Тепер кожен українець повинен, лягаючи, в голову класти мішок думок про Україну, повинен покриватися думками про Україну і вставати разом з сонцем з клопотами про Україну.
Микола Куліш, український драматург, режисер, педагог, представник Розстріляного Відродження

Невідома нам Академія Київська

Що доводять малюнки Вестерфельда
29 серпня, 2018 - 16:27

Проведене дослідження спонукало авторів до такого, на нашу думку, цілком слушного тлумачення наведених малюнків А. Вестерфельда:

1. Споруди, руїни яких зобразив А. Вестерфельд на мал. 1—2, не є руїнами галерей Св. Софії як за типом кладки, так і за численними конструктивними відмінностями, переліченими в попередніх пунктах.

2. На вказаних малюнках А. Вестерфельд зобразив руїну не однієї споруди з різних ракурсів, а, найімовірніше, руїни двох різних споруд із комплексу будівель, названих Київською Академією, оскільки всі вони різняться за типом архітектури.

3. Немає жодних підстав вважати підписи під мал. 316, 318 хибними хоча б з огляду на те, що на перший погляд різні споруди підписано однотипно: «Pars Academiae Kijoviensis...» — і, крім того, радником А. Вестерфельда під час огляду стародавніх руїн був сам митрополит С. Косів. Тоді про яку академію ідеться? Уже з самих розмірів і стану руїн, які простояли не одну сотню років, ясно, що це не значно менша й пізніша Києво-братська колегія П. Могили ХVII ст. Отже, залишається припустити, що в Києві у домонгольську добу діяв вищий навчальний заклад, який мав назву Академія Київська, і цей факт ще був відомий у середині ХVII ст. київській культурній еліті, зокрема митрополитові С. Косіву, про що від нього довідались Я. Радзивілл та А. Вестерфельд.

Врешті-решт, інакше й не могло бути, адже Київ у домонгольську добу був культурним центром Європи і не міг залишатися осторонь європейського культурного піднесення наприкінці ХІ ст., коли в Болоньї, Неаполі й Парижі постали перші університети — центри теологічної та філософської науки.


Київ — історичний центр формування східнослов’янської держави Русі в IX—XI ст. був великою космополітичною і культурною столицею, центром християнізації всієї Східної Європи, «молодшою дочкою Константинополя і Риму», за висловом Папи Римського Івана Павла ІІ. Саме київський митрополит наставляв єпископів в усі князівства величезної держави Київська Русь, яка була форпостом Європи на Сході. Сподівання на кордони Європи вздовж Волги були ще за Володимира Мономаха, який розгромив половецькі орди, спинивши чергову навалу на Західну Європу. Але наступного нищівного наїзду монгольських орд у 1237—1240 рр. знекровлена Русь уже не витримала.

Розлогі руїни стародавньої інфраструктури міста, німі свідки величного минулого, зустрічали нечисленних мандрівників ще довго по тому: «...Київ, стародавня столиця Русі. Пишність і справді царська велич цього міста підтверджені самими його руїнами і пам’ятками, від яких залишилися рештки. Ще й досі на сусідніх горах можна бачити залишки покинутих храмів та монастирів...»1. З плином часу валилися стіни і склепіння вишуканих храмів на численні старовинні гробниці колишніх великих київських князів, куди й поділися величні палаци Володимира, Ярослава та Ізяслава... Одна Свята Софія, «ніби на власному цвинтарі», ще стоїть серед руїн Верхнього міста.

Середньовічні руїни Києва у значній кількості ще зберігалися до середини XVII ст., аж до часів козацького повстання Богдана Хмельницького. Москва відразу скористалася слушною можливістю вплинути. «Так, 19 січня 1654 р. у Чигирині Хмельницький зі старшиною присягав на вірність Олексію Михайловичу, а вже 26 січня царські посланці за півтори версти до Золотих воріт слухали вітальну промову київського митрополита Сильвестра Косіва, примушеного до цього безпосередньо гетьманом. Промова ця далася Косіву нелегко: Бутурлін того ж дня надіслав йому запит про його не надто гаряче ставлення до підлеглості України Москві. За свідченням очевидця, православного священика, «отець митрополит від жалю обумірав і всі бувші з ним духівники за сльозами світу не виділи...» Відомі й подальші зіткнення Сильвестра Косіва з московськими боярами з питань присяги митрополичих слуг і про належність до митрополії території Верхнього міста, обраної боярами зі стратегічних міркувань для побудови нової фортеці. Так М. Каргер наводить історичний факт розбирання поруйнованих храмів св. Василія і св. Катерини за рекомендацією того ж таки Бутурліна2. Так розпочалася остання фаза нищення стародавньої столиці Русі.

Розбирання цих руїн і побудова нової фортеці на їхньому місці не тільки змінили зовнішній вигляд міста Києва, а й маргіналізували його велику історію з просвітителя культурних надбань християнської Європи до невдахи-попередника Московської держави.

Але за три роки до цих подій у Київ увійшло військо литовського гетьмана Януша Радзивілла, щоби вдарити в саме серце повстання, щоб не тільки покласти йому край, а й одночасно врятувати від козацьких загонів саму Литву. Супроводжував гетьмана молодий голландський маляр Абрагам ван Вестерфельд. Останній на замовлення гетьмана, що досліджено в джерелі3, за допомогою камери-обскури виконав для домашнього архіву Радзивіллів близько сотні вражаючих малюнків архітектурних споруд Північного Риму, які були приречені незабаром зникнути. Із цих малюнків до нашого часу дійшло 37 із загалом імовірно близько ста, які наприкінці XVIII ст. п’ять майстрів скопіювали для останнього польського короля Станіслава Августа з оригінальних малюнків А. Вестерфельда, що зберігалися в родовому маєтку Радзивіллів у м. Несвіжі у князя Карла Станіслава Радзивілла. Ці копії восени 1904 р. у бібліотеці Імператорської академії мистецтв знайшов відомий російський мистецтвознавець академік Я. Смирнов. Зважаючи на виняткове значення цих малюнків для історії Києва, Я. Смирнов зробив перші спроби опису з детальними коментарями зображених на них руїн.

Серед цих вцілілих копій є три: 316, 318, 319, підписані «Academiae Kijoviensis». Будівлі, зображені на цих малюнках, були згодом розібрані московською залогою і, на нашу думку, є невідомою сторінкою історії архітектури міста Києва Княжої доби та історії вищої освіти в Україні загалом.

Аналіз малюнків А. Вестерфельда 1651 р., підписаних: «Pars Academiae Kijoviensis...»

Ми маємо намір на прикладі малюнків 316 і 318 запропонувати нову розшифровку цих трьох копій, підписаних «Academiae Kijoviensis...» (мал. 1—2).

Перший крок до розшифровки цих малюнків зробив Я. Смирнов у своїй фундаментальній праці4, де спростував гіпотезу професора Н. Петрова, відомого на той час дослідника української культури, що ці руїни є залишками величезної (досі не вивченої) п’ятикутної будівлі Княжої доби, навпроти Десятинної церкви, зруйнованої 1872 року при прокладанні Володимирської вулиці. Далі Я. Смирнов приходить до висновку, що руїни безсумнівно належать до Княжої доби, а «...ці ряди відкритих аркад або квадратних, перекритих склепінням, приміщень, таких подібних за конструкцією до деяких частин св. Софії, тим не менш, на всіх цих малюнках не є церковними прибудівками, оскільки ми не знаходимо за ними стін самої церкви...» — від подальших припущень та пояснень зазначених малюнків Я. Смирнов відмовився. У 20-х роках минулого століття професор І. Моргилевський, відкинувши аргументацію Я. Смирнова, ототожнив ці руїни з галереями св. Софії, пояснивши відсутність на малюнках стін самої церкви тим, що «старанно змальовуючи живописні руїни, А. Вестерфельд просто не «бачить» самих мас храму»5. Ці та інші, не надто аргументовані, припущення І. Моргилевського ми детально проаналізуємо і спростуємо нижче.

1 Перший найважливіший (!) факт, який оминає увагою у своїй розшифровці зазначених малюнків професор Моргилевський, полягає в тому, що храм св. Софії (з галереями включно) змуровано з плінфи методом заглиблених рядів у техніці opus mixtum7, а споруди, змальовані Вестерфельдом, складено із цегли методом порядової кладки і несуть на собі рештки тиньку, а отже, час їхнього спорудження пізніший, коли в Києві припиняється використання плінфи в будівництві. А їхня конструктивна близькість до галерей св. Софії, на нашу думку, лише засвідчує ймовірну приналежність споруд, руїни яких зображено на цих малюнках, до митрополичого центру стародавнього Києва.

2 Другий важливий факт, який ніяк не можна узгодити з поясненнями І. Моргилевського, полягає в тому, що досліджувані руїни, як це видно на самих малюнках, розташовані на відкритій місцевості, а не в самому монастирі, вже обнесеному на той час мурами.

Св. Софія на той час була капітально відремонтована греко-католицьким митрополитом Й. Рутським8. Зокрема, її північний фасад було реставровано в традиціях ренесансної архітектури Риму, що відповідає традиціям української греко-католицької церкви.

Як встановив Я. Смирнов, А. Вестерфельд разом із Янушем Радзивіллом під час київського походу мешкали в будинку митрополита в Софійському монастирі, а їхнім радником з архітектури Верхнього міста був безпосередньо сам митрополит Сильвестр Косів. Отже, А. Вестерфельд, мешкаючи на подвір’ї Софійського монастиря, чудово знав, що він малює, підписуючи подані вище малюнки як будівлі академії.

Отже, розглянемо зазначені чотири малюнки А. Вестерфельда та пояснення до них як певних частин галерей св. Софії, наведені І. Моргилевським, чиї міркування викладено у згаданій вище монографії О. Повстенка5.

Розглянемо, таким чином, мал. 316, підписаний: «Pars Academiae Kijoviensis versus Orientem», тобто: «Частина Академії Київської в напрямку сходу». У версії І. Моргилевського на цьому малюнку А. Вестерфельд зображує середню частину південної галереї св. Софії (мал. на стор. 58 джерела5), що «...являє собою відкриту потрійну аркаду на гранчастих стовпах; в просвіті передньої аркади видно другу потрійну аркаду внутрішньої галереї , але оперту вже не на гранчасті стовпи, як попередня, а на квадратові в пляні стовпи з півколонками на їх гранях».

Насправді ж, споруда, намальована Вестерфельдом, не має нічого спільного з галереями Софійської катедри:

1 Передня потрійна аркада споруди, яку зображено на мал. 316, є опертою не на гранчасті, як показав зондаж південної галереї Св. Софії, а на хрещаті в плані стовпи, що помітно за тінями, які відкидають лопатки стовпа, і за будівельною технікою узгодження кладки хрещатих стовпів з кладкою двоступінчатих арок, які на них опираються.

2 Споруда на мал. 316, на відміну від Св. Софії, була тинькована зовні, а по грані лівого стовпа центральної аркади та стіні з трьома вікнами видно, що її було збудовано з цегли методом порядової кладки. І натяку немає на застосування при спорудженні цієї будівлі методу заглиблених рядів у техніці opus mixtum Св. Софії (пор. із зазначеною світлиною на стор. 68 джерела 5), адже «смугастість» чотирьох стовпів трипролітних аркад зумовлена не способом кладки, а декором тиньку.

3 Зовнішня галерея споруди на малюнку А. Вестерфельда мала два яруси, а катедри Св. Софії, відповідно, один.

4 Верхи Св. Софії ніколи не були зруйновані, а на мал. 316 видно лише їхні рештки.

Тепер перейдемо до мал. 318, підписаного як: «Pars Academiae Kijoviensis versus Septentrionem», тобто: «Частина Академії Київської у напрямку півночі».

Професор І. Моргилевський пояснює цей малюнок як зображення нижньої частини внутрішньої галереї Софійської катедри та прилеглої до неї частини зовнішньої галереї в напрямку північ-південь з поз. 4 (цей же малюнок на стор. 58 джерела 5). З цими поясненнями також не можна погодитися з таких причин:

1 Споруду, зображену А. Вестерфельдом на мал. 318, складено із цегли методом порядової кладки, а не із плінфи методом заглиблених рядів у техніці opus mixtum, як. У Св. Софії.

2 Обидві галереї, зображені на мал. 318, мають однакову ширину, на відміну від катедри Св. Софії, в якій зовнішня партерова галерея майже удвічі ширша за внутрішню.

3 Споруда, зображена А. Вестерфельдом на мал. 318, втратила майже весь свій фресковий розпис, крім фігури святого над правим аркбутаном. Галереї ж Св. Софії до сьогодні зберігають стародавні фрески.

4 Відносно легкі прямокутні стовпи, які містяться в південній внутрішній та зовнішній західних галереях споруди на цьому малюнку, несумісні з наявністю кутових веж, які є в Софійській катедрі і яких ніде не видно на малюнку А. Вестерфельда.

Наведені в попередніх пунктах конструктивні особливості західних галерей споруди, зображеної А. Вестерфельдом на мал. 318, свідчать про те, що зазначена споруда не мала жодного стосунку не тільки до західних галерей Св. Софії, а й до інших її частин.


1 Герберштейн С. Записки о Московии. — М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1988. — С. 185.

2 Каргер М. К. Древний Киев. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1961. — Т. 2. — С. 114—115.

3 Русина О. В. Радзивілли та Україна: культурні конотації // Український історичний журнал. — 2015. — № 2. — С. 113 — 130.

4 Смирнов Я. И. Рисунки Киева 1651 года по копиям их конца XVIII века. По материалам XIII Археологического съезда. — Т. 2. — М., 1908. — С. 197 — 512.

5 Повстенко О. Катедра Св. Софії у Києві. Вид. Укр. Вільн. Акад. Наук у США, 1954. — С. 58,68, 87, 199, 201.

6 Висоцький С. О. Золоті ворота в Києві — К.: Техніка, 2000. — С. 1 — 158.

7 Асеев Ю. С. Архитектура древнего Киева. — К.: Будівельник, 1982. — С. 51, 135.

8 Українська греко-католицька церква. — К., 2013. — С. 279.

Володимир КЛИМЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments