Унікальна сакральна старожитність козацької доби привернула увагу колекціонера Віктора Лещинського на одному з антикварних ринків Києва. «Він був з великими втратами декору й розпису, але притягував погляд. У ньому відчувалась сила», - згадує Лещинський.
Експертний висновок дерев’яному заалтарному хресту дала мистецтвознавець та знаний музейник Лариса Чернова з Хмельницького. Вона визначила дату час його створення – друга половина 18 століття. Українське бароко, так зване «єлизаветинське».
«Хрест, який не має аналогів нині в Україні! Подібні були втрачені в часи войовничого атеїзму, або ж вивезені закордон», - каже мистецтвознавець та експерт козацьких сакральних речей Володимир НЕДЯК.
Козацький заалтарний хрест випадково на одному з антиквартних ринків у Києві придбав збирач старовини Віктор Лещинський. «Річ перебувала у занедбаному стані, з великими втратами живопису з окремих деталей. Він привертав увагу своєю нетиповістю. Але чи автентичний хрест? До якого історичного періоду він належить? Все це мали встановити фахівці. А відновити – реставратори», - каже Лещинський.
Рятували унікальний артефакт у Хмельницькому. Мистецтвознавець Лариса Чернова звертає увагу на типовий декор – скульптурне, орнаментальне різьблення так званого «єлизаветинськго» барокко.
Далі за справу взялась реставратор Тетяна Московцева. «Скажу одразу – такі речі не потрапляли в моє поле зору кілька десятків років. А увагу привернув незвичайний сюжет над образом Богородиці. Драбина Якова», - каже реставратор хреста. Стиль розпису – український, не монастирський. На лицьовому боці – розп’яття зі Спасителем, на зворотньому – медальйон з Богородицею Орантою.Образ Пречистої – виписаний так, що нагадує обличчя живої людини. Це українська манера, дуже емоційна, тепла.
«Хрест гоноровий, часів козаччини. За стилем – ймовірно з Козельця. Як відомо, саме там стояв храм св.Миколая, де вінчалась імператриця Єлизавета з Олексієм Розумом. Саме в межах Козельця й збереглась садиба Наталі Розумихи – матері Розумовського – Покорщина. Там, за традицією, після вінчання, імператриця-невістка вклонилась своїй свекрусі. Звідти й назва – Покорщина», - каже Володимир Недяк. Мистецтвознавець показує на каплицю - вона на лівій частині хреста. Богомази так «увічнювали» храми, для яких розписували хрести. Виходить, що у 21 столітті можна побачити місце, де молились, справляли літургії у другій половині 18 століття.
«Сакральна річ козацьких часів, яка не має аналогів. Те, що її врятували – світла історія, адже дякуючи колекціонеру Віктору Лещинському, тепер її можуть бачити багато людей, дізнаватись про історію козаччини, гетьманщини, й молитись – для чого, власне, її й створили у 18 столітті», - каже Володимир Недяк.
Віктор Лещинський хоче, аби врятована сакральна пам’ятка послужила сучасникам: її покажуть всім, хто цікавиться історією, хто хоче відчути її і збагатити свою уяву про легендарні часи.
