Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

«Наша родина до цих пір варить борщ...»

Твори одного з найвідоміших ізраїльських письменників Мєїра Шалєва перекладені 16 мовами. Українською — вперше
13 червня, 2018 - 10:44
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

У видавництві «ФОЛІО», в серії «Карта світу», вперше до українського читача прийшов один із найбільш відомих і публікованих у світі ізраїльських письменників — Мєїр Шалєв зі своїм романом «Моя російська бабуся та її американський пилосос» (переклад  українською — В.М. Верховня).

Прекрасне відчуття стилю цього письменника, незвичайна образність, гумор і самоіронія, бездоганні сюжетні конструкції та інтелект — давно полонили моє серце. І, знаю, я не самотня.

Мєїр Шалєв був гостем «Книжкового Арсеналу», і я вдячна Посольству Ізраїлю в Україні за надану можливість спілкуватися з ним.

ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ВРАЖЕННЯ

— Дорогий метре Шалєв,  дозвольте привітати вас в Україні. Ваші книжки широко відомі в світі, в російських перекладах вони виходили неодноразово.  До українського читача ваша книжка прийшла  вперше. Як ви оцінюєте цей переклад і як  працювалося з українським книжковим ринком?

— Не можу, на жаль,  оцінити якість українського перекладу. Окрім рідного івриту, знаю лише англійську, іншими іноземними мовами  не володію. Якщо видавець зацікавився і все-таки видав мою книжку, він доклав усіх зусиль, щоб переклад був якісним. А щодо українського книжкового ринку, я прилетів до України вперше —  на «Книжковий Арсенал», і мені надзвичайно сподобалася локація. Дуже красива будівля. Бачив книжкові ярмарки та фестивалі по всьому світу, та ніде  не було настільки комфортно організованого простору,  прекрасної дитячої секції, адже я  пишу і дитячі книжки. Мене вразив «Книжковий Арсенал» дитячими майданчиками, інтерактивними книгами та виставками. Це один із найкрасивіших і найбільш вдало організованих фестивалів.

ЛІТЕРАТУРА ТА СПРАВИ РОДИННІ

— Вперше прочитала ваш «Російський роман»,  за відчуттями та структурою, за побудовою образів і думок, прийшло порівняння з улюбленим Габріелем Гарсіа Маркесом.

— Мені це приємно.

 — Письменник зазвичай, як і будь-яка творча людина, йде від себе,  описуючи події свого життя, те, що з ним відбувалося. Те, що я знаю про вас, цьому суперечить. Ви не займаєтеся сільським господарством, людина — абсолютно світська, не дуже дотримуєтеся всіх обрядів. Звідки ці протиріччя —  від аури самої країни Ізраїль чи від вашого світовідчування?

— Деякі  сюжети просто придумую — це плід моєї уяви. Деякі родинні історії використовую для своєї оповіді. Так,  я  не фермер, але вся моя родина по маминій лінії були фермерами і продовжують цю справу. В дитинстві кожні шкільні канікули  приїжджав до них на ферму. Чудово розумію, як велося в сільському господарстві п’ятдесят років тому. Найбільше мене  надихає — талант оповідача в нашій родині, який передавався по маминій лінії. По батьковій лінії — всі були інтелектуали, міські жителі, критики, літературознавці, письменники, науковці.  А мамина родина — коли вони збиралися на фермі, особливо жінки —  консервували фрукти, солили огірки і весь час щось розповідали,  а я сидів і слухав. Коли  почав писати, спливали фрагменти цих історій, які глибоко вкорінялися в пам’яті, вони мені стали в пригоді.

— Бути сином відомої людини і робити його ж справу — дуже складно, адже ваш батько був відомим ізраїльським письменником. Вам це допомагало, заважало?  Як  удалося уникнути мимовільного тиску?

— Батько не заважав,  скоріше, допомагав, тому що казав мені: пиши, пиши, тоді як у той час я навіть не збирався братися до письменства. Дуже багато читав і любив книжки. Батько пропонував: спробуй. Мене ж захоплювало абсолютно інше, а коли  захотів писати,  —  спочатку видав дві дитячі книжки, у 35-річному віці, а  перша «доросла» публікація з’явилася, коли мені було сорок. Уже пізно було користатися славою батька. Чи непокоїтися з приводу неї якимсь чином. У батька був лише один роман, але дуже успішний. Вважаю, що у мене свій стиль,  вплив батька  як письменника  на мене і на мій стиль практично незначні.

ВІД КУЛІНАРІЇ СЛОВА — ДО ПОБУТОВИХ ВИКРУТАСІВ

— Невід’ємною частиною вашого стилю є описи їжі, яка в Ізраїлі є своєрідною «релігією», як я кажу, «національною забавою». Пам’ятаю опис процесу поїдання маслин дідусем у «Російському романі», пам’ятаю  немудрий стіл, який миттєво зібрала бабуся в «Голубові та Хлопчику». У кожному творі присутня ця магія їжі. А що для вас цей флер кулінарії?

— Те, що в Ізраїлі відбувається з їжею та коїться довкола їжі, — перебільшено та дещо навіть вульгарно. Безконечні кулінарні шоу, ресторанна кухня, висока кухня, страви від шефа. Я люблю їжу, яку готують удома. Є декілька «секретних» рецептів, які дісталися від мами, тітки. Я був одружений з жінкою із Сифарської громади, у неї болгарське походження. Болгарська кухня теж надзвичайно цікава — наполовину турецька, наполовину грецька.  Домашня  їжа має душу. Описую в своїх романах саме її. Чесно кажучи, мої бабусі готували не дуже добре. По батьківській лінії —  взагалі погано. А бабуся Тоня, моя улюблена, готувала добре, але нічого особливого. З кожним новим поколінням ми дедалі більше вдосконалюємося в кулінарному мистецтві. Син готує краще, ніж я і моя дружина, брат — готує краще, ніж мама. Є потенціал для розвитку — наступні покоління нас здивують щодо кулінарного вміння.

ЛІТЕРАТУРА ТА ЖУРНАЛІСТИКА

— Ви присвятили себе літературній творчості й паралельно стали знаменитим колумністом у відомому виданні. Де,  на вашу думку, проходить вододіл між журналістикою та літературою?

— Вододіл проходить виключно від вечора середи до ранку четверга. Я не журналіст,  не бігаю, не шукаю новини, як колумніст працюю  удома, а  коли редактор мені телефонує: піди туди, подивись і розкажи про свої враження, я кажу — ні. Справжня журналістика не має жодного відношення до реальності. В четвер уранці сідаю писати колонку,  до вечора  її здаю, в п’ятницю вранці вона виходить у газеті. Після цього  забуваю про журналістику і присвячую себе літературі до наступного четверга.

— Немає відчуття, що всі літературні жанри, які сьогодні існують, їхня різноманітність закладені в Стародавній Книзі?

— Уся світова література розпочалася з Біблії та грецької міфології — історія подорожі Одіссея дуже широко використовується в сучасній літературі. Але якщо відкрити «Старий Заповіт»,  я його люблю, тому що він не заглиблюється у психологію. Це просто історії, чудовий  текст. Наприклад,  історія  Якова та Ракелі. Він уперше побачив Ракель і заплакав. Якби про це писав сучасний автор,  він би накатав цілий розділ про те,  що сталося, що він подумав, як і хто це сприйняв. А тут — одне речення  — Яків побачив і заплакав. І читач повинен задуматися: чому? Мільйони красивих жінок були протягом століть в історії, але  ніхто не ходив і не плакав по вулицях. Тобто це маленьке відкриття, яке читач повинен зробити сам.  Біблія не заглиблюється в психологію,  розповідаючи історію.

ТРОХИ ЕКШЕНУ ЗА УМОВИ «СИДЯЧОЇ» РОБОТИ

— Ви, як і раніше, — відважний байкер,  берете участь у різних змаганнях?

— Ніколи не був байкером, люблю й умію керувати мотоциклом, але не змагався. Брав участь у ралі позашляховиків. Я дуже хороший водій і до цих пір виїжджаю з друзями в пустелю,  залишаємося там на ніч. Якраз на позашляховиках я і брав участь у змаганнях. Але це вимагало великої кількості часу, потрібна була технічна підготовка. Вирішив:  або я водій, або — письменник. Довелося покинути перегони. Я не робив це, щоб отримати якийсь досвід, це моє хобі.

СПРОБА ПАРАЛЕЛЕЙ

— Для мене становлення Ізраїлю і те, як він сьогодні живе, — дуже яскравий і живий приклад уміння особистостями побудувати свою країну.  За умови активного залучення оптимізму.  Гібридна війна в Україні мимохіть викликає деякі порівняння з вашою країною?

— Оптимізм справді наша неосяжна риса. Після стількох років розсіяння, погромів і вигнань ми залишилися живі. Це вже достатній привід для оптимізму. Не наскільки знайомий із політичною ситуацією в Україні, щоб її аналізувати, але  можу дати одну пораду, ґрунтуючись на ізраїльському досвіді: вам дуже пощастило, що у вашому конфлікті немає релігійної складової. А судячи з того, що я бачив — це, правда, обмежено простором «Книжкового Арсеналу», — ваша країна цілком самодостатня та самоідентифікована.

— Бачите спільне майбутнє, спільні роботи? Чи приїдете на найближчі книжкові ярмарки в Україні?

— Якщо перекладатимуть, буду  радий. Але я б вважав за краще, аби  наступним перекладом стали «Чотири трапези», тому що це романтична, ніжна, наповнена сенсами книжка. А відразу після неї — «Вийшли з лісу дві ведмедиці», просто для контрасту. Тому що вона жорстка, брутальна,  абсолютно відрізняється. Із  задоволенням приїду  представляти кожну нову перекладену книжку.  Є лише дві умови — приїжджатиму влітку, тому що взимку дуже холодно. А по-друге,  нехай мене борщем пригостять. (Сміється.) Наша родина до цих пір варить борщ.

Світлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments