Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Людина і... гаджети

Світова зірка, екс-киянин Іван Путров — про резонансні проекти
21 серпня, 2018 - 10:42
ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПУТРОВА

Під час короткого затишшя між сезонами є можливість пригадати яскраві сторінки минулого 150-го сезону в Національній опері України. Він був насиченим: вистави репертуару, концерти, прем’єри...

Так, у межах популярного фестивального проекту «Запрошені українські зірки світової опери» у виставах театру виступали блискучі вокалісти, на балетній сцені разом з нашими артистами демонстрували своє мистецтво світові балетні зірки.

Уже втретє в нашій столиці було показаний резонансний проект екс-киянина, а нині лондонця Івана Путрова Men in Motion. Саме про нього йтиметься в інтерв’ю з багаторічним прем’єром Лондонського Королівського балету, театру Садлерс Уелс, а нині продюсером проекту з промовистою назвою Men in Motion («Чоловіки в русі»).

Нагадаємо, 2012 року І. Путров створив балетний проект Men in Motion («Чоловіки в русі»). У цій програмі представляє публіці ретроспективу розвитку чоловічого танцю в постромантичний період балетного театру.

Романтичний період мав установлену ієрархію, де найголовнішою коштовністю була балерина. Всі інші складові на той час були додатковими, включаючи танцюриста-чоловіка, який лише допомагав якнайкраще представити на сцені цю «перлину». І ось на початку ХХ ст. у світі розпочалися карколомні зміни. Жінка отримала право на голос, змінилося поняття соціуму, а в балеті чоловік отримав право бути центром уваги. Нині чоловіки та жінки стали рівними. Саме про це Іван ПУТРОВ намагається розповісти в проекті Men in Motion.

— Іване, чи відрізняється те, що бачать українські глядачі, від того, що ви представляєте за кордоном?

— Я щасливий, що зміг показати на головній українській балетній сцені свій третій проект, який публіка прийняла схвально і тепло. Концепція залишається такою самою. Змінюється склад виконавців і програма. Це стосується кожного показу, ми не маємо на меті строго затверджену програму, наш проект теж у постійному русі. Якщо говорити про останній показ у Києві, ми з солістом Лондонського Королівського балету Маф’ю Боллом уперше показали мініатюру System A\I (Система «штучний інтелект») у хореографії Людовіка Ондівіела, прем’єра якої відбулася в Лондоні у листопаді 2017 року. У цьому номері пластикою тіла розкривається дуже актуальна тема: стосунки людини з гаджетами — телефонами, комп’ютерами тощо. Ні певного наскрізного сюжету, ні якоїсь захоплюючої інтриги тут немає, але кожен сучасний глядач може асоціювати себе з тим, що відбувається на сцені, корегувати своє бачення цього явища. Але спільним залишається саме односторонність «спілкування»: ми дедалі більше покладаємося на електронні прилади, шукаємо відповідей, розраховуємо на підказки, відчуваємо певне задоволення або, навпаки, дратуємося, тобто вкладаємо певні емоції, а у відповідь отримуємо чи ні лише відповіді, інформацію, керівництво до дії і т. ін. На тлі досить істеричної хвилі припущення в масмедіа, у творах наукової фантастики, що невдовзі штучний інтелект повністю замінить людський, роздуми хореографа надактуальні: в дуеті людини та, умовно кажучи, робота конфлікт будується на тому, що будь-яка діяльність розумної машини все ж таки припиняється натисканням на кнопку рукою людини...

— Це завершений номер чи частина чогось більшого?

— Спочатку хореограф справді створив окрему мініатюру, але побачив, що тема вимагає продовження. У світі, де високі технології розвиваються блискавично, життя людей змінюється відповідно і дедалі більше стає залежним від цього чинника. Тема вимагає продовження, обмірковування.

Крім цієї мініатюри, спеціально для київського проекту були підготовлені ще три номери: два абсолютно нові твори — Reflection, поставлений хореографом Едмондо Туччі для соліста балету Театру Сан-Карло (Неаполь) Алесандро Стаяно і Just Awake, поставлений Аршаком Галумяном для прем’єра берлінського Штатс-балету Маріана Волтера (до речі, він чоловік колишньої солістки київського балету, а нині прими берлінської сцени Яни Саленко). А також уперше в Києві у виконанні прем’єра Віденського Штатс-балету, українця Дениса Черевичка було показано варіацію з балету «Спляча красуня» у постановці Рудольфа Нуреєва (у Відні це репертуарна вистава).

— Варіація технічно дуже складна, а естетично, можна сказати, конкурує з жіночими варіаціями, що досить незвично для київського глядача.

— Однією із цілей свого проекту я ставлю саме можливість познайомити нашу публіку зі світовими тенденціями розвитку чоловічого танцю, в тому числі й класичного, який дійсно став конкурентоспроможним поряд із жіночим з приходом у хореографію Михайла Фокіна на початку ХХ століття (в нашому концерті було показано пристрасне адажіо Зобеїди і Золотого Раба (солістка НОУ Наталя Лазебникова та Алесандро Стаяно) з балету «Шехеразада»). Класичні й неокласичні постановки робляться сучасними постановниками, які, виходячи з можливостей тіла танцівника, знаходять неймовірні за естетикою і технікою рухи, які створюють нові пластичні образи, навіяні давно знайомою музикою. Ніщо не стоїть на місці, тому і мистецтво класичного танцю залишається живим.

— Якщо в попередніх проектах ви виконували по кілька номерів, то цього разу мали лише один вихід на сцену. З чим це пов’язано?

— З організаційними моментами, які забирають дуже багато часу, енергії. На танець треба налаштуватися, увійти в образ; репетиція, грим, костюм вимагають часу, а його просто не залишається при підготовці концерту безпосередньо на сцені. Стомлений артист, який ще подумки налаштовує разом зі спеціалістами світло, фонограми і переживає, чи всі технічні моменти узгоджені, навряд чи покаже себе на сцені з найкращого боку. Тому цього разу я більше виступав як продюсер. Я не втрачаю форми, танець для мене залишається основним, але коли берешся за проект і запрошуєш відомих танцівників, які корегують свої графіки задля участі, тоді відповідальність за все доводиться брати на себе. Згодом сподіваюся налаштувати справу таким чином, аби виконувати функції радше арт-директора. Мета проекту незмінна: кожна програма представляє ретроспективу розвитку чоловічого танцю від, умовно кажучи, Фокіна до сьогодення, яке постійно висуває дедалі більше нових цікавих хореографів, які бачать танець як глибоке концептуальне мистецтво. Тобто проект насправді невичерпний. Деякі номери, які особливо сподобалися публіці, як Offertory у виконанні соліста Норвезького національного балету Даніела Проіетто, ми можемо повторювати в наступному проекті — це такий собі комплімент тим шанувальникам, які вже чекають на наступний показ. Але головна мета все ж рухатися вперед, знаходити можливості для знайомства глядача з новими чи маловідомими творами. Київська сцена для мене майже рідна, я виріс і сформувався як артист у цьому театрі, де танцювали мої батьки, Наталя Березіна та Олександр Путров. Тому так важливо для мене періодично повертатися сюди і в якості танцівника, і автора цілих проектів. Я щасливий, що проект Men in Motion має популярність, намагаюся розширити географію його показів. До Києва був Лондон, напевно, невдовзі покажемо його в Неаполі у Театрі Сан-Карло, ведемо переговори з Мінськом, у планах також поїздка до Японії.

Наш проект отримав підтримку на рівні Міністерства культури як такий, що несе місію культурної дипломатії. Крім того, що ми знайомимо українців зі світовими тенденціями, кожен учасник проекту увозить з собою і несе у свої країни часточку України, якогось нового знання, враження від неї і поширює позитивний імідж моєї Батьківщини.

Лариса ТАРАСЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments