Мистецтво без кордонів!

В Івано-Франківську відшумів, у прямому смислі цього слова, - III Міжнародний мультидисциплінарний фестиваль «Карпатський простір». 18 країн, 20 локацій, більше 1000 учасників,  3 міністри, купа послів, щаслива франківська і туристична публіка.

Фестиваль, який народився в Івано-Франківську, у виконанні команди Національної оперети України (автор ідеї  - Богдан Струтинський, голова НСТДУ), Івано-Франківських ОДА та міськради, за підтримки Міністерства культури досяг своєї  мети - представити  місто як  чудову європейську, культурну і туристичну локацію, Україну – як відкриту для міжкультурного діалогу країну, а сам форум - як сучасний простір для найактуальніших та найрізноманітніших мистецьких проектів, ідей, практик, методів і форм. Як ідею мистецтва  без меж і кордонів.

На фоні вельми великої програми (координатор Оксана Когут) із безліччю «родзинок» локацій, смаків і уподобань публіки, вікову цільову аудиторію та усвідомлену необхідність (форум міністрів освіти та ректорів  творчих ВУЗів, Школа підвищення акторської та режисерської майстерності НСТДУ, дискурс на тему збереження архітектурної спадщини в Україні, дипломатичні зустрічі, презентації, ярмарки, конференції тощо) – особливо  треба виділити театральну програму, яка вперше  була презентована в рамках «Карпатського простору» - ефектну, різноманітну, концептуально зрозумілу, контрастну і разом з тим цілісну.

Отже, в цьому сегменті було представлено Угорщину, Білорусь, Грузію, Польщу та Чехію. Всі п’ять запропонованих фестивалем вистав так чи інакше пов’язані з Україною: чи режисер, чи тема, котру порушують, - актуальна і близька нам.

Вистава «Сім’я Тотів» режисера Атілли Віднянського, якого називають серед найкращих європейських режисерів, - продукція одразу двох театрів: Національного угорського театру (м. Будепешт) та Закарпатського обласного угорського драмтеатру (м. Берегово). Затишне курортне (!) містечко, де живе сім’я доброчесних бюргерів. І раптом до них завітав гість - військовий, командир сина сімейства Тотів - такий собі «зелений чоловічок». І поступово на тлі тихого життя пересічної сім’ї (художник Олександр Білозуб) народжується диктатура однієї хворобливої істоти, що в цьому реалістичному абсурді створює свій тоталітарний, задушливий світ. Атілла Віднянський, що свого часу закінчив режисерський курс Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого, очолював театр в Берегово, а нині -  Угорський Національний театр, має частину української ментальності і в той же час європейський досвід, - поставив гротескну, дуже точну виставу з дуже влучними акторами. Так було завжди і, на щастя, нічого не змінилося за ці майже 10 років, що ми не бачили вистав цієї трупи і цього режисера.

Отже, система координат театральної програми, була заявлена вельми потужно. Тему війни, окупації, втрат і травм, болю і спустошення підхопив наступного дня Тбіліський  драматичний театр ім. Сандро Ахметелі з пронизливою, страшною «Колисковою війні». Тут нема п’єси, а є інтерв’ю дітей війни в Абхазії 2008 р., спеціально записані під цей проект. Отже і її жанр позначений як «голоси втраченого покоління». Це навіть і не вистава – це скоріше крик, зойк, рефлексія.

Ще один мікросвіт тоталітаризму, неволі, несвободи, задухи несподівано проявився у білоруському незалежному театрально-музичному проекті «З життя комах». 14 віршів поета-ОБЕРІУта Миколи  Олєйнікова, розстріляного 1937-го «оформили» в надзвичайно вишукану, стилістично вибудувану мультимедійну виставу з віджеінгом  в стилі авангарду 1930-х, з оригінально написаною музикою для фортепіано, скрипки, терменвоксу (електромузичний інструмент, управління звуком якого відбувається в результаті вільного переміщення рук виконавця в електромагнітному полі поблизу двох металевих антен) та людського голосу. Головну роль блискуче виконала культова персона, фронтмен фрік-кабаре «Сєрєбряная свадьба» Світлана Бєнь. Умовні побутово-комахові маски і «галантерейна», ман’єристська  мова - лише бутафорія, крізь яку раптово проступає жива інтонація і реальні «маленькі» люди, а те, що здавалося безглуздим і смішним з боку - раптом стає безвихідним, трагічним і навіть страшним: віртуозний баланс між трагіфарсом, фарсом і драмою. Це кафкіанська тема істоти, що живе в безглуздому світі, безглуздим же, суєтним життям і гине в процесі якихось безглуздих експериментів (катастроф), істоти цілком незначної, але по своїй здатності переживати трагічність власного життя  порівнянною з героями «високих» трагедій, що було тонко вловлено  і втілено - пластично, інтонаційно, музично і візуально.

Чеська вистава «Антислова» за Вацлавом Гавелом від незалежного театру «Запальна компанія» - абсолютно феєрично фестивальна: смішна, трюкова, гротескна, символічна і… трагічна. Знов ж таки, за якоїсь майже цирковою  зовнішньою картинкою (не грані фолу зіграною двома  молодими актрисами, що протягом вистави випивають направду неймовірну кількість пива) проступає трагедія інтелігентної, творчої людини в ситуації тоталітарної  держави з її системою доносів, приниження, єзуїтського знущання над особистістю.

Фінал – велика вистава  драматичного театру ім. Єжи Шанявського з міста Плоцьк (Польща). Шекспір - «Віндзорські витівниці». Вистава, що дещо вибиваючись із загального концепту театральної програми «Карпатського простору», дала можливість видихнути, посміятися, розслабитися і познайомила із традиційним польським театром. Проте режисер вистави Марек  Мокровецький досить дотепно вставив шекспірівську комедію в  експресію і атрибути танго, що дає можливість говорити і про певну сучасність і про добрі наміри.

Цей огляд був би неповним без респектів виставці українського театрального плакату (куратори - Ліля Бевзюк-Волошина, Тетяна Зілінська, автор ідеї - Богдан Струтинський), яка варта великих гастролей містами і театрами України з «гала-концертом» оригіналів в Києві на  гідному майданчику. Афіші різних часів і регіонів, театрів і художників, стилів і манер, традицій і знаків епох. «Космос сценічних сюжетів», наша історія і контекст. І підґрунтя всього того, що відбувається тут і зараз, зокрема на фесті «Карпатський простір».