Кияни згадували Iгоря Шамо
У рамках VІІ Міжнародної пасхальної асамблеї «Духовність єднає Україну» в Національній музичні академії України імені П.І.Чайковського відбулися концерти, присвячені 90-річчю від дня народження видатного композитора.
Впродовж двох вечорів звучали його фортепіанні, симфонічні, камерно-інструментальні, хорові твори і, звичайно ж, пісні. Епіграфом одного з концертів став рядок рефрену знаменитої пісні Ігоря Шамо «Як тебе не любити...», яка стала офіційним гімном столиці України.
Серед спогадів композитора є розповідь про те, що слова рефрену пісні про Київ він і поет Дмитро Луценко «підслухали» під час прогулянки на Володимирській гірці, коли один з молодих людей, милуючись краєвидом, захоплено промовив: «Як же тебе, Києве не любити!». Ігор Шамо створив понад 300 пісень, серед них такі шедеври, як «Три поради» на вірші Юрія Рибчинського, «Дніпровський вальс» на вірші Валерія Курінського, «Осіннє золото», «Не шуми, калинонько», «Зачарована Десна», «Україно, любов моя» на вірші Дмитра Луценка, які давно вважаються народними піснями. А, сповнена ліричним патріотизмом, пісня Ігоря Шамо «Україно, любов моя» є рідною музичною сестрою поетичного вірша «Любіть Україну» Володимира Сосюри. Важко, так само повірити, що хори «Тирлич, тирлич», «Русальна», «Дощик», «Ой, Ятране», «Купальська» з хорової опери «Ятранські ігри», які прозвучали в концерті, не є народними, а створені композитором! Важлива деталь: ця новаторська для української музики хор-опера Ігоря Шамо написана в 1978 році, в часи тотального несприйняття національної культури. Нагадаю, що також саме тоді створювалася унікальна фольк-опера молодого Євгена Станковича «Цвіт папороті». Обидва ці твори були провісниками нового мистецтва незалежної України. Хоча обидві фольк-опери, на превеликий жаль, так і залишаються лише мовчазними символами національної культури. Не випадково, донька Ігоря Наумовича, Тамара Шамо, котра приїхала на концерти-пам?яті з Німеччини, куди вже давно переїхала, з болем говорила, що мріє таки дочекатися виконання всієї опери батька.
Музика Ігоря Шамо, що звучала в обох концертах, створювала тональність, яка об?єднувала аудиторію особливою атмосферою ностальгії за спокоєм і романтикою, почуттям любові до свого міста, до своєї землі. Себто, тих людських почуттів, які ніколи не старіють і не мають віку. Всю красу пісенної і хорової музики композитора розкрили молоді яскраві виконавці — хор студентів «Anima» під орудою Наталі Кречко Київського національного університету культури і мистецтв, Український народний хор імені Сергія Павлюченка того ж університету (диригент Олена Скопцова), у супроводі якого Володимир Гришко співав пісню про Київ, що її знали і знають мільйони людей. Володимир Гришко наче підхопив естафету блискучої плеяди її виконавців, одним з кращих якої був незабутній Юрій Гуляєв.
Утім, пісенна і хорова творчість Ігоря Шамо є лише частиною, хоч і значною, його високої академічної музики. І про це нагадав у вступному слові про композитора ректор Академії Володимир Рожок. Адже Ігор Наумович був у лавах перших повоєнних випускників Київської консерваторії, його педагогом був сам Борис Миколайович Лятошинський, і він мав можливість спілкуватися ще з одним велетнем української музики — Левком Ревуцьким! Студент Ігор Шамо став наймолодшим на той час членом Спілки композиторів і автором музики до першої кінострічки Сергія Параджанова «Андріаш». Глибину симфонічного мислення Ігоря Шамо розкрив славетний Національний ансамбль солістів «Київська камерата», який є першим виконавцем багатьох творів українських композиторів. Під орудою Валерія Матюхіна прозвучали Симфонія №3, Вальс-каприччіо та частини концертів для флейти, баяна та струнного оркестру.
А в іншому концерті талановиті студенти Національної музичної академії розкрили для слухачів та й для себе, як вони самі зізналися, нові перлини української фортепіанної музики. Адже Ігор Шамо теж був професійним віртуозом-піаністом і до того ж прекрасно володів грою на акордеоні.
Важливу думку висловила Тамара Шамо про те що її «батько, який не був етнічним українцем, зумів увібрати в себе все багатоголосся українського мелосу і зануритися в саме серце народного мистецтва. При цьому він був справжнім інтернаціоналістом, знаходячи невичерпне творче джерело в культурах інших народів: єврейському і азербайджанському, вірменському і естонському, російському і узбецькому... Батько народився і все життя прожив у Києві, віддаючи йому всю свою любов і свій талант»...
