Розум не знає меж.
Джанні Родарі, італійський письменник, журналіст

Мистецтво полілогу культур

У Києві пройшов ХIV Міжнародний традиційно жіночий фестиваль «Марія». Цього разу програму було розбавлено й чоловічими монодрамами
12 жовтня, 2017 - 10:05
ЛАРИСА КАДИРОВА БЛИСКУЧЕ ЗІГРАЛА У МОНОДРАМІ «НЕ ПЛАЧТЕ ЗА МНОЮ НІКОЛИ». ДО РЕЧІ, ЦІЄЮ ПОСТАНОВКОЮ, ЯКА У МИНУЛОМУ РОЦІ ЗДОБУЛА ГРАН-ПРІ НА МІЖНАРОДНОМУ ФЕСТИВАЛІ МОНОВИСТАВ ATSPINDYS («ВІДОБРАЖЕННЯ») В ЛИТВІ, 14 ЖОВТНЯ АКТРИСА ВІДКРИЄ ЦЬОГОРІЧНИЙ ФОРУМ / ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ ФЕСТИВАЛЮ «МАРІЯ»

На Камерній сцені Національного театру ім.І.  Франка упродовж шести днів відбувався Міжнародний фестиваль жіночих монодрам «Марія-2017», художній керівник якого — народна артистка України Лариса Кадирова. Форум проходив за підтримки Міністерства культури України, міжнародної благодійної організації «Міжнародний інститут театру».

«Марія» утверджує пам'ять про легендарну українську акторку Марію Заньковецьку, а також мистецький діалог культур у сучасному світі. На фесті можна було почути різні мови, побачити різні режисерські знахідки, різні підходи у сценографії.

АКТОРСЬКА МАГІЯ, АБО ОПІР ГІБРИДИЗАЦІЇ

Цього року були представлені такі вистави: «Ангели Достоєвського» (Литва, виконавиця і режисер Біруте Мар), «Лесині листи» (виконавиця Лідія Корницька, режисер С. Брижань), «Хочеш, анекдот розкажу?» Л. Бугадзе (виконавці Тетяна Тушич, Анастасія Тихонова, Тетяна Лоза, Олександр Пасєка, Юрій Колєсников, Андрій Зіньковський; режисер Л. Колосович), «Трохи більше, трохи менше» А. Ніколаї (Вірменія, виконавиця Нора Бадалян, режисер Р. Шагінян), Одержима» Леся Українка  (виконавиця Олександра Галицька, режисер В. Мазур), «Едіт Піаф» (виконавиця Ружена Рубльова, режисер Л.Калюжна) тощо. Крім того, традиційно жіночий фестиваль було розбавлено й чоловічими монодрамами («Сповідь блазня», Польща; «Контрабас» Азербайджан; «Соло», Словаччина-Велика Британія тощо). Крім того, натхненниця фестивалю Лариса Кадирова потрясаюче зіграла у монодрамі «Не плачте за мною ніколи» (за повістю «Солодка Даруся» Марії Матіос).

АЗЕРБАЙДЖАН ШОВГІ ГУСЕЙНОВ "КОНТРАБАС" П.ЗЮСКІНДА

 

«Марія» — міжнародний театральний фестиваль, на якому глядачі мають можливість бачити здобутки різних сучасних театрів світу. Так, азербайджанський актор Шовгі Гусейнов представив на київській сцені «Контрабас» Патріка Зюскінда (режисер І.Перлова). Сам текст вистави філософічний, напружено драматичний, не без іронії в бік фройдизму як методу психоаналізу або ж влади, яка прагне перетворити людину на заручника й маріонетку. Гусейнов розкрив драму головного героя, «маленького» непомітного контрабасиста, який, проте, має непересічні знання в історії музики і який закоханий в оперну примадонну. Герой постає втіленням «маленької людини», але водночас його інтелект і душевні поривання не знають обмежень. Він полемізує з Моцартом і Вагнером, впевнений, що якби йому випало народитися в часи Моцарта, то і його назвали б генієм. «Контрабас» — іронічна вистава, за усміхненим скепсисом якої — трагедія, біль людини,  відкинутої на узбіччя як у світі мистецтва, так і в житті. Але ж чи складатиме людина рук? Чи все-таки боротиметься за своє щастя, бодай і примарне? Цікавими є сценографічне рішення вистави: макет-обрис величезного контрабасу заповнює увесь простір героя, як зовнішній, так і внутрішній. Контрабас у виставі постає символом поєднання непоєднуваного, абсурдно-гротескового й лірично-ніжного. Можливо, на оркестр іще чекають революції і контрабас стане першим. А поки що він має задовольнятися останнім рядом (ще далі хіба литаври, але ж, за Зюскіндом, хіба це музичний інструмент?). Натомість у маленькому помешканні героя контрабас перетворюється на всевидюще око, яке стежить за інтимним життям персонажа, заволодіваючи усіма найменшими порухами його душі й тіла.

У турецькій виставі «Лєна, Лейла та інші», яку написала професорка Зехра Ішпіроглу (режисер А. Айган) після інтерв’ю з українською Оленою N (вистава має автобіографічну основу), ідеться про мотив розчинення жіночої ідентичності, про пошуки стабільності, перетворення освіченої, культурно вихованої, вільної жінки на «рабиню», заручницю жахливих соціальних обставин, яка втрачає себе, змиряється з роботою прибиральниці, що водночас стає для неї ніби ковтком свободи. Зрештою, героїня потрапляє до божевільні. Мотив розчинення людини і опір гібридизації активно представлений у сучасному театрі.

БІРУТЕ МАР "АНГЕЛИ ДОСТОЄВСЬКОГО" ЗА Ф.ДОСТОЄВСЬКИМ

 

ЖИТТЯ ЯК ГРА

Про життя як гру йшлося у шекспірівських виставах. Так, «Сповідь блазня» (режисер З.Хшановський) у виконанні Віктора Лафоровича — своєрідний монолог Гамлета, а точніше його другого «я», можливий фінал «Бути чи не бути?», у якому надривність і екзистенційна зламаність перетворюються на філософсько-елегійне розуміння життя як мінливої гри народження і смерті, вірності і зради, любові й ненависті, які потрібно приймати без болю, як природний плин матерії та енергій. Ця вистава була представлена польською мовою, але специфіка «Марії» полягає в тому, що цей фестиваль — справжній полілог культуру, на якому відчутна повага до інших мов, але також і утвердження української мови та українського театрального мистецтва. До речі, сама Марія Заньковецька відмовилась грати в Петербурзі, обравши для себе «малоросійський театр», у якому було заборонено грати, скажімо,  Шекспіра, а лише твори з сільської проблематики… А  «Колисанку для Офелії» — виставу за творами В. Шекспіра, С. Виспяньського, Г. Бюхнера, Біблії та народних польських пісень — представила Ельжбета Левак (режисер В. Кушмідер).

СВІТЛО І ТІНЬ

«Соло» С. Беккета (режисер К. Рожин) — ще одна екзистенційна вистава про перебування на межі життя і смерті, що, зокрема, було представлено у сценічному вирішенні за допомогою гри світла й тіні. Під час дійства половина обличчя-маски була під серпанком темряви. Пітер Чижмар розповів історію про народження і згасання людської душі, долі, про боротьбу за життя, яка таки не може здолати смерті, про хаос у людському житті і кордони, які проходять через людину, викручуючи її душу, а також наповнюючи новим досвідом.

«Я — КВІТКА»

На завершення фестивалю аншлаг зібрала вистава «Я — Квітка» (виконавиця Вікторія Васалатій, авторка текстів — Тетяна Череп-Пероганич), у якій було показано зиґзаґи долі й психологічну незламність Квітки Цісик — американської співачки з українським серцем. «Я — Квітка» (режисер Валерій Невєдров) — це історія переможної душі, яка співає після смерті й випромінює світло любові до своєї землі. Трагічні злами життєвої долі Квітки Цісик, сумні історії, пов’язані з випадковим зникненням прізвища виконавиці після здобуття Оскара не зруйнували всепереможної душевної вітальності, щирості, інспірованої як американською культурою і свободою духу, так і українським серцем співачки. Вікторія Васалатій, акторка Національного театру ім. І. Франка, блискуче втілилися в образ Квітки й проникливо розкрила світлість і чистоту її душі, яка жила мистецтвом і любов’ю до України. Камерна сцена театру не змогла вмістити всіх охочих, які прийшли подивитися на цю виставу.

МИСТЕЦЬКО-НАУКОВІ ДІАЛОГИ

Традиційно, в рамках фестивалю, відбулась міжнародна наукова конференція «Магія акторства. Діалог культур», присвячена осмисленню подій 1917 року та їх впливу на творення українського і європейського мистецтва. Ця конференція — органічна частина форуму, яка має свою унікальну історію (в різний час у ній брали участь С. Ґрачотті, Є.Сверстюк, М.Сіріол Коллі (племінниця Ґарета Джонса), М.Стріха, С.Борщевський, науковці зі США, Мексики, Китаю, Великої Британії, Ірану тощо). Захід проходив у день, коли у Театрі ім.І.Франка вшановували пам'ять актриси Оксани Батько-Нищук, яка померла рік тому. У науковій акції взяли участь член-кореспондент НАНУ, заступник директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка Микола Сулима, керівник Центру кінематографічних студій НаУКМА Лариса Брюховецька, було представлено український переклад драматичних творів Ф. Гарсіа Лорки («4 короткі п’єси», видавництво «Пульсари»), режисери, театрознавці,  історики театру Валерій Фіалко, Михайло Захаревич, Наталія Бабанська, гості з Литви, Білорусі тощо представили панорамний огляд різних театральних традицій і сценографічних підходів. Треба зазначити, що  конференція доповнює мистецьку ауру фестивалю й дає можливість окреслити основні проблеми сучасного театру в світі, поділитися досвідом про новітні постановки у Європі, країнах Балтики, в Азербайджані тощо.

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ
Рубрика: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments