Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

Кінофестиваль Docudays UA. Фільм дня: «Шлях до гір»

Конкурс DOCU/СВІТ
27 березня, 2019 - 16:31

Для італійки Міколь РУБІНІ «Шлях до гір» (спільне виробництво Франції, Італії та України) – дебют у кіні.

Мета, що рухала нею, дуже проста: приїхати в карпатське село Ямна, аби знайти будинок, де народився її дідусь, і зняти процес пошуків.

Ось вона з оператором Давіде МАЛЬДІ прибуває в це село, й далі починається поступове занурення  у начебто впізнавану, але дуже дивну, місцями навіть химерну атмосферу. Кажуть, дідів будинок знаходиться на території напівпокинутого санаторію, але доступу туди немає, оскільки територію захопили рейдери і, поставивши непривітних охоронців, категорично заборонили вхід. Місцеві спочатку раді гостям, але дуже швидко починають ставитись до новоприбулих з пересторогою. Спроба зйомок у місцевому краєзнавчому музеї натикається на скандал: не можна. І ще ліс. Напівтемний, загадковий. Де колись відбувалися речі, про які багато хто волів би забути.

Те, що робить режисерка: вона накладає краєвид пам’яті – як індивідуальної, так і історичної – на краєвид реальний. І це - при тому, що значну частину екранного часу займають нерухомі загальні плани, на яких нічого не відбувається, а оповідь веде сама Міколь за кадром цілком спокійним голосом - надає фільмові не артикульовану, але постійно зростаючу напругу.

Авторка поступово, прорахованими рухами оголює все нові й нові смислові шари, аж поки де дістається до страшної істини цих місць, не розкриває істинного значення назви: шлях до гір – це й спосіб утечі євреїв під час німецької окупації, і цілком конкретна дорога, якою євреїв босоніж, по  червоній від крові щебінці, вели на вірну смерть.

“Ми всі винні. Це те, що об’єднує мене з мешканцями цієї місцевості” – підсумовує авторка.

Білі плями й лакуни, недомовленості й витіснене відчуття провини, ландшафти, наче заповнені життєвою метушнею й водночас помережані оцими порожнинами індивідуальної та масової свідомості, проваллями втрат, зяянням забуття – ось правдива географія місця, де опинилася Міколь Рубіні у своїх пошуках утраченого простору.

Годі й пригадати сильніший фільм за участі України про трагедію Винищення за останній час.

 

 

 

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ