«Крихт не потребую!»

Інтерес до постаті автора «Палімпсестів», одного з найвидатніших українських поетів ХХ століття, людини, яка віддала життя за звільнення України від імперії — зростає. І є всі підстави стверджувати, що зростатиме й надалі. Адже прагнення осмислити творчість і життя того, хто в ув’язненні, не скорившись, мав силу написати: «Коли життя забране — крихт не потребую!» (з «Таборового зошиту») — це прагнення збагнути головне і в Україні, і в нас.

Природно, що фільм «Заборонений», присвячений подвигу Василя Стуса (вийшов у прокат 5 вересня), спричинив жваві дискусії в ЗМІ та соцмережах. Аж до достатньо різких оцінок на кшталт: «Беззубий і заштампований байопік» (сайт «Лівий берег»). З іншого боку, чимала частина експертів вважають стрічку безперечним творчим успіхом.

Аби судження про фільм були об’єктивними, необхідно, мабуть, уважно вислухати міркування його творців. Таку можливість надав усім охочим Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану (Будинок профспілок), запросивши 8 вересня на презентацію «Забороненого», а також однойменної книжки, на основі якої знято стрічку, сценаристів кінотвору Артемія Кірсанова та Сергія Дзюбу, провідних шістдесятників, учасників правозахисного руху — журналістку Маргариту Довгань та політв’язня Василя Овсієнка. Обидвоє добре знали Стуса особисто.

За словами Маргарити Довгань, Стус був людиною, гранично жорсткою до зовнішніх негативних політичних обставин, нездатною коритися тоталітарному Злу — і особистістю, винятково теплою, доброю, благородною в спілкуванні з рідними, друзями, однодумцями. Органічно не сприймав плітки, наклепи, інсинуації (пані Маргарита згадує, за часів спільної праці з Поетом у міністерстві промисловості будівельних матеріалів наприкінці 60-х, як Стус міг припинити обивательські теревені лише трьома словами: «Про що це ви?». І всі замовкали!).

Стус, за словами Маргарити Довгань, був одним із тих інтелектуалів-шістдесятників, які дуже любили класичну музику (хоч і не здобув спеціальної освіти), я згадую, додала пані Маргарита, як ми разом ходили на концерт творів Шуберта: пам’ять на все життя (додамо: Стус — це взагалі нерозривний, органічний сплив глибинного українського світогляду та водночас найвищого культурного європейства). Коли ми працювали разом із Василем, згадує М.Довгань, то в перервах на обід він любив стати десь у кутку, палити цигарочку і обов’язково читати якусь «складну» книгу. З першої зустрічі, сказала пані Маргарита, я була вражена схожістю профілю Поета з профілем безсмертного Данте. І мій чоловік, вела далі вона, скульптор Борис Довгань, якого вже немає серед нас, захопився ідеєю зробити портрет Стуса (на мій погляд, блискучий). Василь лише попросив: «А можна я буду під час вашої роботи читати й палити?»...

Василь Овсієнко, мужній дисидент, людина, яка відбувала з Поетом табірний строк у Кучино (Середній Урал) і була свідком останніх днів його життя, наголосив: «...Творчість Стуса — це смертний вирок Російській імперії. І цей вирок буде виконано ще за нашого життя — ось згадаєте моє слово! «.

Пан Василь щиро подякував Сергієві Дзюбі та Артему Кірсанову, сценаристам фільму «Заборонений», сказавши: «На мою думку, ви здійснили творчий подвиг».

Артем та Сергій розповіли, що останніми днями їм як сценаристам довелося відвідати Львів, Луцьк, Івано-Франківськ, Вінницю — міста, де вже показали стрічку, і скрізь «Забороненого» зустрічали тепло. Лунали оплески, після заключних титрів зал вставав. Річ не в епізоді суду з «адвокатом» Медведчуком, який (епізод) зрештою залишився в фільмі. Річ у тім, що «Заборонений» — це не лише особисто про Стуса; під заборону потрапило ядро української культури, її мова, історія. Ми, наголосили Артем Кірсанов та Сергій Дзюба, прагнули відтворити живий образ Стуса — «человека без кожи», за влучним висловом Семена Глузмана. «Ми спілкувалися під час зйомок із Левком Лук’яненком — додали вони — з Іваном Драчем, Борисом Довганем, Миколою Жулинським, і готові відповідати за правдивість фільму, хоч це, зауважимо, твір художній, не документальний! Так, коли нам закидають, що Стус (актор Дмитро Ярошенко зіграв цю роль просто чудово) «занадто літературно розмовляє» в фільмі — ми відповідаємо: але в житті він саме так і розмовляв. І ми можемо це довести».

* * *

Є кілька символічних, вражаючих моментів у цій зустрічі. Її проводили в Будинку профспілок, спаленому 2014 року катами тієї імперії, що їй Стус виніс вирок. До речі, тоді на Майдані читали не лише вірші Шевченка, а й поезії Стуса. Були його портрети. Маргарита Довгань, відзначивши, що на презентації присутній легендарний сапер Анатолій Фатєєв, герой російсько-української війни, наголосила: закликаю молодь — навіть у найкритичніших ситуаціях — вірити в перемогу. Як Стус.