«Мрію, щоб кожен концерт оркестранти не просто грали, а творили музику!»

Академічний симфонічний оркестр «Філармонія»,  який створив у 1999 Микола Васильович (і з того часу є  художнім керівником та диригентом), нині є візиткою  Чернігова, яке сьогодні, завдяки маестро і його творчій команді, вважають музичним містом.  Символічно, що  назва оркестру «Філармонія», що в перекладі з грецької «любов до гармонії»  стала девізом маестро.

Микола Сукач є засновником та художнім керівником щорічного міжнародного фестивалю класичної музики «Сіверські музичні вечори», на якому виступають такі  знаменитості, як піаністи Микола Луганський, Вадим Руденко, Микола Сук, Олег Полянський і Борис Березовський, віолончеліст Олександр Князєв, скрипаль Анатолій Баженов та багато інших виконавців. Про шлях до вершин майстерності — наша розмова з Миколою Сукачем.

«НЕ МОЖНА МУЗИКАНТУ БУТИ ЗАСПОКОЄНИМ»

— Ви, як справжня творча людина, свій ювілей святкуватимете на сцені. Нині  оркестр «Філармонія» має великій і різноманітний репертуар. Як формували святкову програму?

— Справді, у нашому колективі є великий і різножанровий репертуар, тому до ювілейної програми я захотів  включити різноманітні твори. У першому відділи виконаємо «Влтава» з циклу «Моя Батьківщина» Смєтани і Концерт для фортепіано з оркестром ля мінор Гріга (соліст Вадим Руденко). Я гордий, що Руденко — один із найкращих піаністів сьогодення у світі по володінню інструменту, є другом не тільки мене, а й оркестру «Філармонія»  і попри дуже щільний гастрольний графік знаходить час і приїжджає до Чернігова — міста де у нього дуже багато шанувальників. А у другій частині вечора лунатимуть «Перлини симфонічної та вокальної музики» — виступатимуть чудові українські артисти-солісти: Анатолій Баженов (скрипка)  і Анжеліна Швачка (мецо-сопрано). Я хотів, щоб цей концерт став справжнім святом музики для публіки.

— 8 червня запланований ваш концерт у Національній філармонії — це буде вечір «на біс» уже для киян і гостей нашої столиці?

— То буде трохи інша програма. Я виступатиму разом  із музикантами Національного симфонічного оркестру України, а не з моїм колективом — оркестром «Філармонія». До сметанівської «Влтави» і гріговського концерту (тв.16) добавляться «Симфонічні танці» С. Рахманінова — соліст Вадим Руденко (фортепіано). Думаю, що меломанам цей вечір сподобається.

— Вже сімнадцять років продовжується ваш музичний роман із Симфонічним  оркестром «Філармонія», який ви заснували. Сьогодні цей колектив є брендом не лише Чернігова, а й України.  Як вдається не опускати творчу планку?

— Дуже важко. Я прискіпливий на репетиціях і намагаюся навіть тоді коли у залі немає публіки і йде робочий процес, щоб музиканти грали на 100%  і це була не механічна, а творча робота. Річ у тім, що в Чернігові немає консерваторії і наші оркестранти не відчувають конкуренції, яка є, наприклад, у столиці, а це декого розслабляє. Не можна музиканту бути заспокоєним, треба творчо горіти, а не жевріти. Я стараюся, щоб кожен концерт  оркестранти не просто грали, а творили музику! Це не просто, але ми намагаємося,  і це вдається. Зараз у нас невеличкий колектив — понад 60 музикантів, а тому маємо певні проблеми при формуванні програм. Ми не можемо виконувати такі масштабні твори, як симфонії Густава Малера, які грають оркестри по 100–110 осіб. Тому виконуємо іншу музику. У нас невеличке місто і є певні фінансові складнощі як утримувати великий професійний колектив.

«ЗНАЙОМСТВО З КЛАСИКОЮ СТАЛОСЯ ЗАВДЯКИ РАДІО»

— Ви розпочинали свою кар’єру як соліст-баяніст оркестру народних інструментів, а коли вас вперше захопила класика і захотіли пов’язати свою долю з симфонічною музикою?

— По чорно-білому телевізору «КВН-49», ще з лінзою, наповненою водою, який стояв у холі палацу культури,  я ще школярем бігав подивитися на це технічне диво і програми, які тоді транслювали. Саме там уперше почув божественний спів Бориса Гмирі і його унікальний бас запав у душу, і захотів навчитися грати на якомусь інструменті, стати музикантом. До речі, мій дід чудово співав — у нього був ліричний тенор. А знайомство з класикою сталося завдяки радіо.  В часи мого дитинства транслювали  багато концертів і класичні шедеври лунали з ефіру щоденно! Пам’ятаю, як мене вразив твір парагвайського композитора Хосе Асунсьона Флореса, який називався «Пісня півника». Майже кожного тижня  його виконували по радіо  і цей твір був дуже   популярним. І я захотів навчитися це грати. Поступив і  закінчив Чернігівське музичне училище по класу баяна, з 15 років почав виступати, як соліст оркестру народних інструментів. 1966-го  вступив одразу на другий курс до  Харківської консерваторії, де творчим наставником був Володимир Подгорний. Диригуванню навчався у Костянтина Дорошенка — потрясаючий був чоловік, людина — музична енциклопедія,  і фантастичний педагог! Саме Костянтин Георгійович сформував мене, як симфонічного диригента і дав дуже багато цінних порад. Завдяки йому я став професійним маестро. Дорошенко вважав, що диригент  повинен розбиратися  у всіх гранях мистецтва тільки тоді він буде майстром за диригентським пультом.

«УЖЕ 34 РОКИ ВЕДУ ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ»

— У кожної людини є свої «рифи», які випадає проходити в житті. Мабуть тільки за радянських часів можна було робити такі дурниці, як  професійного музиканта (у розквіті таланту) забирати не просто до лав армії, а в десантні війська. Ніхто не думав, що ви можете поранити руки і тоді можна буде поставити хрест на музичній кар’єрі...

— Після завершення консерваторії 1969 р. я повернувся до Чернігова, став працювати диригентом Симфонічного оркестру. Але дуже скоро  мене призвали до армії, служив у Пскові у десантних військах.  Знаєте, зараз, оглядаючись назад, я думаю, що ці «військові університети» загартували мій характер. Побачив інший бік життя, навчився переборювати страх, не розгублюватись в екстремальних ситуаціях, а тому свою службу в десантників вважаю не даремною втратою часу. Впевнений, що чоловікам  не зайве мати військову підготовку. Подивіться, зараз саме завдяки хлопцям, які служили в армії, не тільки професійним воякам, а й добровольцям Національної гвардії, вдалося спинити російського агресора на сході України. Бо ми маємо такого небезпечного й підступного сусіда, що треба бути завжди напоготові, аби захистити рідну Батьківщину...

— Кажуть, що ті, хто пережив клінічну смерть, не просто народжуються заново, а й людина дуже змінюється. Це так?

— Прикра пригода зі мною сталася  у кінці 1970-х,  і я дійсно ледве не загинув. Компанія молодиків  чіплялася до дівчини. Я за неї заступився, але  коли повертався додому потрапив у засідку і отримав 11 ножових поранень. Пережив клінічну смерть... а коли одужав, то  зрозумів, що якщо Бог мене залишив на цьому світі, то це  не випадковість. Я повністю перестав вживати алкоголь та тютюн. Якщо від чарки відмовився легко, то не палити було надскладно — 4,5 мучився, але справився, і  вже 34 роки веду здоровий спосіб життя.

«ДО НАС  У ЧЕРНІГІВ ПРИЇЖДЖАЮТЬ ТІ, ХТО НЕ ПРОСТО ЛЮБИТЬ, А ЖИВЕ МИСТЕЦТВОМ»

— Миколо Васильовичу, ви є автором цікавих музичних проектів, зокрема «Сіверські музичні вечори» — фестиваль, який у березні   відбувся уже вшістнадцяте. Попри відсутність спонсорів і важкі часи свято все ж відбулося. Виступали зіркові виконавці. Чим ви їх заохочуєте?

— Зовсім не гонорарами!  Російський піаніст Вадим Руденко — великий друг України. Він може  собі дозволити відмовитись від гонорару і приїхати в нашу країну, а кожен його виступ — свято для меломанів. Він любить наш оркестр,  і ми вже так добре один одного розуміємо, що  інколи  навіть слова не потрібні.  Вадим — непересічна особистість і музикант-віртуоз, тонко відчуває кожен  твір, який виконує. Дякую Богові, що вже 17 років, як ми часто разом виступаємо.  Цьогоріч на фестивалі грав прекрасний скрипаль Давід Небель (Швейцарія), який потрясаюче виконав Концерт І. Стравінського разом із оркестром «Філармонія». Запам’яталися публіці й виступи Хорової капели Українського радіо, солістів Національної опери: Андрій Маслаков (бас), Дмитро Кузьмін (тенор), Анжеліна Швачка (мецо-сопрано), Ольга Фомічова (сопрано) та ін. Вважаю, що головною подією форуму стало виконання Симфонії №9 Бетховена (вперше в Чернігові). За цей творчий проект можу гордитися. Хоча дуже прискіпливо ставлюся до своєї роботи. До нас у Чернігів приїжджають ті, хто не просто любить, а  живе мистецтвом.

— Меломани запам’ятали такі ваші акції, як  п’ять концертів С. Рахманінова з Вадимом Руденком, які виконувались  за два вечори поспіль (2010), скрипки Страдіварі «Йоахім» та «Юпітер» у концертах за участю Саякі Шоджі та Еріка Шумана, фестивалі з музикою Сергія Борткевича (2003)  і  Рахманінова (2013) та інші імпрези. Про що мрієте, і які музичні сюрпризи представите ще слухачам?

—   Наступного року на «Сіверських музичних вечорах» разом із Вадимом Руденком мріємо зіграти всі концерти Бетховена. Це буде тематичний цикл, і сподіваюся, що він викличе неабиякий інтерес слухачів і музикознавців. Не кожен оркестр і піаніст виконує п’ять бетховенських концертів.  Така у нас амбітна мрія...

«БАЖАЮ, ЩОБ КОЖЕН РАНОК УКРАЇНЦІВ ПОЧИНАВСЯ З «Днем»

— Можна сказати, що ви та оркестр «Філармонія» є друзями газети «День». Добре знаєте наше видання, яке цьогоріч відзначатиме своє 20-річчя. Що вам подобається у  нашій газеті?

— Я читаю і дуже люблю «День». Мені подобається все! Такого унікального видання,  як ваша газета, більше не має в нашій країні, яке не тільки інформує  та  аналізує події в Україні і світі, а й спонукає читачів думати. «День»  — високопрофесійне, патріотичне  і високоінтелектуальне видання. Я просто в захваті, що крім газети, головний редактор Л. Івшина знаходить час, кошти і цікавих авторів, аби видавати ще книжки (серія «Бібліотека «Дня»). Тримайтеся! Бажаю, щоб армія читачів газети  росла щоденно і щоб кожен ранок українців починався з «Днем»!