Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Любовний трикутник Піфагора

Чим шведська психологічна драма причаровує постановників і глядачів?
19 вересня, 2018 - 11:45
ФОТО АННИ БОБІРЕВОЇ

У столичному театрі «Золоті ворота» з’явилася новинка — молодий, самотній режисер Іван Уривський поставив драму Августа Стріндберга «Фрекен Юлія». Ця п’єса у нас останнім часом у фаворі — за неї з різним успіхом уже бралися в Театральному центрі Могилянки, в Молодому театрі й на Лівому березі.

...Ви бачили коли-небудь, як дбайлива господиня годує свого кабанчика? Він засовує рило в баняк і плямкає там, а вона гладить його за вухами. Точнісінько так у виставі Уривського кухарка Христина (Інна Скорина-Калаба) годує Яна (Дмитро Олійник). А ще вона чистить його щіткою — як чистять улюбленого жеребця. Подібних метафор, добре придуманих і по-акторські точно виконаних, багато в спектаклі, власне, з них він увесь зітканий.

Режисер Іван Уривський і хореограф Павло Івлюшкін працюють як рівноправні співавтори. У них (точніше, в акторів, з якими вони це роблять) кожен жест, крок, поворот, навіть погляд — від початку до кінця «поставлені», а не імпульсивні. Тут є якась шляхетна надмірність мистецтва. У цьому сенсі спектакль нагадує коштовний ґудзик ручної роботи, призначений для аристократичного фрака. Той ґудзик сам по собі — як витвір мистецтва, що коштує дорожче, аніж цілих три піджаки простого покрою.

У програмці до вистави зазначено, що вона вишукано-естетська, і то не самореклама, все саме так і є, у кращому сенсі слова, це товар не для ширвжитку. Спектакль вирізняється своєю цілісною та викінченою продуманістю, хоч разом з тим видається емоційно-прохолодним. Видовище викликає захоплення, але без звичного співпереживання, бо тут любовний трикутник розглядається як трикутник Піфагора — ви отримуєте щастя від краси розв’язання задачі, а не від банального співчуття персонажам. Коли у фіналі Фрекен Юлія (Віталіна Біблів) урочисто спалює себе на вогнищі, ви милуєтесь... загадковою умиротвореністю її обличчя, милуєтеся спокійно, бо підозрюєте, що героїня повторює цей картинний ритуал як не щоночі, то принаймні раз на рік.

Зрештою, вистава варта доброго слова, оскільки нинішній театр, на догоду публіці, охоче пропонує їй просту поживу, щось веселе й легкостравне, а «естетство» — зайва та ризикована розкіш, хоч саме тут і ховається гідність мистецтва.

Наступний показ вистави відбудеться 20 вересня.

Іван БАБЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ