Не можуть вести когось за собою ті, що не мають ніяких внутрішніх даних на те, щоб самих себе повести.
В’ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист

Малевич. Український вимір

Як побороти культурну анексію? «День» зібрав найцікавіші думки
17 червня, 2016 - 11:35
КАЗИМИР МАЛЕВИЧ, «ДІВЧАТА В ПОЛІ», 1932 РІК / ФОТОРЕПРОДУКЦІЯ З САЙТА WIKIMEDIA.ORG

Видатний художник-авангардист Казимир Малевич народився в Києві 1878 року. До 17 років разом з батьками жив у селах та містечках Поділля, Харківщини та Чернігівщини. 1927 року знову повернувся до Києва з Росії, викладав у Київському художньому інституті. Малевич знав і любив українську мову, українське народне мистецтво, пісні. У його творчості присутня тема Голодомору. Як і багато інших діячів української культури, Малевич став жертвою сталінізму. Зрештою, він сам неодноразово називав себе українцем. Однак, попри все це, для світу Казимир Малевич — художник російський. Поки що...

Днями у столиці в межах «Днів Малевича» відбувся круглий стіл «Малевич: український вимір та глобальний погляд». Експерти, митці, науковці намагалися не лише з’ясувати, чому українська ідентичність Малевича була піддана забуттю, а й знайти шляхи його повернення в рідний контекст. А головне — визначити передумови нашої загальної стратегії щодо тих пластів української культури, які були привласнені імперськими ідеологами.

Один із першочергових кроків, який підтримали всі учасники заходу, — надати ім’я Казимира Малевича аеропорту «Бориспіль». Зокрема рішуче «за» висловився співголова комісії з питань найменувань, заступник голови КМДА Олексій Резніков. Нагадаємо, що, згідно з повідомленням міністра інфраструктури України Володимира Омеляна,  незабаром в Інтернеті має розпочатися відкрите голосування з цього приводу.

У РАМКАХ «ДНІВ МАЛЕВИЧА» У СТОЛИЧНОМУ «МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛІ» ПРЕДСТАВИЛИ АРТ-ПРОЕКТ «МАЛЕВИЧ+». ВИСТАВКА ТРИВАТИМЕ ДО 7 СЕРПНЯ / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Модерував захід декан Києво-Могилянської Бізнес-школи Олександр Саврук. У приміщенні навчального закладу й відбулося обговорення.

ДМИТРО ГОРБАЧОВ: «УКРАЇНСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ — ПРИНЦИПОВА ПОЗИЦІЯ САМОГО ХУДОЖНИКА»

Мистецтвознавець Дмитро Горбачов пригадує виставку, присвячену українському авангарду, яка відбулася в Німеччині 1993 року й серед організаторів якої були, серед іншого, росіяни. «Зневага до української культури проступала навіть там, — розповідає експерт. — Вони наполягли, щоб виставка називалась «Авангард і Україна», адже поняття «український авангард» викликало в них утробний сміх — мовляв, авангард не може бути українським. Щоправда, німецькі журналісти на це не зважали й написали саме про «український авангард». Наступного року німці випустили фундаментальний довідник «Художники ХХ століття». Дивлюся статтю про Малевича — там написано «український живописець та скульптор, видатний діяч російської культури»; відповідно, Пікассо — «іспанський художник, діяч французької культури». Здається, такий підхід мав би задовольнити всіх, але росіяни — специфічний народ... Коли ми видали книжку «Малевич та Україна» (Київ, 2006), моя знайома російська мистецтвознавець дивувалась: «Українськість Малевича обмежуються фразою «народився в Києві» — як ви могли розтягнути її на 492 сторінки?» До речі, сам Малевич в анкетах підписувався саме українцем. Його рідна сестра розповідала мені, що мала з ним через це суперечки, адже сама вона вважала себе полькою. Батько Малевича й справді був поляком, але його мати — спольщена етнічна українка Галиновська. Із родоводу Малевичів, який знайшов мистецтвознавець Сергій Папета, вдалося дізнатися, що Малевичі XVII століття були волинськими шляхтичами, а серед предків художника були католицькі, греко-католицькі та православні священики — типова ситуація для України».

За словами Дмитра Горбачова, визнання власної української ідентичності було принциповою позицією Малевича, а до 17 років він навіть не знав російської мови. «Потім, коли художник став російськомовним, він, однак, продовжував «приперчувати» свої слова українськими висловами, приповідками, — розповідає експерт. — Навіть російські мистецтвознавці визнають це, щоправда, трактуючи їх... як білоруський акцент».

Водночас, як зазначає Дмитро Горбачов, принаймні з однією тезою погоджуються, здається, всі: Малевич — це найвідоміший у світі киянин.

ОЛЬГА ЖУК: «МАЛЕВИЧ  НАЛЕЖИТЬ ДО ТИХ ОСОБИСТОСТЕЙ, ЯКІ МАЮТЬ ТВОРИТИ ОБРАЗ УКРАЇНИ У СВІТІ»

На думку керівника напряму культурної дипломатії МЗС — Ольги Жук, — Казимир Малевич належить до тих особистостей, які мають творити образ України у світі. «Процес вбудовування у світовий контекст історії мистецтва — дуже важливий. Якщо ім’я Малевича починає асоціюватися з Україною на академічному рівні, це має й інституційні наслідки. Йдеться, наприклад, про взаємини між музеями. Водночас, коли за кордоном відбуватиметься чергова виставка авангардистів, замість звичного підпису «російський митець» там буде представлено український контекст. У цьому й полягає робота культурної дипломатії. У світі існує чималий досвід промоції країнам своїх імен. «Канонічною» в цьому плані є програма Державного департаменту США Art in Embassies (англ. «мистецтво в посольствах»). В України також є можливість показувати мистецтво в посольствах, але бракує компетенції. Наше завдання як культурних дипломатів полягає в тому, щоб створити зв’язок між експертними спільнотами, мистецькими інституціями та закордонними дипломатичними установами».

Ольга Жук також відзначила започаткований культурною лабораторією Educatorium проект «Вишивка авангарду», який робить акцент на зв’язках творчості Малевича з декоративним народним мистецтвом, й добре вписується в сучасний тренд культурних індустрій та дизайну. В  його основі — ескізи до вишивок, створені Малевичем та групою авангардистів у селі Вербівка на початку XX століття. Сучасні українські майстри вишили роботи за цими ескізами. Восени проект має бути представлений в Українському посольстві в Амстердамі.

ОЛЕСЯ ДРАШКАБА: «ПЕРШІ РЕПРЕСІЇ 1930-х БУЛИ СПРЯМОВАНІ ПРОТИ МИСТЕЦТВОЗНАВЦІВ»

Художниця і креативний директор агенції Publicis Visage Олеся Драшкаба наголосила на тому, що перші чистки в 1930-х роках в Україні були спрямовані саме проти мистецтвознавців. «Ця масштабна програма проти України була започаткована ще в СРСР, — розповідає художниця. — Вона призвела до того, що сьогодні ми можемо зустріти українських мистецтвознавців, які переконують, що Малевич — це російський авангардист. Ми повинні розповідати про українських авангардистів за кордоном, але передусім маємо сприяти осмисленню цього культурного пласту всередині самого українського суспільства. Сто років тому Україна була абсолютно європейською країною в культурному плані. Тут розвивалася потужна урбаністична культура, яка водночас зберігала зв’язки з народним мистецтвом. Але потім відбулася культурна анексія, яка триває й нині. Нещодавно у Відні в музеї «Альбертіна» завершилася величезна виставка «Русский авангард: от Шагала до Малевича» — про жодне «народжений у Києві» там навіть не йшлося. Доки ми не усвідомимо факт цієї культурної агресії, вона триватиме».

МИКОЛА МАЦЕНКО: «ЧОРНИЙ КВАДРАТ» ПРОДОВЖУЄ ПРОВОКУВАТИ Й СЬОГОДНІ»

Художник Микола Маценко розпочав кампанію з промоції Малевича в Україні ще десять років тому. Назвав її «В кожну хату — по квадрату!». Він «штампує» «чорні квадрати» й продає їх за символічною ціною в місцях, де «ближче до народу», — від продуктового ринку в райцентрі до «Мистецького Арсеналу».

«Існує лише дві картини, які знає весь світ, — це «Джоконда» да Вінчі та «Чорний квадрат» Малевича, — вважає Микола Маценко. — Переконався в цьому, зокрема, впродовж спілкування з людьми під час моєї акції. «Чорний квадрат» продовжує провокувати, викликати дискусії вже впродовж ста років. Щодо національної ідентифікації Малевича, то найточніше, як на мене, її сформулював мій товариш і співавтор, художник Олег Тістол: «Казимир Малевич — це етнічний поляк, якого Україна народила, а Росія вбила».

ОЛЕНА ОРАНСЬКА: «РОСІЯ ВКЛАДАЄ В ПІАР СВОГО МИСТЕЦТВА ШАЛЕНІ ГРОШІ»

За словами директора голландського фонду Art-east+Art-west Олени Оранської, яка долучилася до розмови по скайпу, в Європі й особливо в Голландії авангард є важливою сторінкою мистецтвознавства. «щороку відбуваються великі виставки, на які приходять чимало відвідувачів, — розповідає експерт. — Щоправда, український авангард здебільшого трактується тут як російський. В одному з провідних амстердамських музеїв відбулася велика виставка, присвячена Малевичу, однак київський період художника навіть не був представлений. У голландських музеїв — дуже тісні зв’язки з Росією. Росія вкладає в піар свого мистецтва шалені гроші. Всі мистецтвознавці, які займаються авангардом, обов’язково проходять стажування в Москві або Санкт-Петербурзі. Відповідно для українського авангарду ситуація тут доволі складна, але вона таки змінюється — це поняття починають інколи вживати навіть ті спеціалісти, які співпрацюють з росіянами. З’являються статті про український авангард».

ЮРІЙ МАКАРОВ: «УКРАЇНА — ПОСТІЙНИЙ «РЕЗЕРВУАР» АВАНГАРДНОСТІ»

Натомість журналіст і документаліст Юрій Макаров пропонує трактувати всю Україну як «постійний резервуар авангардності», а на підтвердження цієї тези наводить приклад не лише Казимира Малевича, а й... Тараса Шевченка. «Коли досліджував культурного героя, якого стихійно обрали для себе українці, у мене виникло припущення, що насправді він не є носієм тієї консервативної, умовно-народницької (а насправді вигаданої на межі XIX — XX століть) культури, в межах якої його сприймали раніше, зокрема за радянських часів, — розповідає Юрій Макаров. — Насправді, Тарас Григорович був авангардною постаттю, яка ламала стереотипи. Він був носієм водночас двох естетик: естетики українського бароко та естетики українського романтизму в найсміливіших її проявах. Саме ця передова авангардна і модерна тенденція знайшла своє відображення й в українській культурі загалом. Якби українці обрали собі за культурного героя не Шевченка, а, скажімо, Сковороду, українська культура була б інакшою. Так само англійці в XIX столітті обрали собі за такий взірець Шекспіра. Попри постійну провінційність, рустикальність та інертність України, зумовлену, зокрема, політичними обмеженнями, українська культура увесь час фактично нізвідки продукує прояви революційності та авангардності. Якщо ми усвідомимо й артикулюємо цю тенденцію, це дасть новий поштовх і мотивацію наступним поколінням».

КОСТЯНТИН СІГОВ: «НЕОБХІДНО ДОЛАТИ ПРОВІНЦІЙНІСТЬ У ВСІХ ГАЛУЗЯХ»

Директор видавництва «Дух і Літера» Костянтин Сігов нагадав присутнім про заклик Юрія Шевельова закінчувати кожну промову словами: «Карфаген нашої провінційності має бути зруйнований». «У кожній галузі, в дипломатії, культурі, політиці ми маємо у свій спосіб долати провінційність, — вважає Костянтин Сігов. — Сьогодні ми долаємо три неправди і три несправедливості. Малевич був свідком «Розстріляного Відродження», багато його друзів були закатовані. Якщо 1933-го він пише: «Я — українець», то свідомий свого вибору. Перша несправедливість полягає в тому, що цю його ідентичність було стерто і забуто. Друга несправедливість — стосується України, яку він обрав та яка часто-густо не пам’ятає і не знає про це. Третя несправедливість — щодо світу. Світ начебто знає Малевича, але він знає не того Малевича, яким той хотів бути. Цю потрійну неправду ми й маємо подолати. Йдеться також про подолання забуття щодо того, ким насправді є українці. Уже сьогодні ми всі почали грати певну спільну «гру», яку маємо продовжувати в різних країнах і на різних майданчиках. 1991 року в Парижі я зустрів одного з кращих знавців Малевича Жана-Клода Маркаде. Він знав, що Малевич — українець. В Україні видано його блискучу книжку-альбом, присвячену цьому митцеві. Але я переконаний, що поруч із такими монументальними форматами ми маємо також знайти шлях у масову культуру — як в українську, так і західну». Як приклад кроку в цьому напрямку Костянтин Сігов представив колоду мистецьких карт для інтелектуальної гри «Художники українського авангарду», виданих «Духом і Літерою». За його словами, гра вже викликала інтерес до України в багатьох його друзів в Америці, Франції та Італії, в тому числі й тих, які раніше нічого не знали про нашу країну.

Крім того, Костянтин Сігов наголосив на важливості музичної традиції українського авангарду, яка починає розвиватися одразу після хрущовської відлиги та яскравим представником якої є Валентин Сильвестров. «Це свідчить про те, що український авангард — не епізодичний феномен, а стала тенденція, — вважає експерт. — Класик казав, що Бог створює не факти, а фактори. Ми маємо не лише факт народження Малевича в Києві, а й фактор свободи, започаткований українськими авангардистами. Маємо задіяти весь культурний потенціал, щоб ця свобода перемагала».

НАТАЛІЯ ЗАБОЛОТНА: «МИ МАЄМО ЗВІЛЬНИТИ МАЛЕВИЧА, ЯК ЗВІЛЬНИЛИ САВЧЕНКО»

За словами директора «Мистецького Арсеналу» Наталії Заболотної, навіть західні дипломати дивуються, чому Україна досі не заявила на весь світ про зв’язок нашої країни з Малевичем. «На жаль, ми приходимо до цієї правди лише 100 років по тому, — розповідає експерт. — Для цього були геополітичні причини, зокрема той факт, що впродовж тривалого часу Україна перебувала на периферії Російської імперії. Нині Росія має найбільшу колекцію робіт Казимира Малевича — в її основі його остання виставка, яка відбулася в Києві 1930 року. В Україні ж донедавна не було фактично жодної роботи. У жовтні минулого року вдова Ігоря Диченка Валерія Вірська подарувала державі його унікальну колекцію з 504 робіт українських авангардистів. Є серед них і твір Казимира Малевича». Нині в України є дві роботи Малевича. Одна з них зберігається в Пархомівському історико-художньому музеї в Харківській області, де його батько працював цукрозаводчиком, а друга — в «Мистецькому Арсеналі».

«Митці ніколи не були заручниками влади, саме тому їх знищували, й саме тому вони були авангардом нації, — вважає Наталія Заболотна. — Сьогодні вважливо не допустити, щоб країна, її культурна політика виявилися в заручниках уподобань окремих осіб, президентів, прем’єр-міністрів, міністрів культури — маємо відкинути суб’єктивізм. Повернення імені Казимира Малевича Україні дуже невигідне тим, хто присвоїв його 50 — 100 років тому. Авангард був вирізаний з історії української культури. Авангардистів, «бойчукістів» знищували, переслідували. Олександр Архипенко, котрий народився в Києві, а помер 1964 року в Нью-Йорку, наприкінці життя хотів передати свій спадок на Батьківщину, але в тодішній Україні натомість відповіли, що у нас, мовляв, наш соцреалізм і ваш авангард нам не потрібен. Зрештою колекція, роботи з якої оцінюють сьогодні в мільйони доларів, залишилася в Нью-Йорку». На думку Наталії Заболотної, дискусія про Малевича, зокрема щодо перейменування аеропорту, спонукала суспільство до осмислення інших великих українців із нашої історії.

Ще один важливий аспект цієї кампанії — заохочення туризму. «Йдеться про монетизацію імені Малевича, — розповідає Наталія Заболотна. — Сподіваюся, що цей фактор стимулюватиме роботу чиновників. На Батьківщину Малевича захочуть приїхати навіть ті люди, яким Україна раніше була абсолютно нецікава. Статистика свідчить, що 40% від індустрії туризму у світі становить саме культурний туризм. Якщо ми поставимо цей культурний маяк на мапі, світ зрозуміє, що сюди варто їхати — у країну, де прокладені маршрути Казимира Малевича, де містяться витоки авангарду, який приватизувала Росія. Ми маємо повернути Малевича на Батьківщину, звільнити його, як звільнили Надію Савченко».

Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ