Криваво, красиво, прісно

При перегляді «Неонового демона» (спільна продукція США, Данії і Франції) спадає на думку один вже забутий журнал, свого часу (в 1990-ті роки) шалено популярний, — «Птюч». Зачитувалася ним уся молодь колишнього СРСР.

Звісно, така асоціація виникає в першу чергу через операторську роботу (Наташа Брайєр): довгі статичні плани, насичені яскравими, штучно-»кислотними», дискотечними кольорами. В тому ж дусі й людське наповнення цих кадрів: сліпуче вродливі і до химерності модно вдягнені молоді жінки, ексцентричні або зловісні, але так само привабливі чоловіки. Плюс сцени дикого насильства і потоки бутафорської крові наприкінці. Чистий «Птюч», одне слово — якщо хто пам’ятає.

Очевидно, що подібність до глянцевого журналу є цілком продуманою, бо, власне, «Неоновий демон» — про моду. Головна героїня, 16-річна амбітна дівчина на ім’я Джессі (Елль Фаннінг), приїздить до Лос-Анджелеса, щоб зробити кар’єру моделі. І навіть робить її: швидко знайомиться із працівниками фешн-індустрії, підписує контракт з агентством, виходить на подіум; але неоновий демон (доволі прозора метафора для означення світу моди) вимагає жертвопринесень.

Режисер фільму — 46-річний данець Ніколас Віндінг Рефн — традиційно змішує у своїх історіях насильство й секс. Інколи це приносить йому серйозні нагороди на фестивалях (наприклад, приз за режисуру в Каннах за «Драйв» з Райаном Гослінгом (2010). З касовим успіхом результати скромніші; остання стрічка — не виняток: 1 300 000 зборів за семимільйонного бюджету.

І це не дивно, адже тут наявна невідповідність очікуванням авдиторії. В «Демоні» є явна претензія на (естетський) трилер. Проте, навіть у найбільш жорстоких епізодах, немає напруги й страху, невід’ємних від цього жанру. Причина очевидна: для емоційних афектів потрібні більш-менш виражені, переконливі характери, живі й пристрасні герої та героїні; натомість у Рефна діють пласкі маріонетки, яким не співчуваєш жодної миті.

По суті, «Неоновий демон» — чиста й від того прісна вправа у формі. Охолоджений напівфабрикат. Бутафорська граната з відділу іграшок. Вибуху не буде — однак нам покажуть його гарну фотографію.

Мабуть, оце і є акт жахливого насильства: гламур з’їв кіно.