ОМКФ: східняки, паразити і сюрреалістична порнографія

ЗIРКИ

Явно намагаючись відповідати неофіційному титулу «українських Канн», організатори ОМКФ підготували на ювілей справді насичену програму.

Упродовж дев’яти днів покажуть понад сотню фільмів. Відкриється фестиваль французькою комедією «Прекрасна епоха» (La belle epoque, режисер — Ніколя БЕДОС). Головний герой — 60-річний Віктор — раптом отримує пропозицію, від якої неможливо відмовитись. Успішний підприємець-антрепренер Антуан пропонує своїм клієнтам за допомогою театральної майстерності найнятих акторів та історичної реконструкції можливість поринути в минуле. Віктор вирішує оживити найбільш пам’ятний тиждень свого життя, коли 40 років тому зустрів кохання всього свого життя. Сюжет трохи схожий на культовий серіал «Westworld», тільки замість роботів — живі люди. Головні ролі зіграли Даніель ОТЕЙ, Фанні АРДАН, Гійом КАНЕ, П’єр АРДІТІ.

Ще одна подія першого дня — традиційний кіноперформанс на Потьомкінських сходах — показ раннього голлівудського блокбастера «Козаки» (1928, режисери — Джордж У. ГІЛЛ та Кларенс БРАУН) виробництва студії MGM у супроводі симфонічного оркестру і хору. Для створення саундтрека був запрошений композитор Роберт ІСРАЕЛЬ, який спеціалізується на музичному супроводі німих стрічок. Готуючи партитуру до «Козаків», композитор адаптував і аранжував класичну українську музику, в тому числі твори Миколи ЛИСЕНКА, Кирила СТЕЦЕНКА, Семена ГУЛАКА-АРТЕМОВСЬКОГО, а також традиційні народні пісні.

Інша подібна подія приверне не менше, а може, навіть і більше уваги: у Зеленому театрі покажуть шедевр німого кіна — трилер «Кабінет доктора Каліґарі» Роберта ВІНЕ (1920) у супроводі культового британського панк-кабаре The Tiger Lilies. Знаменитий німецький кіноекспресіонізм розпочався саме з «Кабінету доктора Каліґарі». Що ж до тріо The Tiger Lilies, то вони давно перетворилися на живих легенд британської музичної сцени. «Тигрові Лілеї» — це суміш берлінського кабаре 1920-х, анархічної опери та ромської музики. Візитівкою гурту стали їхні сценічні костюми та грим — такі собі страшнуваті й цинічні блазні. Творчість тріо описують як «сюрреалістичну порнографію». Тексти їхніх пісень охоплюють темні аспекти життя — від проституції та наркоманії до насильства й депресії. «Лілеї» об’їхали увесь світ, виступаючи з концертами, випустили 35 альбомів, мають номінацію на «Греммі» й відзначені премією Лоуренса Олів’є за театральну постановку «Shockheaded Peter».

Якщо ж про зіркових гостей Одеси, то найперше варто згадати два імені: Катрін ДЕНЬОВ і Майк ЛІ. Перша, звісно, не потребує окремого представлення. Зірка «Шербурзьких парасольок» та «Денної красуні» привезе міні-ретроспективу фільмів зі своєю участю, проведе майстер-клас й одержить почесну нагороду ОМКФ — «Золотого Дюка» за внесок у кіномистецтво.

Таким же чином вшанують провідного режисера британського кінореалізму Майка Лі. «Золотий Дюк» за внесок у кіномистецтво доповнить більш ніж солідну колекцію нагород 76-річного кінематографіста, серед яких — «Золота пальмова гілка» і премія за найкращу режисуру Каннського фестивалю, «Золотий лев» Венеційського фестивалю, «Срібний ведмідь» Берлінале, сім номінацій на «Оскар», п’ять премій BAFTA.

Серед молодших зіркових гостей — американка Роуз МАКГОУЕН, яка знімалася у Квентіна ТАРАНТІНО і Роберта РОДРІГЕСА, а ще стала першою акторкою, яка на високому рівні сказала правду про сексуальні домагання в Голлівуді й по суті ініціювала рух #MeToo (з англ. — «Я теж») — міжнародну кампанію проти сексуального насильства.

УКРАЇНА

Якщо ж переходити до власне програм, то перше: сучасне українське кіно цього року в Одесі представлено найпотужніше за весь час проведення фестивалю.

Так, до Національний конкурс увійдуть десять коротких і п’ять повних метрів, при цьому всі п’ять — дебюти.

Найбільш амбіційний проект — «U311 «Черкаси» Тимура ЯЩЕНКА (Україна — Польща) про події на однойменному морському тральщику, заблокованому російськими військами в бухті Донузлав у березні 2014 року під час анексії Криму. Головними героями картини є односельчани Мишко та Лев, які служать матросами на кораблі. Як відомо, «Черкаси» були останнім українським військовим судном, захопленим окупантами.

Режисер «Східняка» Андрій ІВАНЮК (Україна) воював на Донбасі. Історію він побудував у жанрі роуд-муві, буквально «фільму-подорожі»: двоє товаришів — «Борода» й «Ріжісьор» — протягом одного дня у прифронтовій зоні намагаються наздогнати командира. Один — звичайний робітник, сім’янин, корінний дончанин, кремезний чолов’яга 45 років, другий — 26-річний неодружений інтелігент із Західної України. По суті — модель країни в мініатюрі, гарантоване зіткнення характерів і соціальних станів як запорука цікавого сюжету. Головну роль зіграв відомий актор Богдан БЕНЮК.

У решти фільмів, незважаючи на статус дебютів, солідна фестивальна історія. Так, неігрову драму Вадима ІЛЬКОВА «Тато — мамин брат» визнано найбільш інноваційним фільмом фестивалю Visions du Reel (Швейцарія). Головний герой — співак і художник Анатолій БЄЛОВ — стає батьком своєї п’ятирічної племінниці, коли психічне здоров’я його сестри погіршується. Фактично йому доводиться суміщати роль сім’янина зі своїм провокативним мистецтвом і бурхливим способом життя. «Мої думки тихі» — ігрова робота Антоніо ЛУКІЧА — минулого тижня здобув спецприз журі конкурсу «На Схід від Заходу» 54-го Карловарського міжнародного фестивалю. Так само Україну в конкурсі Карлових Вар представляла й «Панорама» — документальна історія Юрія ШИЛОВА. У Лукіча йдеться про 25-річного композитора, який, зазнавши безліч особистих і професійних невдач, намагається розпочати все спочатку: записати голоси закарпатських тварин і залежно від успішності виконання роботи переїхати до Канади. А втім, ситуацію значно ускладнює мама героя. Протагоніст «Панорами» — кіномеханік Валентин, котрий 44 роки працював в одному з найстаріших кінотеатрів Києва. Просто на 60-річчя Валентина в кінотеатрі стається пожежа, наслідок — достроковий вихід на пенсію. До того ж, і в країні спалахують спочатку революція, а потім війна. Тепер уже немолодому чоловікові знову доводиться шукати своє призначення.

У Конкурсі європейських документальних фільмів візьмуть участь вісім стрічок із Швеції, Данії, Бельгії, Німеччини, Чехії, Норвегії, Іспанії, Туреччини та Великобританії. Україну тут представляє «Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго» (Heat Singers, Надія ПАРФАН) — дотепна й у чомусь сумна оповідь про труди й дні Івана Васильовича, котрий очолює профспілку комунального підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго». Його окрема пристрасть — профспілковий хор, у якому співають диспетчери, слюсарі, ремонтники, бухгалтери та інші працівники установи. Фільм власне й оповідає про суміщення пісні й комунально-побутової прози.

Коли ж про найвагоміше — Міжнародний конкурс ОМКФ, то тут географія учасників вражає: Колумбія, Аргентина, Нідерланди, Німеччина, Швеція, Уругвай, Литва, США, Великобританія, Італія, Албанія, Китай, Люксембург, Бельгія, Ізраїль, Франція, Грузія. Вочевидь, гідну конкуренцію їм складе повнометражний дебют кримськотатарського кінематографіста Нарімана АЛІЄВА «Додому» (Evge), раніше відібраний до програми «Особливий погляд» цьогорічного Каннського фестивалю. За сюжетом, Мустафа, який втратив старшого сина під час військових дій на сході України, вирішує поховати його на батьківщині у Криму. Разом з молодшим сином вони вирушають у подорож, яка кардинально змінює і їхні стосунки, і їх самих. До журі Міжнародного конкурсу увійшли Петер БРОСЕНС — бельгійський режисер з 25-річним стажем у кіні й нагородами на 75 фестивалях по всьому світу; українська акторка, яка працює в Голлівуді — Іванна САХНО, відома завдяки ролям у блокбастерах «Тихоокеанський рубіж. Повстання» та «Шпигун, який мене кинув»; Карел ОХ (Чехія) — член Європейської кіноакадемії, директор Міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах; а також грузинська режисерка, продюсерка й письменниця Нана ЕКВТІМІШВІЛІ.

ХIТИ

Українська ретроспектива «Голлівуд на березі Чорного моря», підготовлена ОМКФ спільно з Центром Олександра Довженка, познайомить глядачів з класичними фільмами, знятими на Одеській кіностудії. До програми увійде німа мелодрама Петра ЧАРДИНІНА «Мовчи, суме, мовчи» (1918), в якій головну роль зіграла Віра ХОЛОДНА. Комедія «Ягідка кохання» (1926) — найбільш ранній з уцілілих фільмів Олександра ДОВЖЕНКА. Один із перших повоєнних фільмів студії — «Весна на Зарічній вулиці» (1956) Марлена ХУЦИЄВА та Фелікса МИРОНЕРА. Маловідома й неочікувана фантастична комедія від режисера «Трьох мушкетерів» і «В’язня замку Іф» Георгія ЮНГВАЛЬД-ХІЛЬКЕВИЧА — «Формула веселки» (1966). «Воєнно-польовий роман» (1983, Петро ТОДОРОВСЬКИЙ) — перший та єдиний український радянський фільм, номінований на «Оскар». 1984 року ця стрічка потрапила до основного конкурсу Берлінського фестивалю, а Інна ЧУРІКОВА одержала «Срібного ведмедя» за найкращу жіночу роль. І насамкінець— «Настроювач» (2004) — майстерна абсурдистська комедія найвідомішої одеської режисерки Кіри МУРАТОВОЇ, яка пішла з життя минулого року.

Нарешті, в позаконкурсному «Фестивалі фестивалів» будуть показані призери Каннського, Берлінського, Венеційського та інших визначних кінофорумів. Цього року до програми увійшли біографічна драма «Біль і слава» (Педро АЛЬМОДОВАР, Іспанія), за гру в якій Антоніо БАНДЕРАС відзначений давно заслуженою нагородою як найкращому акторові Канн; «Між двома водами» (Ісакі ЛАКУЕСТА, Іспанія) — володар «Золотої мушлі» фестивалю в Сан-Себастьяні; «Морський диявол (Фаттефон АРУНЬФЕН, Таїланд) — найкращий фільм у секції Orizzonti Венеційського фестивалю; «Рей та Ліз» (Річард БІЛЛІНГЕМ, Великобританія) — британська премія імені Дугласа Гікокса за найкращий дебют та особлива відзнака журі фестивалю в Локарно; «Синоніми» (Надав ЛАПІД, Ізраїль) — «Золотий ведмідь» і приз ФІПРЕСІ 69 Берлінале; «Королівство» (Родріго СОРОҐОЄН, Іспанія) — володар премії Гойя одразу в семи номінаціях, і, звісно, «Паразити» (Пон ДЖУН ХО, Південна Корея) — «Золота пальмова гілка» останніх Канн.

А фільмом закриття фестивалю стане «Бог існує, її ім’я — Петрунія» (Gospod postoi, nejzinoto ime e Petrunija, Теона Струґар МІТЕВСЬКА, Північна Македонія — Бельгія — Словенія — Франція — Хорватія). У містечку в Північній Македонії щороку в січні місцевий священик жбурляє в річку дерев’яний хрест, який потім шукають сотні чоловіків. Щаслива доля і процвітання чекають на того, хто його знайде. Цього разу Петрунії якимось чином вдається потрапити у воду і першою знайти хрест. Суперники шаленіють: як могла жінка взяти участь у чоловічому обряді? Петрунія стоїть на своєму: вона здобула хрест і не збирається його віддавати. Картина здобула приз екуменічного журі й нагороду німецької асоціації артхаусних кінотеатрів Берлінале-2019.

На цьогорічному ОМКФ я працюватиму як член журі ФІПРЕСІ, проте не лишатиму осторонь і журналістські обов’язки. Тож стежте за новинами з Одеси на сайті і на сторінках нашої газети.