Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава
Ліна Костенко, українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, лауреатка Шевченківської премії, Премії Антоновичів

Любов — рулетка?

Під час прем’єри у заньківчан за стінами театру вирував львівський євромайдан як частина сценічного дійства
11 грудня, 2013 - 16:41
СЦЕНА З ВИСТАВИ «ЛЮБОВ НА ЗАМОВЛЕННЯ» (ВІРА — МАРТА КУЛАЙ, КИРИЛО — АНДРІЙ СНІЦАРЧУК) / ФОТО НАДАНО ТЕАТРОМ

Реалії життя владно втручались у сценічну дію. Це виглядало цілком природно, адже нова вистава Львівського національного театру ім. М. Заньковецької — «Любов на замовлення» створена за п’єсою сучасного українського драматурга Тетяни Іващенко. І йдеться в ній про проблеми сьогодення, про взаємини між нашими сучасниками, їхні надії та прагнення до щастя, про пастки, що їх розставляє сьогоднішня непередбачувана дійсність. Щирий відгук глядачів знаходили ось такі фрази героїв вистави: «Чуєте, що на Майдані робиться?» та «Прибиральниця, наче спікер парламенту, недоторканна!». Однак, зрештою, майже детективний сюжет цієї ліричної комедії відсунув на другий план суспільно-політичні підтексти й дав змогу заглибитись в історію кохання, на яке чекають, якого шукають і... замовляють.

Режисер-постановник Григорій Шумейко разом із художником Людмилою Боярською зробили образом вистави гральну рулетку, наголошуючи на моменті мінливості удачі. Тут, звісно, йдеться не про справжню азартну гру: рулетка стає метафорою намагання людини виграти свою щасливу долю, поставити на кохання й виявитись переможцем.

У просторі камерної сцени — інтер’єр звичайної квартини, в обстановці якої можна впізнати власну оселю. Як, до речі, в долі головної героїні Віри — впізнавані риси сучасної жінки середнього віку, привабливої, упевненої в собі. Рішенням залучити глядацький зал (актори входять і виходять на сцену через нього), Григорій Шумейко ніби наголошує на тому, що такі герої — просто серед нас і ця історія стосується кожного. Драматург Тетяна Іващенко своєю п’єсою створила своєрідний довідник із вивчення характерів жінки й чоловіка. Режисер зосереджується саме на розробці психологічної складової цих характерів. Таку можливість дослідження внутрішнього світу героїв надає інтрига, майстерно закручена автором. Глядач весь час «коливається» на психологічній гойдалці подій. Ось, здається, все вгадано і зрозуміло, але ж ні, в сюжеті новий, несподіваний поворот!

Отже, Віра (Марта Кулай), до якої додому прийшла парикмахерка Надійка (Мирослава Солук), аби зробити їй зачіску й підготувати до важливої зустрічі, збирається до ресторану. Жінка збуджена, схвильована, зі своїм чоловіком-депутатом спілкується по телефону, хоч він, за її словами, в сусідній кімнаті. Актриса створює образ упевненої в собі бізнес-леді, яка на зустрічі вирішуватиме важливі фінансові питання. Наче вправний гравець, Віра-Кулай розкручує рулетку і йде назустріч власній долі. Рулетку крутитимуть усю виставу, її оманливий біг по колу підтримуватимуть дійові особи, кожен ставлячи на своє.

Зустріч у ресторані відбувається, на неї приходить привабливий, респектабельний, вишуканий чоловік, але бізнесової розмови не виходить, бо Кирило (Андрій Сніцарчук) виявляється чоловіком за викликом, котрого Віра... замовила. Зробивши такий крок від розпачу, рятуючись від самотності, про яку дізнаємося згодом, ефектна Віра-Кулай у ресторані влаштовує справжню виставу однієї актриси для одного глядача. Виконавиця віртуозно переходить з одного стану в інший, миттєво змінюється її настрій. Ось вона — неприступна дама вищого світу, вдає із себе вірну дружину; ось — розгублена дівчинка, котра збагнула, в яку пастку сама себе загнала; ось вона обурюється із фривольної пропозиції Кирила, а через хвилину вже торгується за ціну на кохання. Віра прагне й водночас боїться повірити в це, нехай і куповане. А Сніцарчук теж демонструє вправність у психологічній розробці образу цього платного звабника. Не обов’язково бути тонким знавцем жіночої душі, аби зрозуміти, що треба жінці, а професіоналові варто лише поглянути, щоб знати, як діяти. Втім, самотні жінки, позбавлені щирості й ніжності почуттів, такі схожі одна на одну... Та з Вірою не все так просто, і однією фразою: «Дощ однаково романтично падає і в Парижі на Ейфелеву вежу, і в Жмеринці на копицю сіна...» не обійтися. І Кирило старається, пустивши в хід усю свою чоловічу вправність. Він брутальний, іронічний, наполегливий, він — майже ідеальний чоловік. Малюнок ролі, як та крива настрою, вибудовується таким чином, що глядач губиться у здогадках, де ж Кирило справжній — коли промовляє щирі слова про кохання чи коли практично нагадує про свій гонорар.

Цей блискучий любовний поєдинок, проведений акторами напрочуд органічно й переконливо, виявляє суть жінки й чоловіка, і, як наслідок, стає зрозумілими, що вони, попри все, лише самотні й заблукалі в лабіринтах життя й обставин люди і понад усе прагнуть душевного тепла та розуміння. Режисер дещо зміщує акцент уваги з головної героїні на образ Кирила. Він стає тим могутнім емоційним каталізатором, який допомагає Вірі зрозуміти саму себе, позбутись вигадки про неіснуючого всесильного чоловіка, відкритися назустріч почуттю й віднайти надію. Андрій Сніцарчук промовляє, що в його героєві — цьому альфонсі все-таки не вмерла правдива людська суть, є в його діях моменти справжньої щирості, є й хвилини справжнього кохання.

А от відсутність будь-якого співчуття демонструє Надійка-Солук, яка виявляється вправною аферисткою та постачальницею багатих клієнток для Кирила. Як разюче змінюється зовнішність, поведінка бідної парикмахерки. У фінальній сцені це — безжальна жінка залізної вдачі, яка свідомо призначила собі табу на любов.

Незважаючи на те, що Віра залишилась ошуканою та без грошей, вистава вийшла не песимістичною. Григорій Шумейко свідомо відмовився від однозначності погляду на цю в чомусь банальну історію. Скільки зрадливих чоловіків, скільки зраджених жінок! Та життя не закінчується з черговою зрадою. Це лише один із його уроків, який повинен робити людину сильнішою. Не розчаровуйтесь — наполягає режисер у своїй інтерпретації п’єси Тетяни Іващенко — сподівайтесь на краще, і цей душевний оптимізм триматиме вас на світі...

Погляньте: рулетка знову розпочинає своє коло. Її доленосна кулька тремтить у бажанні шалено закрутитись на червоно-чорному полі, зупинитися і зробити когось щасливим...

Алла ПІДЛУЖНА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments