Це сувора діалектика – щоб піти далі, треба знати, звідки йти.
Джеймс Мейс, американський історик, політолог, журналіст, професор Києво-Могилянської академії, дослідник голодомору в Україні

Олег КОХАН: «Пасаж «Мій досвід нетиповий» — про творчість Кіри Муратової»

13 жовтня, 2013 - 12:05
КАДР ІЗ ФІЛЬМУ «ВІЧНЕ ПОВЕРНЕННЯ» / ФОТО З САЙТА SOTA CINEMA GROUP
ФОТО НАДАНО АВТОРОМ

На екрани України вийшов новий фільм класика вітчизняного кінематографа Кіри Муратової «Вічне повернення». Продюсер картини Олег Кохан — про фестивальну історію стрічки, взаємини з режисером, популярність українського кіно за кордоном, про роль продюсера в сучасному кінопроцесі.

«У ТАЛАНОВИТИХ ЛЮДЕЙ НЕ БУВАЄ ПРОСТИХ ХАРАКТЕРІВ»

— Олегу, перший фільм, у титрах якого сім років тому з’явилося ім’я нікому в той момент невідомого молодого українського продюсера Кохана, був «Два в одному». Режисер — класик вітчизняного кіно, талановита (говорять, непроста за характером) Кіра Муратова. Чи не було боязко братися за такий проект?

— Окрім побоювань, страхів, переживань, які я, природно, відчував тоді, ключовим і визначальним засновком, був величезний інтерес. Кіра Муратова завжди імпонувала мені як режисер. Безперечно, я чув про її величний характер... Та й роки нашої співпраці не можна однозначно назвати лише радісними, добросусідськими, партнерськими стосунками. Їх амплітуда коливається інколи від кохання до ненависті. При обговоренні робочих проблем незрідка і сьогодні виникає певне хвилювання, але мета в досягненні результату — завжди вабить і цікавить.

Це не означає, звичайно, що я спочатку поставив перед собою завдання — буду, мовляв, працювати лише з непростими режисерами. Прекрасно розумію природу так званої складності характеру творчих людей. На мій погляд, мати простий характер і йти до режисури — однозначне свідчення провалу. Хтось, успішний у професії, — більш комунікабельний, хтось — менш... Один — зовні доброзичливий, інший — інтроверт. Але всі талановиті люди неповторні. Хто простий? Отар Іоселіані? Роман Балаян? Чи, можливо, Сергій Лозниця?..

Кіра Муратова дуже вимоглива до себе і людей. Професійно, і по-людськи. І мене це захоплює! І зачаровує! Не хочеться узагальнювати, але сучасні технічні та технологічні можливості дозволяють сірій безликій посередності ховатися за піаром, замовними публікаціями, невиразним кліповим монтажем. Муратова ж настільки самодостатня, що їй і без додаткових хитрувань є що розповісти глядачам. Тому спілкуватися і працювати з нею — неймовірно цікаво!

«ВІЧНЕ ПОВЕРНЕННЯ» ВРАЗИЛО ВСІХ — І ФАНАТІВ РЕЖИСЕРА, І ЇЇ ОПОНЕНТІВ»

— А як сталося ваше знайомство з Кірою Муратовою?

— Ми зустрілися в Києві. Нагадаю: проект «Два в одному» замислювався як спільне виробництво України та Росії. Одним із копродюсерів мав бути Ігор Каленов, який до цього робив з Муратовою фільми «Захоплення» та «Чеховські мотиви». Власне, Ігор і проанонсував нашу зустріч: сам він на ній не був. Це були кінопроби — приїхала Рената Литвинова, прийшов Богдан Ступка. Того дня я й познайомився з Кірою Георгіївною.

Сьогодні, вже зробивши з Муратовою чотири проекти, можу точно сказати, що вся її творчість чітко кореспондується з головним меседжем філософа Мераба Мамардашвілі — «Мій досвід нетиповий». Він говорить: філософствувати — здатність мати власний погляд. Це не сукупність знань (мовляв, я прочитав Платона, можу тепер і розмірковувати на філософські теми!), а уміння мислити самостійно. Не заперечуючи, але сперечаючись з тим же Платоном, відстоювати особисту позицію. Адже в суперечці народжується власний особливий світ, відмінний від інших. Як він народжується в Кіри Муратової. Тому вона не повторюється в жодній своїй роботі. Прикладом цього є остання робота — «Вічне повернення». Мені здається, знявши цей фільм, Муратова вразила, здивувала, приголомшила всіх — і шанувальників, і тих, хто не вважає її своїм режисером.

«ВІЧНЕ ПОВЕРНЕННЯ» — ФІЛЬМ ПОЗА КОНКУРСОМ»

— Це правда. На перший погляд, «Вічне повернення» — простенька іронічна комедія. Подивився один раз, здивувався — виявляється Кірі Муратовій під силу і цей жанр! — і поставив крапку. А мене (вперше я побачила картину влітку на Одеському кінофестивалі) «Вічне повернення» декілька місяців не відпускало від себе. Спеціально пішла на прем’єру в Києві, і відкрила неймовірну кількість вишуканих деталей і сенсів у фільмі, зрозуміла, мені здається, навіщо Кіра Муратова придумала цей інтелектуальний ребус. Черговий раз вона виявилася глибшою, розумнішою за нас, коли в фіналі фільму розумієш, що це кінопроби, і скільки інтриг, таємниць, проблем таїть у собі мистецтво знімати своє кіно. «Вічне повернення» вже тиждень іде на екранах кінотеатрів. А чи була у нього фестивальна історія?

— Фестивальна історія в «Вічного повернення» була, є і ще триває. Стартував фільм на Римському кінофестивалі: там відбулася перша, дуже цікава зустріч із глядачами, фахівцями, кінокритиками, пресою. Прийняли картину дуже тепло. Мабуть, вперше міжнародна аудиторія так однозначно тепло сприйняла роботу Муратової. Я кажу про ті фільми, на яких працював із Кірою Георгіївною. Все ж таки у картин «Два в одному» і «Мелодія для катеринки» є певні нюанси, які не завжди сприймає навіть професійна зарубіжна публіка. Не хочеться говорити гучні слова про вічні теми, але тут (пробачте за тавтологію), у «Вічному поверненні», — зрозуміла всім націям конструкція людських взаємин.

Потім була черга кінофестів — Роттердам, «Кюстендорф» (кінофестиваль Еміра Кустуріци в Сербії. — Авт.), Мехіко. У Роттердамі «Вічне повернення» відкривало ретроспективу фільмів Муратової, потім відбулося декілька гала-прем’єр, картина неодноразово ставала фільмом для відкриття чи закриття престижних кінофорумів. Організатори фестивалів запрошували «Вічне повернення» саме для цього, бо вважали, що стрічка особлива і часто не вписується до концепції конкурсних програм кінооглядів. Не сперечаюся, фільм дійсно специфічний, і ми ухвалили і надалі брати участь у фестивалях на аналогічних засадах. З професійних перемог — лише премія Російської кіноакадемії «Ніка» в номінації «Найкращий фільм країн СНД та Балтії».

«БЕЗ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ПРОТЕКЦІОНІЗМУ УКРАЇНСЬКЕ КІНО ЗАЛИШИТЬСЯ НЕВІДОМИМ»

— За вісім років роботи в професії — 12 проектів. Імена режисерів — вражають: Кіра Муратова, Отар Іоселіані, Роман Балаян, Сергій Лозниця, Олександр Міндадзе. Ви побували з їхніми фільмами на безлічі фестивалів. Чи знають наших відомих метрів (окрім Іоселіані) у Європі, Америці? Чи їхні імена значні лише на пострадянському просторі?

— Професійне співтовариство, звичайно, знає і цінує роботи цих майстрів. Наведу лише один приклад. У Каннах, після перегляду фільму Сергія Лозниці «Щастя моє», до нас підійшов голова журі відомий голлівудський актор Бенісіо Дель Торо. Пригадав Олександра Довженка, сказав, що я знаю творчість Кіри Муратової, захоплено говорив про картину Лозниці, вживаючи такі метафори, які неможливо переказати, — це була поезія!..

Проте представляючи ці фільми на сотнях фестивалів, я проаналізував, чому якихось авторів, можливо, менш талановитих, ніж ті, про кого ми говоримо сьогодні, знають краще, ніж їх? І дійшов висновку: одного факту таланту, геніальності, кінематографічного явища як Кіра Муратова, наприклад, недостатньо, щоб її ім’я стало знаковим за кордоном. Це просто неможливо без потужної політики протекціонізму, чітко спрямованої діяльності держави і спеціальних структур на популяризацію вітчизняного кінематографа. Ми не можемо поодинці конкурувати із західними піар-компаніями фільмів та їхніх авторів. Які б класні, навіть геніальні проекти не знімалися, якщо не буде планомірної, щоденної роботи, спрямованої на просування нашого кіна на світовий ринок, ситуація, яку ми спостерігаємо сьогодні, не зміниться. Будуть окремі спалахи, пізнавання, але, щоб закріпитися в свідомості європейського, світового глядача (а також — дистриб’юторів, прокатників, фахівців, кінокритиків!), потрібно роками, десятиріччями цілеспрямовано вести роботу для популяризації українського кіна. Свого часу цю ситуацію зрушив з мертвої точки Андрій Халпахчі, організувавши Українську кінофундацію. Необхідно щороку проводити фестивалі вітчизняних фільмів за кордоном, у всіх великих містах світу, де слід представляти і класику кінематографа України, і молоде кіно. Лише в такому разі ми зможемо закріпити ті успіхи, яких ми вже досягли, сформувати виразне уявлення в умах іноземців про те, хто ми такі, як живемо, мислимо, на що спроможні в творчості.

«ПРОДЮСЕР ПОВИНЕН УМІТИ ВЕСТИ ДІАЛОГ ІЗ РЕЖИСЕРОМ НЕ ЛИШЕ ПРО ФІНАНСИ ТА МАРКЕТИНГ»

— Ще років зо 20 тому професія «продюсер» згадувалася лише в контексті західного кіна. Сьогодні вона вийшла на головні позиції і в кінематографі пострадянського простору. Як людина, що вибрала її з десятків інших і з’їла не один пуд солі, осягаючи ази ремесла, поясни мені: яким, на твою думку, має бути сучасний продюсер, щоб домогтися успіху? Дбайливим батьком-годувальником для творчої групи чи жорстким «смотрящим»: крок управо, крок уліво — позбавляю гонорару?

— Часто можна чути від режисерів-класиків, майстрів (особливо старшого покоління), мовляв, що робити, потрібно змиритися з тим, що настала доба продюсерського кіна. Це абсолютно хибна та шкідлива позиція. Не потрібно ні з чим миритися! Потрібно ставитися до явища продюсерського кіна шанобливо і вийти за межі згубного уявлення про те, що продюсер — кат, грошовий мішок, зарозумілий жевжик у капелюсі і з сигарою, та подібне. Продюсер — це людина, що несе відповідальність за два основні процеси, які відбуваються в кіні, — творчий і комерційний. У принципі, він єдиний, хто відповідає за долю фільму. Я кажу так не тому, що це моя професія. Це безперечний факт. Інша річ, що продюсер має бути адекватною, багатогранною, розвиненою особистістю, яка спроможна вести діалог на рівних не лише в професійній сфері, (про фінанси, маркетинг, рекламу, просування фільму в прокат і на ринок), але й вільно орієнтуватися в творчих питаннях. Спілкуючись із продюсером, співбесідник має відразу зрозуміти, що людина знається на драматургії, основах операторського ремесла, монтажі. Це не означає, звичайно, що він може за ніч написати геніальний сценарій, майстерно зняти його і завзято змонтувати! (Сміється). Коли професіоналів такого рангу буде, як мінімум (як мінімум!) людей з десять, а краще — декілька десятків, їх рівноцінний діалог із творцями фільмів стане першим свідченням того, що продюсерська доба на цьому просторі почалася.

— Яка кількість копій «Вічного повернення» потрапила в прокат? І де, окрім України, побачать новий фільм Кіри Муратової?

— Надруковано 125 копій. Картину побачать глядачі Росії, Білорусі, країн Балтії, а за декілька місяців, можливо, і в Європі.

— Ми вже говорили про те, що фільм — особливий. Навіть для творчості Кіри Муратової. Але, роблячи його, ви ж розраховували на якусь певну аудиторію?

— Природно! Це професійно. Безперечно, базова аудиторія — глядачі, Кіри Муратової, що цікавляться творчістю. Другий шар — шанувальники акторів, зайнятих у картині. Третя категорія — вузька аудиторія поціновувачів авторського артгаусного кіно.

Зрозуміло, що ми не сподіваємося, що на «Вічне повернення» прийдуть глядачі, які люблять Гарі Поттера чи будь-якого штибу атракціонне кіно. А якщо очманівши, хтось із них і зайде до кінотеатру, може статися так, що незвичайна картина його зацікавить, і він відкриє для себе режисера Кіру Муратову. Так теж буває!

«У ЮНОСТІ В МЕНЕ БУЛО ТРИ ПРИСТРАСТІ: ФУТБОЛ, КІНО ТА ЛІТЕРАТУРА»

— Олегу, твій дебют у професії був нестандартним: гучним і епатажним. Тебе негайно узнали, про тебе заговорили, до тебе стали придивлятися режисери. Якби так не сталося, ким би бачив себе сьогодні?

— З дитинства, скільки себе пам’ятаю, ганяв м’яча. Професійно займався футболом. Мріяв стати знаменитим гравцем. Любив читати і обожнював кіно. Футбол відпав. Читаю, щоправда, і зараз багато. Але письменником, як бачиш, не став. (Сміється). Залишилося кіно. Четвертого не дано!

— А за яку команду вболіваєш?

— Я вболіваю за футбол. Тому, залишаючись фанатом і відданим шанувальником київського «Динамо», віддаю данину пошани такому явищу, як донецький «Шахтар».

— А чи не думав ти поєднати три юнацькі захоплення — футбол, кіно і літературу? Стати продюсером спортивної історії?

— Поживемо — побачимо...

Ірина ГОРДІЙЧУК, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments