Коли людина має себе, свій хребет, свій центр, свою основу, свою гравітацію, сказати б, тоді все падає на свої місця — і людина схожа на Ейфелеву чи Останкінську башту, а не на гарбу сіна.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

«Наша родина до цих пір варить борщ...»

Твори одного з найвідоміших ізраїльських письменників Мєїра Шалєва перекладені 16 мовами. Українською — вперше
13 червня, 2018 - 10:44
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У видавництві «ФОЛІО», в серії «Карта світу», вперше до українського читача прийшов один із найбільш відомих і публікованих у світі ізраїльських письменників — Мєїр Шалєв зі своїм романом «Моя російська бабуся та її американський пилосос» (переклад  українською — В.М. Верховня).

Прекрасне відчуття стилю цього письменника, незвичайна образність, гумор і самоіронія, бездоганні сюжетні конструкції та інтелект — давно полонили моє серце. І, знаю, я не самотня.

Мєїр Шалєв був гостем «Книжкового Арсеналу», і я вдячна Посольству Ізраїлю в Україні за надану можливість спілкуватися з ним.

ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ВРАЖЕННЯ

— Дорогий метре Шалєв,  дозвольте привітати вас в Україні. Ваші книжки широко відомі в світі, в російських перекладах вони виходили неодноразово.  До українського читача ваша книжка прийшла  вперше. Як ви оцінюєте цей переклад і як  працювалося з українським книжковим ринком?

— Не можу, на жаль,  оцінити якість українського перекладу. Окрім рідного івриту, знаю лише англійську, іншими іноземними мовами  не володію. Якщо видавець зацікавився і все-таки видав мою книжку, він доклав усіх зусиль, щоб переклад був якісним. А щодо українського книжкового ринку, я прилетів до України вперше —  на «Книжковий Арсенал», і мені надзвичайно сподобалася локація. Дуже красива будівля. Бачив книжкові ярмарки та фестивалі по всьому світу, та ніде  не було настільки комфортно організованого простору,  прекрасної дитячої секції, адже я  пишу і дитячі книжки. Мене вразив «Книжковий Арсенал» дитячими майданчиками, інтерактивними книгами та виставками. Це один із найкрасивіших і найбільш вдало організованих фестивалів.

ЛІТЕРАТУРА ТА СПРАВИ РОДИННІ

— Вперше прочитала ваш «Російський роман»,  за відчуттями та структурою, за побудовою образів і думок, прийшло порівняння з улюбленим Габріелем Гарсіа Маркесом.

— Мені це приємно.

 — Письменник зазвичай, як і будь-яка творча людина, йде від себе,  описуючи події свого життя, те, що з ним відбувалося. Те, що я знаю про вас, цьому суперечить. Ви не займаєтеся сільським господарством, людина — абсолютно світська, не дуже дотримуєтеся всіх обрядів. Звідки ці протиріччя —  від аури самої країни Ізраїль чи від вашого світовідчування?

— Деякі  сюжети просто придумую — це плід моєї уяви. Деякі родинні історії використовую для своєї оповіді. Так,  я  не фермер, але вся моя родина по маминій лінії були фермерами і продовжують цю справу. В дитинстві кожні шкільні канікули  приїжджав до них на ферму. Чудово розумію, як велося в сільському господарстві п’ятдесят років тому. Найбільше мене  надихає — талант оповідача в нашій родині, який передавався по маминій лінії. По батьковій лінії — всі були інтелектуали, міські жителі, критики, літературознавці, письменники, науковці.  А мамина родина — коли вони збиралися на фермі, особливо жінки —  консервували фрукти, солили огірки і весь час щось розповідали,  а я сидів і слухав. Коли  почав писати, спливали фрагменти цих історій, які глибоко вкорінялися в пам’яті, вони мені стали в пригоді.

— Бути сином відомої людини і робити його ж справу — дуже складно, адже ваш батько був відомим ізраїльським письменником. Вам це допомагало, заважало?  Як  удалося уникнути мимовільного тиску?

— Батько не заважав,  скоріше, допомагав, тому що казав мені: пиши, пиши, тоді як у той час я навіть не збирався братися до письменства. Дуже багато читав і любив книжки. Батько пропонував: спробуй. Мене ж захоплювало абсолютно інше, а коли  захотів писати,  —  спочатку видав дві дитячі книжки, у 35-річному віці, а  перша «доросла» публікація з’явилася, коли мені було сорок. Уже пізно було користатися славою батька. Чи непокоїтися з приводу неї якимсь чином. У батька був лише один роман, але дуже успішний. Вважаю, що у мене свій стиль,  вплив батька  як письменника  на мене і на мій стиль практично незначні.

ВІД КУЛІНАРІЇ СЛОВА — ДО ПОБУТОВИХ ВИКРУТАСІВ

— Невід’ємною частиною вашого стилю є описи їжі, яка в Ізраїлі є своєрідною «релігією», як я кажу, «національною забавою». Пам’ятаю опис процесу поїдання маслин дідусем у «Російському романі», пам’ятаю  немудрий стіл, який миттєво зібрала бабуся в «Голубові та Хлопчику». У кожному творі присутня ця магія їжі. А що для вас цей флер кулінарії?

— Те, що в Ізраїлі відбувається з їжею та коїться довкола їжі, — перебільшено та дещо навіть вульгарно. Безконечні кулінарні шоу, ресторанна кухня, висока кухня, страви від шефа. Я люблю їжу, яку готують удома. Є декілька «секретних» рецептів, які дісталися від мами, тітки. Я був одружений з жінкою із Сифарської громади, у неї болгарське походження. Болгарська кухня теж надзвичайно цікава — наполовину турецька, наполовину грецька.  Домашня  їжа має душу. Описую в своїх романах саме її. Чесно кажучи, мої бабусі готували не дуже добре. По батьківській лінії —  взагалі погано. А бабуся Тоня, моя улюблена, готувала добре, але нічого особливого. З кожним новим поколінням ми дедалі більше вдосконалюємося в кулінарному мистецтві. Син готує краще, ніж я і моя дружина, брат — готує краще, ніж мама. Є потенціал для розвитку — наступні покоління нас здивують щодо кулінарного вміння.

ЛІТЕРАТУРА ТА ЖУРНАЛІСТИКА

— Ви присвятили себе літературній творчості й паралельно стали знаменитим колумністом у відомому виданні. Де,  на вашу думку, проходить вододіл між журналістикою та літературою?

— Вододіл проходить виключно від вечора середи до ранку четверга. Я не журналіст,  не бігаю, не шукаю новини, як колумніст працюю  удома, а  коли редактор мені телефонує: піди туди, подивись і розкажи про свої враження, я кажу — ні. Справжня журналістика не має жодного відношення до реальності. В четвер уранці сідаю писати колонку,  до вечора  її здаю, в п’ятницю вранці вона виходить у газеті. Після цього  забуваю про журналістику і присвячую себе літературі до наступного четверга.

— Немає відчуття, що всі літературні жанри, які сьогодні існують, їхня різноманітність закладені в Стародавній Книзі?

— Уся світова література розпочалася з Біблії та грецької міфології — історія подорожі Одіссея дуже широко використовується в сучасній літературі. Але якщо відкрити «Старий Заповіт»,  я його люблю, тому що він не заглиблюється у психологію. Це просто історії, чудовий  текст. Наприклад,  історія  Якова та Ракелі. Він уперше побачив Ракель і заплакав. Якби про це писав сучасний автор,  він би накатав цілий розділ про те,  що сталося, що він подумав, як і хто це сприйняв. А тут — одне речення  — Яків побачив і заплакав. І читач повинен задуматися: чому? Мільйони красивих жінок були протягом століть в історії, але  ніхто не ходив і не плакав по вулицях. Тобто це маленьке відкриття, яке читач повинен зробити сам.  Біблія не заглиблюється в психологію,  розповідаючи історію.

ТРОХИ ЕКШЕНУ ЗА УМОВИ «СИДЯЧОЇ» РОБОТИ

— Ви, як і раніше, — відважний байкер,  берете участь у різних змаганнях?

— Ніколи не був байкером, люблю й умію керувати мотоциклом, але не змагався. Брав участь у ралі позашляховиків. Я дуже хороший водій і до цих пір виїжджаю з друзями в пустелю,  залишаємося там на ніч. Якраз на позашляховиках я і брав участь у змаганнях. Але це вимагало великої кількості часу, потрібна була технічна підготовка. Вирішив:  або я водій, або — письменник. Довелося покинути перегони. Я не робив це, щоб отримати якийсь досвід, це моє хобі.

СПРОБА ПАРАЛЕЛЕЙ

— Для мене становлення Ізраїлю і те, як він сьогодні живе, — дуже яскравий і живий приклад уміння особистостями побудувати свою країну.  За умови активного залучення оптимізму.  Гібридна війна в Україні мимохіть викликає деякі порівняння з вашою країною?

— Оптимізм справді наша неосяжна риса. Після стількох років розсіяння, погромів і вигнань ми залишилися живі. Це вже достатній привід для оптимізму. Не наскільки знайомий із політичною ситуацією в Україні, щоб її аналізувати, але  можу дати одну пораду, ґрунтуючись на ізраїльському досвіді: вам дуже пощастило, що у вашому конфлікті немає релігійної складової. А судячи з того, що я бачив — це, правда, обмежено простором «Книжкового Арсеналу», — ваша країна цілком самодостатня та самоідентифікована.

— Бачите спільне майбутнє, спільні роботи? Чи приїдете на найближчі книжкові ярмарки в Україні?

— Якщо перекладатимуть, буду  радий. Але я б вважав за краще, аби  наступним перекладом стали «Чотири трапези», тому що це романтична, ніжна, наповнена сенсами книжка. А відразу після неї — «Вийшли з лісу дві ведмедиці», просто для контрасту. Тому що вона жорстка, брутальна,  абсолютно відрізняється. Із  задоволенням приїду  представляти кожну нову перекладену книжку.  Є лише дві умови — приїжджатиму влітку, тому що взимку дуже холодно. А по-друге,  нехай мене борщем пригостять. (Сміється.) Наша родина до цих пір варить борщ.

Світлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments