Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Нікіта МIХАЛКОВ: «Кіно завжди пов’язане з пресингом»

22 грудня, 2005 - 00:00
КАДР ІЗ ФІЛЬМУ «СТАТСЬКИЙ РАДНИК», ПОКАЗАНОГО НА КІНОВЕРНІСАЖІ У КИЄВІ / ФОТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА / «День» ФОТО НАДАНО КОМПАНІЄЮ «КІНОМЕДІА»

Позавчора в київському кінотеатрі «Жовтень» закінчився вернісаж «Богдан Ступка запрошує друзів», на якому одним із почесних гостей нашого легендарного актора був знаменитий російський режисер. У жовтні Нікіті Міхалкову виповнилося 60. За його словами, це абстрактна цифра, й режисер не відчуває віку. Після тривалої перерви Міхалков-актор у цьому сезоні з’явився у трьох стрічках: «Статському радникові» Філіппа Янковського, «Персоні нон грата» польського метра Кшиштофа Зануссі та у ролі пахана 90-х із золотою фіксою на зубі у «Жмурках» Балабанова. Наразі Нікіта Сергійович пішов із посади голови правління Спілки кінематографістів Росії у творчу відпустку, щоб завершити зйомки нової стрічки «Втомлені сонцем-2».

Деякі кінокритики вважають, що міхалковське кіно ділиться на два періоди: до та після «Очей чорних». Дійсно, до «Очей» режисер знімав майже арт-хаусні фільми (не лише для обраних), а потім став представником мейнстриму (авторського). Нікіта Міхалков усвідомив, що час чистої творчості минає, треба робити з кіно бізнес. Він одним із перших зрозумів, що сценарії треба писати так, аби гроші на стрічку дали продюсери. Наприклад, дружба з «Газпромом» і Віктором Черномирдіним дозволила реалізувати масштабний кінопроект «Сибірський цирульник». Одна з його улюблених фраз: «Півжиття ти працюєш на своє ім’я, другу половину — ім’я працює на тебе».

«Я ХОЧУ ПІДНЯТИСЯ ДО РІВНЯ ПЕЛЬМЕНІВ ЧИ БОРЩУ»

— Ви отримали грамоту ВР «За заслуги перед українським народом», що, при всій повазі до вашої творчості, здивувало. Адже ні в спільних проектах, ні в інтересі до української тематики ви помічені не були. Які, на ваш погляд, перспективи співпраці російських і українських кінематографістів?

— Я сам намагався зрозуміти, в чому моя заслуга перед українським народом, і тому вважаю цю нагороду серйозним авансом. Думаю, що це відноситься до тих радянських часів, коли ми жили в одній країні...

А що стосується співпраці, наприклад, ваш провідний актор Богдан Ступка багато знімається в Росії, й ми його вважаємо великим актором. Знаючи, що він може чудово зіграти все, режисери й запрошують його працювати. А щодо інших, то не секрет, що нині російська кінобіржа переповнена акторами різного класу й віку. І якщо немає серйозної потреби, то ми обходимося своїми силами. Ви ж розумієте, що нині ринок диктує правила (ми перейшли на продюсерське кіно). Якщо будуть запущені великі спільні кінопроекти, тоді піде спільна робота, але поки це декларації і ніякої конкретики...

— На ваш погляд, чому в Росії сьогодні, як свідчать соціологічні дослідження, так загострилися антиукраїнські настрої? Чому ми перестали розуміти одне одного, і один з їхніх виявів — в економічному тиску на Україну?

— Наші країни перебувають у стані розлучення, а це болючий процес. А далі що? Усе одно людям потрібна рідня. Де її шукати: в Польщі, Німеччині? Говорять, що Росія тисне, але ми ж перестали бути родичами. Отже, почалася інша розмова. А коли сім’я розпадається, то буває, що чоловік з дружиною і меблі розпилюють, і посуд ділять... Росія у більш вигідному становищі, бо є надроволодарем. Звісно, на цьому грає... Сьогодні Європа об’єдналася й думає, що з 30 стариків отримає одного молодого, але ж це помилка. Вийде респектабельний будинок для людей похилого віку — не більше того. Свіжих ідей немає. Тому й намагається об’єднуватися, щоб вижити. Скільки кричали про євро, але ж нова спільна валюта розорила цілі країни. Запитайте в італійців чи французів, як вони до євро ставляться? Європа сьогодні — спільний фінансовий та інтелектуальний «Макдональдс». Є бажання бути зрозумілим, а я хочу, щоб мене зрозуміли. Начебто слова однакові, а значення протилежні. Бути зрозумілим — це опуститися до рівня того, хто їсть гамбургери з «Макдональдсу», а зробити так, щоб тебе зрозуміли, — піднятися до рівня пельменів або борщу...

— Нікіто Сергійовичу, ви знімали картини камерні й масштабні, що важче?

— Усе важко. Серйозно робити кіно завжди важко — якщо ти відповідальний — і доводити все до пуття. Просто включаються в реалізацію проекту різні механізми. Знімати двох людей в одній кімнаті не менш важко, ніж п’ять тисяч масовки. Сьогодні у фільмах вводяться нові методи, кіномова, доводиться шукати нових психологічних поворотів, акторську мотивацію ролей — це інші витрати, але все одно це важко...

— У вас є актори-талісмани?

— Я не дуже вірю в талісмани. Віра в Бога замінює мені все інше. Але є актори, яких я люблю й бачу їх у ролях, ще коли працюю над сценарієм. Серед них Олег Меньшиков, Володимир Ільїн — вони у мене часто знімаються.

— Ви не лише режисер, але й актор. Коли ви знімаєте стрічку, акторське «я» вам не заважає?

— Якщо в актора щось не виходить, то я сам покажу, як треба зіграти й не мучитиму його — сам шукай нюанс ролі.

— Що вас дратує в сьогоднішньому кінематографі?

— Кліпове мислення та відсутність внутрішньої мотивації.

— На якому етапі нині зйомки «Втомлених сонцем-2»?

— Частину епізодів уже зняли. Готуємося до наступної серії зйомок, але в перерві я зніму іншу стрічку — римейк «12 розгніваних чоловіків» на російському підгрунті. У ній знімуться: Меньшиков, Гафт, Стоянов, Ульянов, Єфремов, Петренко, Адабашьян, я та інші. Ми в сценарії далеко відійшли від п’єси Роуза. Я захотів цим фільмом спробувати серйозно поговорити про сьогоднішній день. Герої стрічки — 12 чоловіків з різних прошарків суспільства. Їм треба вирішити долю чужої людини (чеченця)... Порушивши цю тему, я хочу з’ясувати: що ж відбувається сьогодні з росіянами...

За продовження «Втомлених сонцем» я взявся, оскільки там закладена певна «фора», якої немає в інших (у першій стрічці актрисі 7, а у другій 19 років). Я захотів розповісти про війну тією мовою, яка була б новою для глядачів. Адже старше покоління отримало свої фільми на воєнну тему. Мені ж хочеться, щоб молоді глядачі трохи засумнівалися, подивившись «Врятувати рядового Райна», що Другу світову війну виграли американські союзники.

Працюючи над сценарієм, довелося передивитися безліч архівного матеріалу. Крізь фільм пройдуть дві долі: комдив (нині розжалуваний у рядові Котов), заарештований у фіналі першої частини «Втомлених сонцем», і його маленька дочка Надя. Вона впевнена, що батько загинув, а Котову розказали, що дочка загинула. Герої йдуть паралельними шляхами. Наскрізним для сюжету є Мітя (герой Олега Меньшикова) з першого фільму. Він на самому початку фільму отримує планшет з вказівкою знайти Котова. Хоча за всіма документами Котов розстріляний... Іде на фронт (Мітя у другій стрічці вже майор). Історія вийшла майже детективна. «Втомлені сонцем-2» — найбільш болісний з моїх сценаріїв. Фільм буде на чотири години (по дві стрічки). Може, два фільми будуть запущені паралельно, а може по черзі...

— Ви людина творча, а тягнете важкий чиновницький віз голови правління Спілки кінематографістів РФ.

— Я себе чиновником не вважаю. Хоча робота у СК часом заважає моїй творчій натурі — це правда. Слава Богу, мені вдалося не переносити на екран, у своїх ролях, образ людини, що займається громадською роботою. Я з однаковою легкістю й задоволенням знімався в «Статському радникові» та «Жмурках». Хоча дехто був шокований цими полярними ролями й статусом голови СК...

— Розкажіть про ситуацію кінофестивалю «Золотий ангел», у чому суть конфлікту?

— Я проти ошукування. Влаштувати в Санкт-Петербурзі фестиваль між Москвою, Карловими Варами, Венецією й говорити, що там будуть показані «первачі» — це неправда. Оргкомітет не зможе отримати ніде не показаних висококласних стрічок. Одного бажання мало. У кіносвіті є чітка ієрархія: Канни, Венеція, Берлін, Москва, Карлови Вари — міжнародні фестивалі найвищої категорії. Вони мають особливий статус і завойовували свій імідж десятиріччями. Тому я й засумнівався в почині петербуржців.

Московський фестиваль — не мій особистий фестиваль. У нього є традиції, а мені, як голові Спілки кінематографістів Росії, вдалося підняти його. Уже шість років ми жодної копійки не платимо зіркам, які приїжджають на фест. Я вважаю образливим для себе, якщо до мене в країну приїжджатимуть артисти за гроші. У країну, де жили Пушкін, Достоєвський, Чехов... Хоча дехто зловтішався, що без гонорару до Москви ніхто з кінозірок не приїде. Нічого подібного — їдуть. Якщо ми не поважатимемо себе самі, то й нас поважати не будуть.

— Як ви ставитеся до того, що фестивалі називають «ярмарком марнославства»?

— Фестиваль — це завжди ярмарок, і марнославства в тому числі. Але мені здається, що фестивалі — це передусім трамплін для прокатної долі фільмів у різних країнах. Це й лабораторія: проводяться круглі столи, диспути, зустрічі з кінематографістами, що представляють різні школи.

«ДЛЯ МЕНЕ ЗАПИТАННЯ ВАЖЛИВІШЕ ЗА ВІДПОВІДЬ»

— Деякі режисери вважають, що їхні фільми несуть не тільки пропагандистську, а й месіанську ідею...

— Це мають оцінювати не самі митці, а критики. Якщо режисер розповідає публіці про якусь його месіанську роль, то він цікавий для медицини, а не для мистецтва. Хоча, звісно, були в кінематографі люди, які своєю творчістю залишили помітний слід у культурі. Інша річ, що кожна творча людина хоче достукатися до сердець глядачів. Якщо я говорю своїми фільмами про те, в що вірю, то мені хочеться, щоб публіка мене зрозуміла, але повчального сенсу у свої фільми я не вкладаю. Правильно поставлене запитання буває важливішим за відповідь.

— Коли вам легше працювалося: за радянських часів при ідеологічному тиску чи тепер, коли правила диктує продюсер, тобто той, хто дає гроші на фільм?

— Мистецтво кіно завжди пов’язане з тиском: або державним, або продюсерським. Хочеш творити — бери папір і пиши, але якщо ти витрачаєш гроші, займаєшся кіноіндустрією, то за кінцевий продукт треба відповідати. А хто платить — той і музику замовляє. Інша розмова: хто платить? Якщо це держава, то вона вимагає від тебе виконання ідеологічних завдань, і якщо ти з ними згоден — виконуй. Але буває, що ти змушений займатися тим, що тобі не подобається. А якщо ти взяв гроші від, наприклад, виробника колготок, то слід розуміти, на що ти підписався, і тоді виконуй їхнє замовлення. Коли я знімаю фільми, то спираюся на свої внутрішні відчуття й сподіваюся, що рухаюся разом з часом.

— Ваші діти продовжили кінематографічну династію. Ви їх не відраджували від акторської професії?

— Ні. Я тільки сказав, що наше прізвище їх багато до чого зобов’язує, й вони мене добре зрозуміли... Батьки, за великим рахунком, прав на дітей не мають. Вони мають лише обов’язки. Не можна примушувати дітей бути схожими на себе. Я дав можливість їм самим вибрати собі професію... Прізвище Міхалков, з одного боку, допомагає жити, а з другого — заважає. Я сам теж через це пройшов.

— Ви один із справжніх чоловіків на екрані, чим є для вас поняття мужності?

— Для задоволення власного честолюбства чути, коли тебе так називають, — приємно, а розглядати це питання глобально — трагічно. Чоловік — це не тільки біцепси, а передусім здатність на вчинок і вміння тримати удар...

ДОВІДКА «Дня»

Нікіта Сергійович Міхалков народився 21 жовтня 1945 року в Москві в сім’ї письменників (батько — Сергій Володимирович Міхалков, мати — Наталя Петрівна Кончаловська).

У кіно Нікіта Міхалков почав зніматися в 14 років. 1960 р. зіграв у маленькому епізоді у фільмі Василя Ординського «Хмари над Бронксом». У 18 років зіграв одну з головних ролей у стрічці Георгія Данелія «Я крокую Москвою», після якої одразу став відомим. Міхалков вступив до Театрального училища ім. Щукіна. Разом із ним на курсі вчилася 19-річна нова зірка радянського кіно Анастасія Вертинська. Через два роки вони одружилися. Народився син Степан, але цей шлюб невдовзі закінчився розлученням. 1966 р. Міхалкова відраховують із Щукінського училища за порушення дисципліни (ігнорував заборону на кінозйомки, яка тоді існувала для студентів). Нікіта переводиться на 2-й курс режисерського факультету ВДІКу до майстерні Михайла Ромма (там же на вісім років раніше навчався його старший брат Андрій Кончаловський).

1971 року Н. Міхалков закінчує ВДІК. Його дипломною роботою стала короткометражна стрічка: «Спокійний день наприкінці війни». Після закінчення інституту йде в армію. Служив на Камчатці у флоті. Демобілізувавшись, Міхалков одружився вдруге — з манекенницею Тетяною Соловйовою.

1974 року на екрани країни вийшов перший фільм Міхалкова-режисера «Свій серед чужих, чужий серед своїх». А в сім’ї Міхалкових народилася дочка Анна, а за рік син Артем.

З 1974 по 1984 р. практично щороку на екрани колишнього СРСР виходили його фільми: «Раба кохання», «Незакінчена п’єса для механічного піаніно», «П’ять вечорів», «Кілька днів з життя І.І. Обломова», «Рідня», «Без свідків». Ці стрічки здобули міжнародне визнання. Міхалков багато й успішно знімається як актор. Найвідоміші його ролі: «Сибіріада» — режисер Андрій Міхалков-Кончаловский, «Вокзал для двох» і «Жорстокий романс» — режисер Ельдар Рязанов. 1984 р. Нікіті Міхалкову присвоєно звання народного артиста РСФСР.У Міхалкова народилася дочка Надя (27 вересня 1987 р.), і режисер «увічнив» цю дату у стрічці «Очі чорні» (виклав цифру «27» квітами на клумбі в одній зі сцен).

Наприкінці 80-х Міхалков створює продюсерське об’єднання «Три Те», яке успішно працює й досі. Першим фільмом стала «Урга». Стрічка мала величезний успіх на міжнародних кінофестивалях, зібрала багато призів. Потім режисер зняв фільми «Анна. Від 6 до 18» і «Втомлені сонцем» (останній отримав Гран-прі Каннського кінофестивалю і «Оскар» як кращий іноземний фільм). 1998 року Нікіту Міхалкова обрали головою правління Спілки кінематографістів РФ. 1999 р. виходить його фільм «Сибірський цирульник». Зараз режисер знімає фільм «Втомлені сонцем-2».

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ