Одержимість

Режисеру «Ла-Ла Ленду» Демьєну Шазеллу 32 роки. Знімає про музикантів. Попередній фільм «Одержимість» (2014) — про суперництво між фанатичним вчителем джазу та його студентом. Музично-психологічний конфлікт сягає апогею у без перебільшень несамовитому фіналі. Але до цього часу в Шазелла музика не була основою жанру. В пролозі він обманює, запускаючи розкішний номер у традиціях класичного мюзиклу: група молоді співає й танцює в заторі на автостраді, з захопливою точністю виконуючи па й кульбіти між машинами. Здається, так і буде далі — суцільні пісні-танці, проілюстровані нехитрою фабулою кохання й розлуки. Але в календарі ще зима. Історія тільки починається.

Ла-Ла Ленд (La-La Land) — сленгове найменування Лос-Анджелеса. Також, згідно зі словником Вебстера, це ейфорійний, мрійливий стан, відокремлений від реалій життя; Кембриджський словник наполягає, що La-La Land означає впевненість, що неможливі речі мають здійснитися. Також «ла-ла» означає сон перською та суахілі. Одне слово, Ла-Ла Ленд — країна мрій.

Саме це й відбувається з головними героями: мрії в Лос-Анджелесі. Він — Себастьян (Райан Гослінг), джазовий піаніст без особливих перспектив. Вона — Міа (Емма Стоун), працює баристою, подає каву знаменитостям. Він хоче відкрити клуб, у якому звучав би живий джаз. Вона бачить себе кіноакторкою.

На відміну від «Одержимості», це — не дуель, а дует. Гослінг і Стоун — досвідчені актори драми, а не мюзиклу, хоча цілком вправно танцюють і співають без дублерів. Себастьян-Гослінг — іронічний, навіть саркастичний, і за цим намагається сховати почуття, якими б сильними вони не були. Міа-Стоун — це в першу чергу неймовірно виразні очі та обличчя, в якому прочитуються найменші відтінки емоцій; вона не боїться і вміє виглядати негарною, коли треба для ролі.  

Здавалося б, вони ідеально пасують одне одному; але все, що робить Шазелл — про одержимість. Для  Міа і Себастьяна їхнє мистецтво — не просто кар’єра, це — покликання, доля; кульмінація сюжету — прослуховування Мії, яке стає натхненним гімном про «дурнів, що мріють», про смішних, але справжніх митців. Із кожним поворотом назва фільму набуває нових значень. Історія кохання Мії та Себастьяна — з танцями і піснями, обмінами дотепами й навіть польотами серед зірок — це їхній спільний Ла-Ла Ленд почуттів, і водночас Ла-Ла Ленд — це те, що зрештою їх розділяє — вони надто різні у своїх мріях і надто одержимі  ними.

Знов-таки, вибух прибережено для фіналу. Себастьян — за роялем у власному клубі, в той час як у залі сидить Міа-кінозірка. Джазова тема, що є наскрізним мотивом картини, відносить обох туди, де мало б відбуватися їхнє спільне життя — в країну-виставу, де за кілька хвилин пролітає той сюжет із хепі-ендом, на який ми могли б чекати, показаний феєрверком різних сцен і технік аж до театру тіней — але це лише шоу. В житті, так само, як і у фіналі «Одержимості», лишається один фінальний обмін поглядами без розпачу. Кожний отримав, що хотів насправді. Кожний отримав мрію. А Шазелл, вийшовши за рамки мюзиклу в драму — яскравий фільм, на якому його режисерська удача може скінчитися.

Тож здіймайте повстання

Пускайте по воді брижі

камінцями

Художники, поети й артисти

За дурнів, хто мріє

Наскільки б божевільними

вони не здавалися

За серця, що розбиваються

За безлад, що ми влаштовуємо

And here’s to the fools

 who dream

Crazy as they may seem

Автор дякує кінотеатру «Київ» за сприяння в підготовці рецензії.