«Мене вивела в люди віра в сенс мистецтва»

Минулого тижня у Львівській філармонії  відбувся концерт за участю головного диригента Опери австрійського Граца — Оксани Линів. У програмі прозвучали шедеври світової класики: Симфонія №2 Роберта Шумана, два епізоди з «Фауста» Ференца Ліста та Концерт для альта з оркестром Бели Бартока. Виконавці — Академічний молодіжний симфонічний оркестр «Inso-Львів» та один із найзатребуваніших на світовій класичній сцені альтист — Олександр Земцов.

«УПЕРШЕ НІМЕЦЬКИЙ ОРКЕСТР ЗАГРАВ СИМФОНІЮ УКРАЇНСЬКОГО АВТОРА»

На початку  розмови Оксана Линів зазначила: «Львів — культурна столиця України. Ніколи не був і не буде провінцією», а щодо Києва, то, каже, не може наразі порівняти — ще не кликали до співпраці. І додає, що залюбки прийме запрошення від Національного симфонічного оркестру України. А «щодо Академічного молодіжного симфонічного оркестру «Inso-Львів», то, на мою думку, це — один  із найкреативніших колективів, — наголосила Оксана Линів. — У ньому працюють молоді люди, в яких ще не вистигли амбіції добре грати, отримувати велике задоволення від творчості. Також у них добра технічна школа, тому що вони проходять прослуховування, багато гастролюють з дуже хорошими диригентами — українськими та з-за кордону.  Це — оркестр, який завжди намагається тримати себе у добрій формі.  Мені цікаво з цим колективом працювати.  Я не відчуваю рутини, яка може бути в оркестрів зі стажем...

— Ваш послужний список  великий  і справді вражає! Що це? Працелюбність, шалена любов до музики, особисті амбіції? Чи боїтеся чогось не встигнути?

— Я спішу жити. Сенс мого життя полягає у творчості. А можливості творчі — надзвичайно безмежні. Що далі розвивається моя кар’єра, то більше з’являється можливостей реалізувати свої давні мрії. Я живу в двох полюсах. Будую світову кар’єру на Заході й паралельно намагаюся не відриватися від України, постійно приїжджати сюди. Це  дуже складно, тому що роботи дуже багато. Отож свій час на відпочинок витрачаю для проектів в Україні. Так, часом мені говорять: «Не згори зарано». Але я не змінюся, бо така є. Часом відчуваю сильне виснаження, але воно потім минає — оце пережиття  катарсису, котрий відбувається під час успішного концерту чи вистави, а успішний концерт для мене — це не є овації публіки, а це — те, чи мені йдуть шкірою мурашки, позаяк я сама зрозуміла, що ця музика геніальна, й це виконання зараз має сенс, що це виконання відкриває (більше чи менше) зміст і глибину  цих класичних шедеврів. Це для мене є моїм, власним, успіхом. І я після цього відчуваю надзвичайний приплив енергії. Звісно, є фізична втома, але вона швидко минає за рахунок емоційного нового потужного вливання   енергії — як віддячення від того, що щойно відбулося.

До речі, питання про мій послужний список поставив мені при нашій першій розмові Кирило Петренко, коли я приїхала до Баварської державної опери з ним знайомитися. Тоді я відповіла Кирилові, що мені ніхто не допомагає, я повинна все зробити сама, а це значить, що я своєю роботою маю навести якомога більше контактів із колективами, з оркестрами, безконечно рости, щоби вже потім мої досягнення говорили за мене.

— За свою журналістську кар’єру я доволі багато спілкувалася зі знаменитостями, зокрема — тими, які живуть і працюють за кордоном. І всі вони мені завжди говорили про те, що вбачають за обов’язок пропагувати Україну. Зокрема в сенсі музики. Говорили про це неодноразово й ви...

— Я не просто говорю — роблю! 2015 року  записала для Баварського радіо з Бамбергським симфонічним оркестром диск — симфонічну музику Бориса Лятошинського. Ми «підняли» Третю симфонію,»підняли» симфонічну поему «На берегах Вісли».  Це був справді історичний момент, бо вперше німецький оркестр заграв симфонію українського автора.

15 березня виконуватиму «Гуцульський триптих» Мирослава Скорика з оркестром Нової Мюнхенської філармонії. Мирослав Михайлович приїде на концерт. Більше того, в складі оркестру Нової Мюнхенської філармонії гратимуть 20 студентів Київської національної музичної академії — вдалося організувати таку поїздку. У тому ж концерті звучатиме й «Життя героя» Ріхарда Штрауса, тобто  програма вечора технічно є складною. Також тепер розмірковую над тим, які українські оперні постановки можу запропонувати на Заході. Можливо, в Австрії, можливо, — ще десь... Обов’язково візьму до виконання твори Валентина Сильвестрова.

25 серпня у Львові  відбудеться спільний концерт між Федеративним молодіжним оркестром Німеччини та новозаснованим Українським молодіжним оркестром. Після того гратимемо в Києві, можливо — в Одесі та Харкові. Згодом гратимемо на Бетховенському фестивалі в Бонні та Берліні. Спеціально для прем’єри в Бонні український автор Богдан Сегін пише твір, який замовила «Німецька хвиля». Тобто маю у планах безконечну кількість проектів, щоб популяризувати українську музику у світі. Втілюю їх. І давно. Ще тоді, коли поїхала вчитися в Дрезденську музичну академію.

«ДИРИГЕНТ —  НЕ ТІЛЬКИ ТОП-МУЗИКАНТ, А Й  ПСИХОЛОГ»

— Не так багато є жінок-диригентів. Звідки такий потяг саме до цього фаху?

 — У своїй родині я є диригентом у третьому поколінні. Батько — хоровий диригент. Дідусь по батьковій лінії також був хоровим диригентом. Тобто, вочевидь, хист до диригентства закладений генетично.  Окрім того, візьміть до уваги мою різнобічність у плані музичного розвитку... Мені завжди подобалося співати. Також грала на фортепіано, потім — на сопілці. Залюбки ходила на хор. Також брала уроки гри на скрипці, бо подобалося. Крім того, завжди захоплювалася візуальним мистецтвом, театральними постановками, костюмами... І всі ті чинники, як на мене, є складниками професії диригента. Коли мені рекомендували цей фах після закінчення музичного училища, я спочатку вагалася. Мені здавалося, що це — як служба в армії, куди беруть тільки чоловіків...  А потім ніби відбувся якийсь електричний розряд — я раптом зрозуміла, що це — та спеціальність, яка збере все всі мої таланти докупи.

— Якісь особливі риси характеру потрібні, щоби бути диригентом?

— Диригент повинен бути не тільки топ-музикантом. Диригент має бути психологом. Можливо, в мене такі задатки є... Можливо, це суто риси жіночого характеру, тобто сила жінки —  в її гнучкості. Моя тактика — спостереження і певний аналіз ситуації. Так, ти керуєш ситуацією, але при тому робиш так, щоб люди самі захотіли це зробити, — зробити саме так, як тобі треба. Без жодного примусу. Мій стиль керування, швидше, через збереження своєї жіночності. Тобто жінка ніколи не буле природно виглядати, якщо захоче зробити із себе чоловіка. Моя професія — це відповідальність, вміння організувати процес, вимогливість і до себе, й до інших, але жіночого шарму не можна втрачати ніколи, бо це буде шлях у програш.

— Вам цікавіше братися до постановок опер і балетів  чи диригувати симфонічними творами?

— Це не можна розділяти. Треба диригувати все. Все дуже пов’язано між собою. У кожній симфонії присутні драматургія, розвиток, експресія, психологічний аналіз персонажа. І в кожному оперному чи балетному творі  також присутні чіткі структури, і симфонічна фактура, і технологія. Тому воно все є взаємопов’язане.

—  У вас лишається час на особисте життя при таких шалених темпах?

— Для більшості музикантів творчість та особисте життя взагалі нероздільні. Це — одне ціле. Тому що ми завжди повинні бути відкритими, емоційними... Ти черпаєш натхнення із захоплення, з кохання, з ніжності...  І воно ж, ніде не діваючись, проходить далі через усю творчість.   Візьміть, до прикладу, будь-яку оперу. Нема жодного сюжету, де би не було великих почуттів. А звідки воно візьметься, якщо в житті ти будеш черствою людиною? І це велике щастя — мати у своєму оточенні друзів, людей, котрі постійно дарують тобі творчі імпульси. І це навіть не особисті відносини з кимось... Наприклад, я  надзвичайно надихаюся, коли приїжджаю на кілька днів до Львова, коли починаю відвідувати майстерні своїх улюблених художників — Михайла Демцю, Віктора Жмака, Віктора Стогнута... Я просто вдихаю запах фарби, дивлюся на кольори. Для мене це все — музика... Ці художники всі дуже різні. Але партитури, які я диригую, — теж різні. Тому оце, що я зараз сказала, для мене має дуже велике значення.

— Багато молодих людей, навіть маючи хорошу базову освіту, не дають собі ради в Україні й  виїжджають на заробітки за кордон. Але й там себе не знаходять за фахом, відповідно — працюють, де є робота... Ви — молода й дуже успішна. Можливо, щось порадите —  рецепт успіху в чому?

— Важко відповісти... Мене вивела в люди віра в сенс мистецтва. Я завжди розуміла, що не продам себе. Тобто в мене теж були роки, коли я в повному сенсі цього слова виживала. 1990-ті, розвал СРСР і фінансові кризи... Рятувало, напевно, те, що була переконана, що не зміню свого захоплення, нехай навіть буду голодна, але не зможу без музики. Тобто я зробила внутрішній вибір, сенс якого в тому, що не можу інакше жити. І після того мені почали відкриватися різні можливості. Отак згрубша... Говорю про те, що потрібно інтуїтивно відчувати, що це — твоє, і  йти до мети!  

— Тривалий час ви живете за кордоном. Про таких, як ви, говорять — «людина світу»....

— Ви розумієте, це — два різні світи, два різні менталітети, й об’єднати їх неможливо. За кордоном багато всяких організацій, і життя розписане щонайменше на п’ять років наперед. Часом, як на мене, їм бракує спонтанності й емоцій, які в надзвичайній кількості є у нас, але нам бракує прагматизму. Я балансую між Сходом і Заходом... Для себе чітко з’ясувала, що кожні два місяці маю бути в Україні, щоб психологічно, емоційно оновитися й поїхати далі працювати. Якщо частіше, то ще краще, але рідко так трапляється.  І сказати собі, що я повністю живу там, напевно, ніколи не зможу. 

Довідка «Дня»

Оксана Линів родом із м. Броди, що на Львівщині. Батьки — музиканти: мама викладає курс фортепіано в музичній школі, батько — керівник народної хорової капели. Оксана закінчила Львівське музичне училище ім. Станіслава Людкевича (народні інструменти). Згодом — Львівську музичну академію ім. Лисенка (клас Богдана Дашака).  2004 року  взяла участь у першому конкурсі диригентів імені Густава Малера в Бамбергській філармонії — здобула третє місце. Опісля стала асистенткою диригента Джонатана Нота при Бамбергській філармонії і навчалася в аспірантурі у Вищій школі музики «Карл Марія фон Вебера» в Дрездені. Згодом приїхала до Дрездена, де навчалася в аспірантурі у Вищій школі музики ім. Карла Марії фон Вебера (здобула післядипломну освіту) і з 2007 року відвідувала майстер-класи в Еккегарда Клемма. Стипендіат Німецької академічної служби обмінів (DAAD), Ґете-Інституту та Фонду Оскара та Віри Ріттер. Із 2007 до 2009 року її підтримував «Форум диригентів» асоціації німецьких музикантів. Відтоді  відвідувала майстер-класи таких відомих постатей, як Гартмут Генхен (Hartmut Haenchen), Курт Мазур, Георг Фріче та Роланд Зайфарт.

Із 2008-го до 2013 р. Оксана Линів працювала диригенткою в Одеському національному академічному театрі опери та балету.

Із 2013 — 2014 рр. працює як музична асистентка генерального музичного директора Кирила Петренка та диригента в Баварській державній опері, де диригувала в операх «Граф Орі», «Милосердя Тита», і під час прем’єри опери «Настінні годинники».

2015-го  Оксану Линів визнали найкращим диригентом Баварської державної опери в номінації «Класична музика».

У лютому 2017 року Оксана була обрана як наступниця Дірка Кафтана  сезону 2017-2018 головною диригенткою Опери Граца та філармонійного оркестру Граца.

Диригувала концерти і опери в Україні, Німеччині, Франції, Румунії, Естонії та Швейцарії.