Україна — це вічність, не тільки сьогоднішня, але передусім майбутня й минула
Ярослав Стецько, український політичний та військовий діяч

«Ми все одно переможемо...»

Композитор Кармелла Цепколенко відзначає ювілей і готується в Одесі до форуму «Два дні і дві ночі нової музика»
13 березня, 2015 - 12:26

Ім’я цієї талановитої композиторки добре відоме у професійних колах України і багатьох країн. У сучасній музичній культурі вона є одним із лідерів нових напрямів, пов’язаних з пошуками модерного мистецтва України та Європи.

Автор понад 100 творів різних жанрів — від опери, симфонії до інструментальної мініатюри, Кармелла поєднує композиторську творчість з пошуками нових форм музичного процесу в Україні. 21 рік в Одесі існує, створений і очолюваний нею унікальний міжнародний фестиваль «Два дні і дві ночі нової музики». Багато в чому, завдяки Кармеллі та її Фестивалю, українська музика увійшла в сучасний простір музичної Європи.

До ювілею композиторки «День», приєднуючись до привітань, публікує з нею інтерв’ю.

«ДУХОВНЕ ЗУБОЖІННЯ ВСТУПАЄ У СМЕРТЕЛЬНИЙ БІЙ ІЗ ПРАГНЕННЯМ ДО СВОБОДИ»

— Твій ювілей випав на такий складний для нашої країни час! Ти завжди відрізнялася причетністю до подій, перебуваючи на «передовій» культурного фронту. І як завжди, оптимістична?

— Так, я вірю, що Україна вистоїть, і ніхто не зможе зруйнувати ні її незалежності, ні її цілісності, ні її культури. Назад шляху немає, в минуле повернутися неможливо, як би цього комусь не хотілося! Впевнена, що ми все одно переможемо, але дуже хочеться, щоб було якомога менше людських жертв. Нині в Україні духовна убогість вступила в смертельний бій з прагненням до свободи, з бажанням побудувати суспільство вільних, творчих людей. До грубої сили вдаються тоді, коли на перший план висувається злоба, ненависть, а не доброта, любов і мудрість — те, що становить сутність культури Людини. Але жахливо те, що для того, аби змінити свідомість неосвіченого людства, потрібно покласти тисячі освічених людських життів.

На військові конфлікти людей штовхає відсутність культури. Як це завжди буває, творче мислення випереджає буденну свідомість, і митці часто першими стають на шлях формування нової свідомості. Композитори шукають естетичні моделі, створюють нові творчі стилі не тому, що хочуть чимось здивувати, а тому, що вони вже вступили в нову еру, в якій не існує стандартних форм, звичних стереотипів.

Я «воюю» з відсталістю, консерватизмом понад 20 років! Моєю головною зброєю є фестиваль «Два дні і дві ночі нової музики», який щорічно проходить у моїй рідній Одесі. Звичайно, дуже складно буде проводити його в теперішній ситуації. Одного разу нам хотів перешкодити ісландський вулкан, тоді були скасовані всі рейси з Європи, але за день до відкриття вулкан затих, і всі музиканти змогли приїхати до Одеси. Дуже сподіваюся, що цього разу Фестиваль стане передвісником загасання вулкана на сході України!

Наш Фестиваль елітарний своїм новаторським напрямом, сміливими пошуками, проте це живий творчий організм, який несе ідею відкритого демократичного суспільства, інтеграції української культури у світовий простір. У перші роки зарубіжні виконавці грали лише свою музику. Українську музику вони просто не знали і ототожнювали її з російською, з якої їм були відомі тільки три прізвища — Шнітке, Денисов, Губайдулліна. Але картина змінювалася. Нині неодмінною умовою Фестивалю є обов’язкове виконання зарубіжними учасниками творів українських композиторів. Щороку до нас приїжджає не менше 10 колективів і близько 50 солістів: таким чином, за 20 фестивальних років прозвучало величезна кількість української музики. Кожен, хто побував на одеському фестивалі, має у своєму репертуарі зразки сучасної української музики. А серед них — всесвітньо відомі ансамблі «Musik Fabrik», Ансамбль перкусій Фрайбурзького музичного університету (Німеччина), «Accroche Note», «2E2M» (Франція), «Winner Collage» (Австрія), «Ensemble Continuum» (США), « Ensemblе fuer Neue Musik «(Швейцарія) та ін. Важливо також, що зрубіжніі музиканти замовляють українським композиторам твори спеціально для Фестивалю. Змінювався і слухач, який з кожним роком «омолоджувався» і збільшувався.

— Ти багато мандруєш, виконуючи своєрідну місію культурної дипломатії. На твій погляд, яке місце посідає сучасна українська музика в європейському просторі?

— На жаль, питома вага української музики в європейському просторі мізерно мала. В нашій країні культуру продовжують фінансувати за залишковим принципом, вона надана сама собі і складається з ланцюга випадковостей. А така її важлива складова, як професійне мистецтво і зовсім загубилась у масі проблем. Талановиті зразки української культури з’являються не завдяки підтримці держави, а всупереч цьому!


ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПЕРЕПЕЛИЦІ

На Заході ситуація принципово відрізняється. Там діють ті види фінансової підтримки, які дозволяють нормально існувати академічному мистецтву і розвивати нові його напрямки. Завдяки адекватній законодавій та нормативній базі, активно діють спонсорство і меценатство. Постійно розвивається культурна інфраструктура: будуються концертні майданчики, купується інструментарій і т.д. За все своє життя я не пригадую, щоб в Україні був побудований сучасний концертний зал. А для Заходу це норма — навіть кожна консерваторія має зал, обладнаний за новітньою технологією. Відсутність усього цього і багато чого іншого робить наше мистецтво не конкурентоспроможним і аж ніяк не сприяє його входженню у світовий процес. Мені здається, що це, за великим рахунком, нікого не хвилює, крім моїх колег!

«КОМПОЗИТОР — НЕ ВИГАДУЄ НОТИ, А ПЕРЕТВОРЮЄ ЕНЕРГІЮ ПРИРОДИ НА ХУДОЖНІ СИМВОЛИ, ФІКСУЮЧИ ЇХ НА НОТНОМУ ПАПЕРІ»

—  Що для тебе головне в композиторській творчості?

— Можливість творити. Адже існує поширена думка, для того, щоб творити, потрібно обов’язково страждати і бути, умовно кажучи, «голодним», тобто жити на межі можливого. Це, звичайно, зручна думку, яка виправдовує ставлення правлячої еліти до творців. Але, звісно, це далеко не так. Для того, щоб створювати музику, особисто я повинна перебувати в доброму стані. Якщо щось затьмарює моє життя, здатність писати дуже знижується. Адже композитор — не вигадує ноти, а перетворює енергію природи в художні символи, фіксуючи їх на нотному папері. Сама енергія, можливість її декодування з часом змінюються, що й веде до створення нових форм, стилів, смислів. Символи, які відображені на папері, потребують у свою чергу розшифровки виконавцем, а також сприйняття слухачем, і тільки потім з’являється музика. В цьому сенсі композитор швидше нагадує мага, який відчуває те, чого не відчувають інші, який дає людям те, чого вони потребують. Можливість оперувати цією, невловимою для інших, енергією і становить головну особливість творчості.

На військові конфлікти людей штовхає відсутність культури. Як це завжди буває, творче мислення випереджає буденну свідомість, і митці часто першими стають на шлях формування нової свідомості. Композитори шукають естетичні моделі, створюють нові творчі стилі не тому, що хочуть чимось здивувати, а тому, що вони вже вступили в нову еру, в якій не існує стандартних форм, звичних стереотипів

— Твої опуси — відгук, реакція на події?

— Мої твори — це не відгук на конкретні події. Реальні переживання повинні відлежатися, узагальнитися, позбутися зв’язку з безпосередньою подією, і тільки потім вони перетворюються в музику. Тому мої опуси — це те, що хвилювало мою уяву раніше, те, що оформилось у художній образ і позбулося конкретності, буденності. Творчий задум зріє десь у підсвідомості, цей процес не можна а ні прискорити, а ні сповільнити. Коли задум дозріває, він сам проривається в готовому вигляді, і його залишається тільки записати. Найчастіше пишу на замовлення: отримую пропозицію, обмірковую, шукаю, вивчаю, запускаю процес і чекаю. Але іноді виникає потреба просто щось написати. Так вийшло з другим концертом-Драмою, який неначе віщував драматичні і трагічні події 2014-го. Мабуть щось відчувала підсвідомо.

— У своїй творчості ти звертаєшся до сучасної української поезії. Які автори найбільш близькі тобі?

— Я дуже люблю поезію Оксани Забужко. Нещодавно я написала кантату на її вірші «Історія єресі», яка вже не раз виконувалася в Україні та за кордоном. Близький моєму творчому полю і Юрій Андрухович, з яким нас також пов’язує давня дружба. Торік написала кантату на його триптих «Фавстове свято». Вона створена на замовлення знаменитого Шенберзького центру у Відні. Була запрошена на прем’єру, де мій твір виконувався поруч з музикою Шенберга і сучасних композиторів Австрії, Німеччини, Румунії. Думаю, вперше у Відні солістка з Німеччини співала українською мовою! (Поетичний переклад на німецьку можна було читати на екрані). Відверто кажучи, до сліз вразив теплий прийом слухачів і виконавців мого твору.

— Які найближчі творчі події очікуєш?

— Насиченим обіцяє бути квітень: запрошена до Канади на прем’єру моєї нової кантати для сопрано та камерного оркестру «Три осінні елегії» на вірші Оксани Забужко. Відомий канадський композитор, президент концертної організації «NewMusicConzerts» Роберт Ейдкін замовив мені твір для концерту української музики в Торонто, який відбудеться 4 квітня.

На 25-26 квітня готуємо 21-ий фестиваль «Два дні і дві ночі нової музики». Сподіваємося на допомогу наших постійних партнерів — Міністерства культури України, одеської міської і обласної влади та Баварського дому Одеси, посольств, фонду «Відродження», ряду інших зарубіжних фондів, які активно нас підтримують. Мова йде про невеликі суми, адже наш Фестиваль некомерційний, але виконує важливу місію для України!

Та все ж, головне для мене — створення музики. Я людина дуже організована, і все моє життя підпорядковане цієї єдиній меті.

Леся ОЛІЙНИК, Одеса — Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments