Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Один из активнейших участников раскола русского отряда...»

Приховані сторінки біографії Миколи Бажана
21 грудня, 2018 - 10:56
ІЗ 1921-ГО ДО 1923 РОКУ МИКОЛА БАЖАН — СТУДЕНТ КИЇВСЬКОГО КООПЕРАТИВНОГО ІНСТИТУТУ, А ПОТІМ — ІНСТИТУТУ ЗОВНІШНІХ ВІДНОСИН

У центрі Кам’янця-Подільського, на вулиці Лесі Українки, стоїть скромний двоповерховий будинок, у якому минули перші роки життя класика української літератури Миколи Бажана. На нижньому поверсі під вивіскою «Вина України» тут тепер розмістився «центр культури вина». Родина Бажанів мешкала на другому...

Перехожі можуть прочитати напис на меморіальній дошці: «В цьому будинку народився та проживав з 1904 по 1910 рік відомий український радянський поет, громадський діяч, академік АН УРСР Микола Бажан». Дошка встановлювалася давно, тож і сама вона є візитівкою того часу, коли її виготовляли...

У літературних колах багато хто вважав Миколу Бажана євреєм, проте це не так. Його батько, Платон Артемович (родом із села Лютенькі Будища, що біля Гадяча), був нащадком  реєстрових козаків. Здобув освіту, став військовим топографом. Дослужився до звання полковника царської армії. Під час служби в Ставропольському полку, який дислокувався у Кам’янці-Подільському, одружився з донькою місцевого казначея Аркадія Поржецького Галиною.

Корені роду Поржецьких — у дрібній українській (проте свого часу ополяченій) шляхті Поділля. Алла Платонівна Бажан, сестра поета, згадувала, що один із дідів по лінії матері був уніатським священиком і що Папа Римський нагородив його іконою та ще й вручив індульгенцію, якою рід звільнявся од гріхів. І ще цікава деталь: серед материних предків був поет Тимофій Поржецький; його латиномовні вірші виходили друком ще 1648 року! Оригінал цього видання зберігається у бібліотеці Вільнюса...

Розповідаючи про матір, Алла Платонівна наголошувала, що в неї рано прокинулася національна самосвідомість. Сприяла цьому атмосфера Києва, де вона навчалася у гімназії. Під впливом батька й дядька захопилася творами Шевченка; любила українські пісні й музику, зачитувалася творами Лесі Українки та Івана Франка.  У восьмому класі Галина Поржецька вступила в «Українське земляцтво». «У Києві я відчула себе українкою», казала Галина Аркадіївна своїм дітям.

Алла Платонівна багато чого недоговорювала, оскільки суворі часи накладали на деякі теми табу. Згадує вона, скажімо, як батько «після поранень, недуг і митарств» повернувся з Громадянської війни, — але хіба можна було зізнатися читачеві 1980-х, що Платон Артемович воював у складі армії УНР, себто — був петлюрівцем? Ні, звичайно.

Або ще така деталь: брат Микола, розповідає Алла Платонівна, навчився читати, коли йому було «близько чотирьох років» (вважаймо, 1908 р.). І ось одного разу, прийшовши додому, мати «застала сина дуже радісним: він прочитав їй заголовок газети «Слово».  «Слово»?! Цікаво, чи виходила  1908 р. ще якась інша газета з такою назвою, крім того українського соціал-демократичного тижневика (Київ), редактором якого був Симон Петлюра?

Сестра поета пише в спогадах, що батьки виховували її та двох її братів «у любові до Батьківщини», і треба розуміти, що йдеться про Україну, а не про «отечество»...

Що ж, за часів Брежнєва доводилося не тільки недоговорювати, а й злегка маскуватися, покладаючись на здогадливість проникливих читачів...

Важливим доповненням до свідчень мемуаристів є матеріали справи-формуляра Миколи Бажана, що протягом багатьох років велася співробітниками ГПУ-МГБ-НКВД. У них, серед іншого, є й цінна інформація про життя родини Бажанів в Умані, куди перебралася родина Платона Артемовича. Особливо «допоміг» майбутнім біографам поета секретний співробітник ГПУ на псевдо «Александров», і зараз ми пересвідчимося, чим саме.


25 грудня 1930 р. він писав у своєму агентурному донесенні:

«Редактор Киевской кино-фабрики БАЖАН Николай Платонович, 26—27 лет. Сын офицера старой (царской) армии. После октябрьской революции — офицер петлюровской армии.

Познакомился я с Николаем БАЖАНОМ, будучи соучеником по гимназии в г. Умани. В одном классе (приготовительном) я был с ним только год (1913).

В 1913 г. я с БАЖАНОМ близкого знакомства не имел. Нужно сказать, что после объявления войны в гимназию попасть стало легче. С 1915 г. по 1918 г. я близкого знакомства с БАЖАНОМ не имел. Ближе я познакомился с ним приблизительно в 1918—1919 г., в организации бойскаутов. Организатором бойскаутовских отрядов гимназии был ГАРДЕНИН. После революции было организовано в Умани несколько таких отрядов городского значения. Были отряды русский, польский, еврейский и украинский (дальше будет называться отряд «пластунов»).

Одним из активнейших участников раскола русского отряда и организаторов украинского отряда был БАЖАН. С этого времени начинается у нас более тесное знакомство. Я вступил в отряд украинских бойскаутов после раскола и принял также деятельное участие в организации отряда. Для воспитания отрядников мы брали за основу русскую литературу о скаутизме, а также переводили с польской литературы о скаутизме. Тогда установка в отряде была воспитать украинского гражданина, так называемого «cвідомого українця».

В отряд принимались все желающие, без различия классов, вероисповедания, но по национальности украинцев. Работа проводилась по указаниям из русской и польской литературы по скаутизму и отчасти по собственным методам. Были заведены некоторые обычаи из Запорожской Сечи. БАЖАН был одним, как я указал, из идеологов этого движения.

Мать Бажана была активной «украинской громадянкою». Если не ошибаюсь, была в организации «українського жіноцтва». В свое время была неоднократно арестовываемой ЧК.

Непосредственно в политических событиях принимал ли участие БАЖАН, не знаю, предполагаю, что нет. В армиях также не служил.          Националистические настроения в отряде были такого сорта, что власть пусть будет какая угодно, лучше УНР или боротьбистов, чем русская. Молодежь, не находя применения своим молодым силам и порывам, организовалась в бойскаутские отряды и там соответственно подвергалась влияниям той или иной националистической группы. Мне казалось, как и в гимназии, что БАЖАН не всегда был со мной искренним, он ставил себя как будто бы выше. Ясно, что сын фельдшера, какой-то замухрышка гимназист, не был ровня сыну офицера-дворянина, и всегда я чувствовал это отношение к себе, будучи в гимназии, не только от БАЖАНА, но и большинства других, хотя с товарищами по классу и гимназии в большинстве был в хороших отношениях. После революции, когда мы познакомились ближе, этого отношения от него я не замечал, но, правда, кой-какое отчуждение было. Все члены отряда были под влиянием национальной романтики и, как я выше сказал, на происходившую классовую борьбу смотрели с национальной точки зрения, а может быть, наши руководители, а это вернее всего, и проводили работу в нужном направлении. Мы с БАЖАНОМ продолжали учебу в школе и продолжали встречаться. Осенью 20 года приехал на гастроли театр КУРБАСА, и мы начали посещать драмстудию.

В драмстудии БАЖАН занял руководящее положение после от»езда КУРБАСА. И здесь у него начинается творческий процесс, он начинает усиленно заниматься литературой, и много писал. Студия была при отделе Наробраза, и мы держали тесную связь с Наробразом.

За мое пребывание в студии вредных для Советской власти действий со стороны БАЖАНА не замечал. Если националистические настроения еще и звучали, так это вредных последствий как будто бы не оставило. С 1922 г. по 1926 г. я встречался изредка с ним в Харькове. Знаю, что за это время он выдвинулся на довольно видное место в группе писателей во главе с СЕМЕНКОМ и ШКУРУПИЕМ. Были они идеологами литературных организаций Аспанфут, Комункульт, затем они разошлись, и в данный момент не знаю, к какой группе писателей они принадлежат. По приезде в Киев осенью этого года я не имел квартиры и должен был остановиться временно на квартире ПИДМОГИЛЬНОГО. Его жена однажды высказалась так: «Да, Бажан отошел от своих товарищей, сделался или делается советским». Товарищами подразумевались ПИДМОГИЛЬНЫЙ, АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ».


Одкровення сексота «Александрова» додають чимало нових рис до ранньої біографії Миколи Бажана. Чого варта його розповідь про загін уманських пластунів, про настрої «національної романтики», що панували в його лавах, про роль гімназійних учителів у формуванні тих настроїв і почувань... А юний Бажан, виявляється, був навіть ідеологом українського пластунського руху в Умані! Навіть якщо «Александров» у чомусь, може, й перебільшує (у зв’язку зі специфікою «жанру» агентурного донесення, що вимагала від його автора підвищеної пильності), то все одно: дух національного піднесення серед уманської молоді, що про нього йдеться в «супліці», сумнівів не викликає. Київський «золотий гомін» докочувався і до міста з бурхливою гайдамацькою біографією.

«Александров» залишив також свідчення, що матір Миколи Бажана, активну «українську громадянку», не раз заарештовували чекісти. Заарештовували — за що? В одному з документів справи-формуляра згадується, що Галина Аркадіївна з квітами зустрічала військо УНР...  Хіба можна було таке вичитати в спогадах Алли Платонівни? Недомовки в її розповіді були неминучими.

Цікаво, що секретний співробітник «Александров», хоч він і ховався за псевдо, чимало виклав такого, що видає його мало не з головою. Уявімо собі: 1913 р.  «Александров»  —  син місцевого фельдшера — навчався разом із Бажаном у підготовчому класі гімназії; 1920 р. вони обоє відвідували драмстудію, створену невдовзі після того, як в Умані «поселився» театр Леся Курбаса «Кийдрамте»; згодом, уже в Києві, «Александров» мав якісь зв’язки з членами літературної групи «Ланка-Марс» (згадано Валер’яна Підмогильного й Бориса Антоненка-Давидовича, причому на квартирі в Підмогильних він навіть тимчасово зупинявся). Можливо, сексот «Александров» і сам був літератором?

Встановити його особу, загалом, не так і важко, проте чи це вкрай важливо?

Володимир ПАНЧЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments