, над ними — жіночі фігури, що ніби піднімають їх душі в небо. Жінок на картині порівнюють з ангелами, але коли їх малював, думав про дівчат, які залишилися самі, бо їх близькі загинули на війні», — розповідає про картину «Спломенілий цвіт» Олександр Мельник.

ВІКТОР ОЛЕКСЕНКО. «НАРОДНИЙ МЕСНИК»

Дві інші роботи митця, показані на бієнале, пов’язані з давнішими подіями української історії, але перегукуються зовнішньо і за змістом з твором про «кіборгів». Це — портрети Василя Макуха й Олекси Гірника, українців, які 1968-го і 1978 року відповідно вчинили самоспалення на знак протесту проти політики радянської влади. По-перше, зі «Спломенілим цвітом» картини об’єднує багряний колір, яким намальовані люди. По-друге, і «кіборги», і українці, що спалили себе, уособлюють боротьбу за свободу країни. Але, за словами самого Мельника, у радянські часи людина була безсила і протестувала самоспаленням, а зараз люди взяли до рук зброю, щоб боронитися від російської агресії.

ДОПОМОГА ВЛАДИ — СИМВОЛІЧНА

Бієнале історичного жанру існує багато років завдяки ентузіазму Олександра Мельника. «У 2008 році, коли президентом України був Віктор Ющенко, Міністерство культури виділило гроші, щоб повезти проект у Донецьк, Львів, Закарпаття. Виділили кошти на каталог, закупили деякі роботи. То був злет! А з приходом Януковича все це обірвалося — то був найгірший період, ніхто не міг нас підтримати. Зараз все продовжується на ініціативі та ентузіазмі художників. З боку держави — тільки моральна підтримка. Пояснюють, що сьогодні всі ресурси треба кидати на війну», — ділиться Олександр Мельник.

Кураторові проекту інколи закидають, що історична картина — вчорашній день. «Але світ мав той день, а Україна — ні, — розводить руками Олександр Мельник. — Ми були бездержавні, і у нас, по суті, не було історичного живопису. На пальцях однієї руки можна перерахувати великі полотна у цьому жанрі: «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Іллі Рєпіна, «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким» Миколи Самокиша, «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1649 року» Миколи Івасюка, «Похорон кошового» Олександра Мурашка. Здається, все. Хіба що, ще у діаспорі є великі роботи. Ми не могли передавати свою історію. Тому я і почав робити бієнале — по суті, щоб створити українську історичну картину».

БІЄНАЛЕ ІСТОРИЧНОГО ЖАНРУ — МОНУМЕНТАЛЬНЕ ЯВИЩЕ. ЦЬОГО РАЗУ ЗІБРАЛИ БЛИЗЬКО 300 РОБІТ МАЙЖЕ 150 АВТОРІВ, ТЕМИ — ВІД ЖИТТЯ СКІФІВ ДО НИНІШНЬОЇ ВІЙНИ НА СХОДІ УКРАЇНИ. ВОДНОЧАС, ПРОЕКТ ТРИМАЄТЬСЯ НА ЕНТУЗІАЗМІ ХУДОЖНИКА ОЛЕКСАНДРА МЕЛЬНИКА

Вчити історію по картинах захопливо. Звичайно, художники на свій лад інтерпретують різні сюжети, але завдяки їнім роботам можна, як мінімум, відкрити для себе знакових, але призабутих постатей, згадати певні «реперні точки» з історії. Тож, оцініть панораму буття країни, представлену на VІІ Всеукраїнській бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників».

Виставка триватиме у Центральному будинку художника до 7 лютого.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...