Київське Вагнерівське товариство завершило 21-й сезон

Фінальним акордом став концертом на честь 205-х роковин з дня народження композитора-клаика. У діяльності товариства, яке проводить свої засідання у приміщенні Київського будинку вчених Академії наук України, склалася своя традиція. Серед десяти щорічних зустрічей, частина яких присвячується перегляду сучасних оперних вистав європейських театрів, огляду подій провідних оперних фестивалів, тричі протягом сезону проводяться концерти, пов’язані з пам’ятними датами: днем народження Ріхарда Вагнера -22 травня і днем його смерті - 13 лютого. Що один вечір проводиться напередодні  Нового року і Різдвяних свят.

Ріхард Вагнер був із дитинства занурений у світ високого мистецтва і музики. Як блискучий диригент він виконував не лише власні твори, але й багато тогочасних опер, обожнював симфонії Бетховена, особливо унікальну Дев’яту, зробивши ще у юнацькі роки власний фортепіанний  переклад цієї складної партитури. Вагнер був у дружніх стосунках, а згодом і сімейних зв’язках з Ференцем Лістом, надзвичайно цінував його творчість. Одним з незаперечних авторитетів у музичній галузі все життя залишався для нього Й. С. Бах. Тому і у наших концертах поряд з творами самого Вагнера звучить музика різних епох і національних шкіл. 

О. ЩОГОЛЕВА, М. ЗАБАРА, В. ТУВЛІС, М. ЧЕРКАШИНА-ГУБАРЕНКО, М. ШУХ

Так, під час концерту на відзначення 135-х роковин зі дня смерті німецького композитора, який мав назву «Сімейне коло і творча доля митця», відвідувачі мали змогу познайомитися з камерними творами Віталія та Ірини Губаренків та згадати у зв’язку із цим історію сім’ї самого Вагнера.Головну частину програми підготував яскравий творчий дует у складі солістки Валерії Туліс (сопрано) і піаністки Олени Щоголевої. Валерію кияни добре знають як чарівну молоду актрису Національної оперети і вже визнаного майстра цього жанру. Однак вона постійно розширює свій творчий діапазон, свідченням чого став і названий концерт. Тут прозвучали два вокальних цикли – «Простягни долоні» Віталія Губаренко на вірші Володимира Сосюри та «Заспівайте, сестро» Ірини Губаренко на вірші Леоніда Кисельова. Тепло сприйняли слухачі вокальну баладу на вірші Ірини Губаренко «Колоколенка» композитора Михайла Шуха і гаряче вітали самого автора, який був присутнім у залі. Ніхто тоді не міг навіть уявити, що життя цього видатного українського митця швидко після цього передчасно  обірветься.

Дізнавшись про несподівану смерть Михайла Шуха, ми подумали, що саме життя ніби втрутилося у задум цього вечора пам’яті. Бо символічним його початком була обрана сцена прощання Вотана з Брунгільдою з опери Вагнера «Валькірія», яку виконав молодий прихильник вагнерівського мистецтва бас Олексій Верещак. Символічно і те, що під час церемонії прощання з Михайлом Шухомсеред інших його творів прозвучала та сама його «Колоколенка» на вірші Ірини Губаренко.

О. ЩОГОЛЕВА (РОЯЛЬ) В. ТУЛІС (СОПРАНО)

Вела вагнерівський лютневий концерт музикознавець Віра Плуток. Вона нагадала слухачам про сімейне оточення Вагнера, про важливу  роль дружини композитора Козіми Вагнер і всіх їх дітей у збереженні його спадку, а також у  продовженні плідної діяльності вагнерівського фестивалю у баварському місті Байройті. Як представник вагнерівського товариства Віра Плуток має шанс попасти на цей унікальний  фестиваль цим літом. Також нами був рекомендований на звання вагнерівського стипендіата 2018 року піаніст Павло Лисий. Він часто бере участь у наших концертних програмах як самостійно, так і у фортепіанному ансамблі з іще одним піаністом і нашим вагнерівським стипендіатом Максимом Забарою. У лютневому концерт Павло зіграв кілька фортепіанних мініатюр Федора Якіменка, творчість якого тільки зараз повертається у концертні програми і заново відроджується.   

Нерідко траплялося в історії, що у сімейному колі виникали кілька поєднаних родинними зв’язками талантів. Так, Федір Якименко був старшим братом визнаного українського композитора-класика Якова Степового. Але якщо музику Якова у нас знають і його біографію вивчають давно, то Федір останні роки свого життя проживав у Парижі, де і помер і де зберігається значна частина його архіву. У деяких довідкових виданнях його називають російським композитором,хоч його батьківщина Харків і Слобожанщина. Павло Лисий познайомив слухачів з п'єсами Федора Якименка на українські теми, написаними вже у останні роки його життя. Тему вечора доповнила розповідь ведучої про талановитого сина Ріхарда Вагнера Зігфріда. Він був диригентом, режисером і обдарованим композитором, автором шістнадцяти оперних творів. Звичайно, йому було важко конкурувати з генієм батька, однак він цього і не  прагнув, лише робив все, щоб бути гідним називатися його сином і також онуком великого Ференца Ліста, якого гаряче любив. 

СПІВАЄ ОЛЕКСІЙ ВЕРЕЩАК

205-ті роковини з дня народження улюбленого композитора ми відзначили, давши можливість Олексію Верещаку показати свою випускну магістерську  програму. У червні він закінчує навчання у Національній музичній академії України імені П. Чайковського, де формувався і набував професійну майстерність у класі відомого українського співака Романа Майбороди. Травнева його програма починалася з Вагнера і Моцарта, а потім звучали арії з російських і українських опер, пісні і романси, а на завершення – відома балада Ф. Шуберта на текст В. Гьоте «Лісовий цар». Цей твір  став кульмінацією всього виступу, успіх якого розділила з Олексієм прекрасна молода піаністка Вікторія Швець. Так само  відзначили слухачі надзвичайно яскраве виконання  цим творчим ансамблем Монологу Бориса Тимофійовича з опери Д. Шостаковича «Леді Макбет Мценського повіту».

Серед музичних дарунків Вагнеру була, як у нас це постійно практикується, і українська музика. Твори С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка і українську народну пісню «Чорнії брови,  карії очі» з підйомом і натхненням проспівав Олексій Верещак. У супроводі піаністки Ольги Ващук були виконані також Адажіо для гобоя Віталія Губаренка (солістка Віра Шперер) і романс на вірші Івана Драча «Літо» Ірини Губаренко. Твір цей не виконувався за життя авторки і тепер прозвучав вперше у виконанні  Дар’ї Миколенко, яка цього троку також закінчує магістратуру Національної музичної академії  України імені П. Чайковського.

Творам Ріхарда Вагнера аплодує  сьогодні весь світ. Вони вважаються свідченням вищої майстерності співаків і музичних колективів і визначають загальний рівень культури країни, регіону, певного міста. Давно час повернути опери Вагнера до репертуару  українських оперних театрів, тим більше, що їхні творчі можливості і виконавський склад,  безумовно, це дозволяють. Маючи справу з діяльністю Київського Вагнерівського товариства протягом вже більше двадцяти років, я абсолютно переконана, що і українські прихильники опери цього з нетерпінням чекають.