Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

«Мабуть, у моїй метриці помилка!»

Сьогодні заньківчанину Борису Мірусу виповнилося 90 років
19 серпня, 2018 - 17:05
Фото з архіву "Дня"

Він – актор без амплуа, й цьому Майстрові підвладні різні ролі.

Вперше на сцену рідного Театру ім. Марії Заньковецької народний артист України Борис Михайлович Мірус вийшов 70 років тому – після закінчення акторської студії. Дебютував у головній ролі у виставі «Одруження Бєлугіна». Виступив з великим успіхом – критики пророкували талановитому акторові стрімке просування в кар’єрі. Але життя внесло свої «корективи»…

«Я мав «перерву» – з 1949-го до 1956-го, – згадує актор. – Мене ізолювали як небезпечний елемент суспільства й відправили добувати вугілля у Воркуту, під Північне сяйво. Я його ніколи не бачив, а тут отримав нагоду аж 7 років спостерігати…Звинуватили, як учасника «банди» українських націоналістів, у антирадянській агітації і охрестили «зрадником Батьківщини», а до цього списку ще приписали участь у підготовці замаху на одного з членів тодішнього уряду – Микити Хрущова. Судила «трійка» і присудила десять років таборів. Я потрапив у так званий Воркутинський котел, нас було 100 тисяч... У «Речлаге» багато було засуджених дуже різних професій, в тім числі – актори»…

Не полишав театральної справи і під час ув’язнення. Був учасником культбригади. Брав участь у постановках як актор. І згодом сам поставив комедію «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка. Тоді, каже, довго шукав «актрис»: «Мотрю в моїй виставі грав столяр під два метри і мав здоровенні зарослі руки. Прісю – молоденький латиш. Феню Степанівну – медбрат із санчастини»…

Першою, по поверненні з табору до Києва, була роль Остапа у «Тарасі Бульбі». На роль Бориса запросив, попри тривалу «відпустку», режисер Борис Хомич Тягно. Так би, напевно, й залишився Борис  жити і працювати у столиці, якби не зустріч із заньківчанином Володимиром Данченком, котрий і переманив Міруса до Львова.  

«У театрі прийняли мене дуже добре, – згадує народний артист. – Кожен режисер брав у свою виставу. Я ні від чого не відмовлявся – що давали, то й грав».

Загалом у доробку Бориса Міруса – понад 200 образів, більшість із яких стали надбанням українського сценічного мистецтва. Грав, зокрема, у виставах «Марія Заньковецька» Івана Рябокляча, «Тил» Миколи Зарудного, «Дами і гусари» Олександра Фредра, «У степах України» Олександра Корнійчука, «Князь Данило Галицький» Василя Босовича, «Хазяїн» та «Сава Чалий» Івана Карпенка-Карого, «Маруся Чурай» Ліни Костенко, «Мазепа» Богдана Лепкого, «У неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської, «Візит літньої пані» Фрідріха Дюренматта та інших. Востаннє у прем’єрі виходив на сцену наприкінці червня – у драмі «Перед заходом сонця» Герхарта Гауптмана (роль доктора Вуттке). Має за плечима й низку кіноролей.

Нарешті вдався до написання мемуарів – кілька місяців тому презентував книжку спогадів «Мої 70 заньківчанських літ», і це розповіді про однокурсників-студійців та колег-режисерів, митців та партійних бюрократів, кадебістів і вірних друзів, також – видатних і мало знаних товаришів по рідній заньківчанській сцені... «Коли я увійшов до Театру ім. Марії Заньковецької у пошуках репетитора для вступу, що мене підкорило, так це запах гриму!.. У цей, без сумніву, найважливіший для мене вечір, коли я вперше потрапив за лаштунки незнайомого театру, заньківчани грали українську класику. Мабуть, це був «Назар Стодоля» Шевченка, бо коридорами ходили загримовані актори в українських строях, а за ними стелився шлейф отого дивовижного запаху гриму. Мені перехопило подих від захвату, я був вражений у самісіньке серце! Як з'ясувалось невдовзі – на все життя»…

Заньківчани називають Міруса актором від Бога, хвалять за делікатність, прекрасне почуття гумору і щасливий дар акторської органіки. Також ювілярові ставлять у заслугу те, що він до 90-та років «зберіг форму», що, радше, виняток, ніж правило. За словами головного режисера театру Федора Стригуна, «Мірус – актор найвищого класу, правдивий, вихований заньківчанами. Досі на плаву, а це означає, що на нього можна покладати все що завгодно».

«Мабуть, у моїй метриці помилка!», – говорить про свій вік сам ювіляр. І додає, що вважає себе щасливою людиною: «Мені завжди таланило. Напевно, сам Бог мені допомагав. Ще зовсім молодим потрапив у таку м’ясорубку... Але ж вижив! І здоров’я не втратив. Значить, Господь оберіг...»

То проситимемо Господа, щоби й надалі оберігав!

«День» долучається до всіх привітань, що вже пролунали і лунатимуть на адресу ювіляра.

З роси та з води, на добру сотню літ, шановний Борисе Михайловичу!

Тетяна КОЗИРЄВА, Львів. Фото з архіву «Дня».
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments