Поставте собі питання: що про вас одного дня скаже історія?
Йосип Сліпий, первоієрарх Української Греко-Католицької Церкви, верховний архієпископ Львівський і митрополит Галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч

«Культура на дотик»

Під такою назвою в Херсоні триває виставка, де відвідувачі можуть не тільки роздивлятися експонати, а й нюхати і навіть спробувати їх на смак!
17 липня, 2013 - 10:33
16 ХУДОЖНИКІВ, СКУЛЬПТОРІВ І РЕЖИСЕРІВ ВТІЛЮВАЛИ У СВОЇХ РОБОТАХ ВРАЖЕННЯ ВІД КНИЖКИ ОЛЬГИ СКОРОХОДОВОЇ ТА НАМАГАЛИСЯ РЕФЛЕКСУВАТИ НА ТЕМУ «СВІТУ ОДНОГО ВІДЧУТТЯ»

Місцеві громадські активісти і митці зацікавилися спадщиною Ольги Іванівни Скороходової, яка за повної відсутності зору та слуху створила низку наукових робіт, що стосуються проблем розвитку, виховання й навчання сліпоглухонімих дітей. А ще серед її творів — цікаві нариси та вірші російською й українською мовами. У головній праці її життя — книжці «Як я сприймаю й уявляю собі навколишній світ», науковець не тільки описала світосприйняття сліпоглухої людини, а й подала систему взаємовідносин із людьми з обмеженнями життєдіяльності, в якій усі мають однакове право на загальнолюдські надбання. З’явилася ідея виставки, експонати якої можна не лише побачити, а й відчути на дотик, слух, на нюх і навіть на смак! Організаторами виступили Херсонське відділення Соціологічної асоціації України, Білозерський районний музей та Херсонський благодійний фонд імені Поліни Райко за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Кілька місяців велася робота над збором експонатів. Оскільки особистих речей в колекції музею знайшлося лише невелика кількість, автори вернісажу спробували представити світ Ольги Скороходової через різні інсталяції. Наприклад, на одній поличці стоїть звичайний вентилятор, а поруч номер квартири та кнопка дзвоника — це вхід до московської квартири Ольги Іванівни. Відвідувач натискає на дзвоник, і вентилятор починає ганяти повітря — так господиня дізнавалася, що до неї завітали гості. А ще — колекція різних запахів, сприйняття яких описувала науковець, набори монет, дизайн яких розроблено з урахуванням потреб незрячих, книжки Скороходової, предмети, що ілюструють важливість вібраційних та температурних відчуттів тощо.

Перед виставкою в Білозерці та Херсоні пройшов двотижневий «Пленер на дотик», під час якого 16 художників, скульпторів і режисерів втілювали у своїх роботах враження від книжки Скороходової та намагалися рефлексувати на тему «світу одного відчуття». Як наслідок — глядачам представлено чимало цікавинок у різних мистецьких жанрах.

Однією з головних родзинок виставки є її інтерактивність. Під час екскурсії відвідувачі не тільки мають нагоду «оглядати» об’єкти руками, а й навчитися писати шрифтом Брайля, ознайомитися з принципами дактилології, самим створити мистецький об’єкт «на дотик». Натомість традиційні музейні експонати, які зазвичай не викликають особливої цікавості (стара праска, мінометна міна, примус, тощо), на даній виставці представлені у спеціальних боксах з отворами. Занурюючи в них руки, кожен може заново познайомитися з відомими предметами: через їхню форму, тип поверхні, матеріал, теплопровідність. Це дає можливість подивитися на знайомі предмети під іншим кутом зору.

— Людина, яка позбавлена змоги сприймати світ традиційно, відчуває його по-особливому: значно глибше й інтимніше, — розповідає куратор проекту «Культура на дотик» Микола ГОМАНЮК. — Про це, зокрема, й писала Ольга Скороходова. До прикладу, вона дуже любила море, його запахи, ніжність бризу. А одного разу пішла купатися в морі, коли вирував шторм, хоча навіть плавати не вміла! Так сильно вона хотіла відчути силу стихії. У неї вдома було піаніно, яке вона теж «слухала» по-своєму. Коли гості починали грати, Ольга Іванівна підсідала до інструменту спиною, сприймаючи вібрації. Тобто світ музики, як і світи інших мистецтв, був для неї відкритим. Охоче Ольга Іванівна відвідувала музеї, подорожувала, проводила зустрічі з читачами, виступала на радіо, листувалася з відомими вченими та письменниками — Павловим, Рильським, Бажаном, Горьким, Тичиною.

Нетрадиційну виставку відвідувачі (і дорослі, й, особливо, діти) сприймають з великою цікавістю... А лауреат Шевченківської премії, поет і художник Анатолій Кичинський у книзі відгуків написав: «Мені думалося, що я зрячий. А я, виявляється, напівсліпий... Пучки моїх пальців — сліпі. Були б вони моїми додатковими очима, яким би глибшим і вищим був для мене цей білий світ...»..

Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон. Фото автора
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments