У мільйонів людей не може не пробудитися цікавість, розуміння, а потім і свідома праця на ниві піднесення рідної культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Історія одного міста й джазу

29 квітня, 2004 - 00:00

Місто. Що являє собою Донецьк? Далеко за межами Донецька відомі його терикони, індустріальний пейзаж, величезна кількість дівчат і троянди, троянди, троянди. Але це застаріле сприйняття Донецька. З новинок: пам’ятник Йосипу Кобзону, під яким лежать квіти, як на братській могилі, пам’ятник Анатолію Солов’яненку, світлий лик якого спотворений так, що, якби не підпис на постаменті, навряд чи хтось здогадався б, щветний співак. І суцільний ремонт міста, вірніше його вулиць, що нагадує Київ п’ятирічної давності.

Люди. Донеччани величезні патріоти свого міста. Вони своє місто люблять так, як ніде в Україні, але чомусь із такою ж пролетарською ненавистю дискредитують його. Один таксист сказав нам, що Київ — це село, а справжня столиця України — Донецьк. При цьому він віз нас містом, збиваючи та ображаючи перехожих, які переходили дорогу в суворо відведених для цього місцях. Як ви розумієте, після всього цього, чекати, щоміхатимуться на вулицях незнайомі люди, як це буває повсюдно навесні — чекати не варто. Тобто атмосфера зовсім не сприятлива для джазу, але чомусь джаз у цьому місті доречний…

Джаз. Історія Джаз + Донецьк = Любов — триває вже 35 років. Для першовідкривачів «ДоДжа» є великим прозрінням, що Донецьк вважався джазовим центром Радянського Союзу. Можливо, тому що це сталося в 60- х минулого століття (нас тоді ще не було на світі) й не піарилося з такою силою, як тепер, тим паче, що в ті часи джаз вважався «буржуазним пережитком». Виявляється, в столицю Донбаса з’їжджалися відомі к виконавці й шанувальники джазу не лише СРСР, а й усього світу (щоправда, й Донецьк був зовсім іншим містом з іншим населенням). У середині 80-х ця традиція була втрачена, але, як виявилося, не назавжди.

Фестиваль. Донецький джазовий фестиваль — «ДоДж» — відродив і по-новому реалізовував, провівши 2001 року I Міжнародний форум і конкурс молодих джазових виконавців, Олександр Сєрий за допомогою медіа-групи Level. За чотири роки своєї новітньої історії фестиваль набрав таких обертів, що по праву вважається міжнародною джазовою громадськістю найяскравішою подією на пострадянському джазовому прост всю історію «ДоДжа» гостями фестивалю й конкурсу «ДоДж junior» стали понад 600 виконавців і колективів із усього світу: від США до Грузії.

З легкої руки фестивалю засяяло чимало зірочок і зірок на світовій джазовій планеті. Наприклад, цього року нам пред’явили успіхи лауреата першого конкурсу «ДоДж junior» Олександра Корогодіна. Він видобувавки з рояля з таким ентузіазмом і так технічно, що хотілося схопитися зі свого місця й поринути в танець. Його очі світилися шаленим вогнем, і вся його успішна кар’єра джазового піаніста немов пропливала пер ами в кольорових картинках. До речі, Олександр живе й вчиться тепер у Німеччині і з не меншим ентузіазмом розповідає всім, із якого міста він родом і лауреатом якого конкурсу є. Його мало хто розуміє, але піар Дого джазовій школі — вагомий.

Гості. Персона намба ван на цьому фестивалі — його незмінний ведучий — легендарний конферансьє, петербуржець, джазовий критик, автор першої книжки про джаз російською мовою Володимир Фейертаг. Кожний номер програми він представляє так, що навіть якщо в тебе з’являються крамольні думки вийти покурити й зробити паузу в п’ятигодинному концертному марафоні, то після фейертагівської підводки зробити це наважується ніхто.

Незмінним на «ДоДжі» з року в рік залишається виступ господарів фестивалю в різноманітному поєднанні з гостями. Цього року корифей донецьких фестивалів сурмач Валерій Колесников потішив трьома джазовими стандартами в класному дуеті з піаністом із Росії Леонідом Вінцкевичем. А на завершення фестивалю, коли вже всі призи були роздані й машини розіграні, — Валерій Колесников, Ігор Бриль (ф-но), Олексій Кузнецтара), Гуліко Чантурія (вокал) злилися в абсолютно імпровізованому журі-джем, показавши й публіці, й конкурсантам, що таке справжній джаз великих майстрів.

Ще одна приємна традиція — запрошення на кожний «ДоДж» біг-бендів. Якщо в минулі роки це були біг-бенд із Краснодара під керівництвом Георгія Гараняна або знаменитий оркестр імені Олега Лундстрема під керівництвом того ж Гараняна, то цього року ми стали свідками висококласного виступу ростовського біг-бенду під керівництвом Михайла Радінського. Слід зазначити, слідом за Фейертагом, що біг-бендів взагалі б не буває, бо в класичному складі такий оркестр має утримувати держава. Самі розумієте, як вона це може робити. Тому тут задіяні ентузіазм і надзвичайна вірність джазу. Тому в Ростові-на-Дону таких біг-бендів де ька. А все тому, що це місто є своєрідним центром біг-бендового життя ще з часів першого оркестру, організованого прославленим Кімом Назаретовим. Що біг-бендові традиції живі в найкращому вигляді, ми змогли перекотися, послухавши міні-програму ростовчан.

Що ж до приголомшуючих номерів на «ДоДж#2004», то варто згадати: секстет Doo-Bop Sound, «дворукого гітариста» Енвера Ізмайлова та тріо Аркадія Ескіна.

Пітерські музиканти з Doo-Bop Sound визначають свою музику як «ейсід-джаз у суміші з фанком і джаз-роком». Усі учасники секстету — чудові імпровізатори зі значною джазовою школою. Всі аранжування оригловні постачальники матеріалу — Олексій Попов і Олексій Никонов), а композиції мають такий динамічний діапазон і настільки міцно пов’язані інтонаційно з джазовою класикою, що музика групи однаково цік для аматорів гостро-ритмічного сучасного ф’южн, так і для шанувальників старого свингу.

Про «східну легенду» — гітариста з радгоспу «Заповіт Ленінський», що в Криму, — Енвера Ізмайлова писали так багато, що в черговий раз спробувати передати словами те, як він уміє в музиці споглядаючи танцювати; плакати з усмішкою, періодично залишаючись тет-а-тет зі своїм «самотнім гітарним голосом»; жартувати й буквально зводити з розуму публіку — марна справа. Тому, якщо ви ще жодного разу не слухали Ізмайло зробіть це.

Один із найкращих, якщо не найкращий піаніст Білорусі, учасник легендарних «Піснярів», а нині соліст Державного оркестру Білорусі Михайла Фінберга — піаніст Аркадій Ескін приїхав у Донецьк із своїм тріо. І,го, виступив на київському «ДоДжі», який став джазовим відлунням донецького. Цьому не завадив ні його вік, ні, очевидно, поганеньке самопочуття. Але для чудового музиканта, виключно тонкого піаніста, який клавіші рояля, наче перли, — такі дрібниці, як вік (йому 74 роки), аж ніяк не завада. Тим паче, коли звучать імпровізації на тему «піснярівської» «Вероніки» або власні віртуозні й запалювальні «Іспанські наспіви».

Гості з прекрасного далека. У цій ролі виступали квартет відомого польського саксофоніста та композитора Збігнева Намисловського й другий у світі джазу виконавець на губній гармоніці Олів’є Кер-Оріо в дуеті з Мануелем Рошманом (Франція). Тут ми досхочу натішилися камерним, оригінальним авторським джазом, дещо заворожливого звучання та медитацією під досить-таки незвичний ансамбль губної гармоніки й рояля.

Конкурс. «ДоДж junior#2004» цього року пройшов не так спокійно, як у попередні. Очевидно тому, що багато учасників були здивовані участю в джазових змаганнях колективу BRILL BROTHERS, які на «ДоДжі#2002» виступали зі своїм батьком — знаменитим джазовим піаністом Ігорем Брилем у складі ансамблю «Нове покоління». Саме в ролі гостей, а не молодих виконавців. Тоді, чудово відігравши свій міні-концерт у гостьов фестивалю, близнюки-саксофоністи Олександр і Дмитро справили гарне враження, але ніхто не міг подумати, що вони наважаться взяти участь у конкурсі, главою журі якого є їхній батько. Звісно, BRILL BROTHERS прі (яке, до речі, не присуджувалося останні два роки) заслужено поїхало в Москву. Але певні сумніви все ж з’явилися в струнких лавах бездоганно організованого «ДоДжа».

Далі премії розподілилися так: перша премія UNLIMITED — Донецьк/Україна, друга — група БіСі Донецьк/Україна, третю премію розділили — UNI VOX — Кишинів /Молдова і Володимир ЛУЇЗО — тріо — Москва/Росія.му списку практично стовідсотково мали опинитися й кияни — чудова група FRENATION AL BAND. Але через перевищення ними хронометражу конкурсного виступу на 7 хвилин хлопці спочатку взагалі ледь не злетілкурсу, а в результаті отримали заохочувальну спеціальну премію «Компроміс». До всіх пригод киян додалася прикра помилка оргкомітету чи самого журі — диплом у категорії «найкращі інструменталісти» було виписано не на ім’я переможця Максима Малишева — ударника з FRENATION AL BAND, а на ім’я ударника BRILL BROTHERS Дмитра Севастьянова. Дуже неприємно, але нехай це буде найбільшим розчаруванням у вельми перспективному творчому житті цієї команди. Тим паче, що крім Малишева, спеціальні дипломи отримали музиканти цієї команди — клавишник Усеїм Бекіров і саксофоніст Максим Кочетов.

Фінал. На сцені з’явився елегантний Святослав Белза в ролі весільного генерала й натяку на зміцнілі зв’язки Донецька з Москвою та телеканалом «Культура». Продемонструвавши публіці архівну афішу Першого джазового фестивалю в Донецьку 1969 року й виголосивши відповідні слова, Белза передав слово… шикарному іменинному торту, який під акомпанемент лауреата першого конкурсу «ДоДж junior» піаніста Олександра Корогодіна, який прославляє нині донецький джаз у Німеччині, виплив у вигляді капелюха на голові донеччанки з тридцятьма п’ятьма свічками. Потім всі дружно його їли на традиційному джем-сейшені й раділи, що на п’ятий, ювілейний «ДоДж» стане остаточно виїзним і поїде розповідати історію Донецьк + Джаз не лише до Києва, а й до Львова та Москви. Очевидно, скоро в усіх на вустах буде фраза: «Чи любите ви джаз так, як люблять у Донецьку?!»

Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА, Марія ІЛЬЇНА, Донецьк — Київ. Фото Олександра ЛОБАНОВА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ