Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Наші музиканти поповнили ряди борців зі СНІДом

2 грудня, 1997 - 00:00

На Заході, з "їхніми" можливостями добродійності, такі концерти вже традиція. Проте й вірус імунодефіциту там набагато старший. Виник навіть західний феномен "культури СНІДу". У нас і проблема свіжа, і досвід боротьби невеликий. Чи здатні освячені державою заходи застерегти нерозбірливу молодь, яка жадає пригод, від небажаних контактів? Адже і серед рок-зірок є жертви СНІДу. Достатньо пригадати Фредді Меркюрі, чия пісня звучала в середині і після закінчення концерту трагічним лейтмотивом. Усім учасникам концерту на груди прикололи ООНівський символ боротьби зі СНІДом - червону стрічку, що робило захід дещо схожим на забуті нині маївки. Публіка поводилася як належить: одним виконавцям свистіла, другим аплодувала, від третіх вищала. Музикантів було багато, тому, хоч кожен співав тільки одну пісню, вечір розтягнувся майже на три години. Солісти й вокальні дуети виступали під інструментальну фонограму, ансамблі радували живим звуком. Чарівні і привабливі Марія Бурмака, Ірина Шинкарук, Юлія Лорд, Інеса солодкоголосим співом про любов розбавляли серйозність теми. Сестри Тельнюк співали під "живий" рояль, у дусі класичного мелосу. Сумно-грайлива Алла Попова солодкуватого "Казанову" проілюструвала з кордебалетом у пишному вбранні. Знайшлося місце й танцям у чистому вигляді. Сергій Швидкой та Світлана Павленко показали дуже ліричний пластичний етюд, а тріо "Сузір'я Аніко" танцювало номер а la Бродвей. По-справжньому своєрідним і якісним у першому відділенні був львівський "Плач Єремії". Вони показали нову композицію, з добротним текстом і професійним аранжуванням.

На друге відділення приберегли щонайбільше зірок. "Океан Ельзи" і "Спалахнув шифер" грали швидко і сердито, хоча й переконливо. На романтичне тріо в капелюхах "Скрябін" до сцени стали підтягуватися дівчата, підстрибуючи й повискуючи. З появою Олександра Пономарьова кількість дівчат біля рампи потроїлася, вереск посилився, артиста спробували закидати квітами. Але коли ведучі оголосили "ВВ", одразу стало зрозуміло, "хто в домі хазяїн". Зал заревів і вибухнув. Олег Скрипка з компанією показали дві свої "архівні" пісеньки: лінивий афро-американський регей "Трава" і дуже ніжну баладу про проблему вибору. Після "Воплей...", мабуть, побачивши все, що хотів, народ потягся до виходу, сподіваючись устигнути на трансляцію матчу "Динамо" з "Ейндховеном". Уже менше уваги звертали на Тараса Петриненка, який повчав: "Эй, синок, не пропускай урок", на імпозантних Олега Павлишина та Ірину Шинкарук. Проте кількості глядачів у залі вистачило, щоб помилуватися на колективний фінальний номер і на золотий феєрверк, котрий спалахнув на авансцені.

Збір від концерту піде на допомогу ВІЛ-інфікованим дітям. Ох, якби СНІД могла перемогти музика!

Дмитро ДЕСЯТЕРИК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments