Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Ніжне серце Віталія Губаренка

11 лютого, 1998 - 00:00

МУЗИКА

Ніжне серце Віталія Губаренка

Його відчули на авторському концерті композитора в Національній філармонії слухачі моноопер «Самотність» і «Листи кохання»


Ірина ДРАЧ

Віталій Губаренко насамперед відомий слухачам як композитор-монументаліст. Його грандіозні симфонічні полотна, масштабні оперні та балетні партитури з великими масовими сценами вражають глобальним відчуттям народного буття.

Навіть зовні він цілком відповідає титанізму своєї музики. Велетенська постать, могутній бас, вибуховий темперамент, який інколи здіймається хвилею несамовитого роздратування або розряджається перекотом гучного, по-дитячому невтримного сміху. Колись один з московських колег назвав його справжнім нащадком запорожців. Проте в сучасній українській музиці мало хто здатний на такий зворушливий ліризм і тонкий психологізм, яким позначені його моноопери «Листи кохання» і «Самотність», що прозвучали на авторському вечорі композитора.

Героїня «Листів кохання», написаних 1971 року за новелою Анрі Барбюса «Ніжність», йде на свідоме жертовне розлучення із коханим, напевно, аби не бути тягарем для нього. Для жінки ця жертва — нестерпна, непосильна. Втім, і вбиваючи себе, вона думає лише про коханого, залишаючи листи, які передаватимуть йому через рік, п'ять, одинадцять та двадцять років. Не дивно, що опера з таким колосальним лірико-драматичним потенціалом мала багато як концертних, так і театрально-сценічних втілень. Майже двадцять співачок, серед яких уславлені Галина Писаренко та Євгенія Мирошніченко, зверталися до цих сповнених чуттєвості «Листів кохання», знаходячи в них благодатний матеріал для реалізації своїх акторських та вокальних здібностей. Цього разу слухачі мали нагоду почути нову виконавську версію чудового твору — чарівної, балетно стрункої молодої солістки Національної опери з надзвичайно поетичним голосом Ірини Семененко. Своєю романтичною піднесеністю, душевною щедрістю, емоційною віддачею талановита співачка ніби підкреслила неординарність вдачі конкретної героїні й унаочнила багатство світу жінки, ніби відповівши на запитання героя опери «Самотність», що прозвучала у першому відділенні концерту: «Чи зустрічали ви колись таких жінок?»

Сюжетна основа цієї створеної 1994 року опери цілком документальна і грунтується на листах Проспера Меріме до однієї його палкої прихильниці. Композитор уважно спостерігає, як разюче змінюється з плином часу сам тон листування. Спочатку здається, що це пише такий собі французький Онєгін, який трохи награно, втомлено й з легким кокетуванням описує свої вади, радше для того, щоб нейтралізувати її захват. Втім, поступово «жінка, в яку я не буду закоханий» цупко займає його думки. Мандруючи, він усвідомлює, що повсякчас чекає листів від неї. Герой відчуває холод та порожнечу самотності, мріє про зустріч з юною конфідієнткою. Та перша ж зустріч закінчується сваркою. Радісне примирення. Гіркий присмак образи, бо хотів «подарувати душу», але відчув байдужість дівчини. І, нарешті, запізніле і надійне, як виявляється, освідчення в коханні: самотності вже не подолати.

Першим і наразі єдиним виконавцем «Самотності» є Олександр Востряков — досвідчений, професіональний співак, справжня зірка Національної опери. З неперевершеною майстерністю розкриває він суперечливий характер свого героя, діалектику його почуттів. Рельєфна подача кожного слова, точна психологічна вмотивованість кожного емоційного нюансу дозволяють співакові усвідомити самотність героя не лише як факт його особистої біографії, а як прояв тієї суцільної байдужості, що спричиняє трагічне незатребування творчості взагалі.

Двадцять років розділяють «Самотність» і «Листи кохання». Проте блискучий диригент Ігор Палкін, який керував на авторському вечорі композитора оркестром Національної філармонії, не просто показав спільність жанрової моделі творів, а й виявив їхню сутнісну стилістичну схожість, підкресливши неповторну ліричну інтонацію, що наче народжується у глибині серця композитора, сповнюючи його музику трепетністю, теплотою та душевністю.

«Самотність» і «Листи кохання» — виняткові твори в творчості Віталія Губаренка: адже більшість своїх сюжетів композитор черпає з вітчизняної літератури. Старий професор з чеховського оповідання «Нудна історія» так пояснював свою симпатію до французьких джерел: «Я не скажу, чтобы французские книжки были и умны, и талантливы, и благородны: но они не так скучны, как русские, и в них не редкость найти главный элемент творчества — чувство личной свободы...» Саме це почуття особистої свободи і вирізняє Віталія Губаренка — композитора і людину, ніжне й вразливе серце якого не підкоряється ні наказам, ні моді, ні тиранії часу.

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments