Чесність виростає тільки на ґрунті свободи.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

Пантера чоловічих сердець

Поетеса-співачка Олена Журлива зачаровувала, але зіркової слави так і не досягла
13 жовтня, 2010 - 00:00
СМІЛЯНСЬКА ПОЕТЕСА-КРАСУНЯ ОЛЕНА ЖУРЛИВА / ФОТО З АРХІВУ

Вона увійшла в українську літературу під іменем Олени Журливої й відразу заявила про себе яскравими віршами. Їй пощастило спілкуватися з Тичиною, Сосюрою, Копиленком, Олесем, Вороним, Васильченком. Про себе поетеса говорила: «Я рвучко й молодо увійшла в новий світ». Цим світом стало для неї мистецтво — література та музика.

Олена Костівна Пашинківська народилася 24 червня 1898 року в Смілі. Батько був учителем церковно-приходської школи. З різних причин сім’ї доводилося постійно змінювати місце проживання. В одинадцять років Олена написала свій перший вірш. А в чотирнадцять познайомилася з Лесею Українкою, якій читала власні вірші.

У грозовому 1914-му Олена приїхала до Києва навчатися й відразу викликала фурор у літературних колах столиці (вродлива й енергійна дівчина починає друкуватися в новоствореному журналі «Українська хата», де її запримітив головний редактор Павло Богацький).

Екзальтована й гостра на язик, юна леді з провінції починає підкорювати столицю і своїми модерновими віршами. Письменниця Галина Журба згадувала: «...А що гурт хатян складався переважно з молодих людей, то Ерос і Венера панували всевладно на цьому Олімпі. Будай, Грицько Чупринка, Микола Вороний, сам Павло Богацький, мов потопельники, поринали в паморочних романах, віддаючи їм свою енергію і час. Генеральним Дон Жуаном і характерником у справах жіночих був Гнат Хоткевич».

А далі, як пише професор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького Володимир Поліщук, цитуючи Галину Журбу: «...Головна героїня цих романів, пантера від мужських сердець, була поетка Олена Журлива (Пашківська), яку особисто я тоді не стрічала, не бачила навіть, але через подібність імен та псевдонімів раз у раз мене плутали з нею... — То це ви поетеса наша, що той-то хотів через вас вішатись? Дуже приємно пізнати. — І відповідна посмішечка... Аж питаю колись Богацького: що воно таке? — Та це було щось неймовірне, — всі наші хлопці, включно зі мною, мусіли перейти справжню чуму від Олени Журливої, — каже він, зітхнувши...».

Під час Першої світової та громадянської воєн дівчина навчалася на філологічному факультеті Вищих жіночих курсів у Києві. Щоб якось вижити, давала приватні уроки, співала у церковних хорах в університетській церкві та костьолі.

В молодості Олена чудово співала, гастролювала по Україні з концертами як відома поетеса-співачка (у театральний сезон 1929—1930 рр. її запросили до столичної Харківської опери, де вона виконувала партію Кончаківни в опері Олександра Бородіна «Князь Ігор»). Тоді ж, 1929 року, Олена вийшла заміж за інженера Петра Котова. Але щасливе життя тривало недовго. Молода жінка страждала через чоловікові зради, виливаючи свою тугу у віршах. Народжувалися, може, найкращі її поезії: «Чи ти пригадуєш той день?», «Так, ми обоє винуваті», «Зустрілися дві хмаринки».

Після переїзду до Харкова О. Журлива пробує себе в журналістиці. Пише літературно-критичні статті, багато друкується. У затишній домівці поетеси збиралися В. Сосюра, П. Тичина, К. Дніпровський. Говорили про літературу, життя, задуми й плани. А неперевершений лірик Володимир Сосюра не втримався від спокуси й теж закохався в цю незвичайну жінку, оточену аурою зваби.

Як писав письменник Віталій Жежера, спочатку «...він одружився з Вірою Берзіною, колишнім політруком червоноармійського ескадрону. Саме їй присвятив оте знамените «Так ніхто не кохав». Сосюра був трохи містиком. Перше побачення Вірі призначив на цвинтарі. Коли вони цілувалися, поряд гробарі почали копати могилу. І любов таки вмерла: через кілька літ у нього з’явилася інша жінка, поетеса Олена Журлива».

Любовний роман, мов весняний вихор, захопив їх обох. І, врешті-решт, Журлива обриває його, мабуть, відчуваючи, що не буде щасливою з імпульсивним та непередбачуваним Сосюрою. Бурхлива пристрасть не залишилася непоміченою для її чоловіка, і після важкої розмови з ним поетеса розрубує гордіїв вузол любовного трикутника — жінка вибирає сім’ю. А тому разом із чоловіком від’їжджає до Москви, де багато працює в школах, організовує літературні вечори. Але страшний 1937 рік поставив крапку на благополучному житті поетеси...

Олену Журливу арештували за «агітацію проти радянської влади» й відправили на десять років на Алтай, де знущання й важка фізична праця в суворому кліматі підірвали її здоров’я. Тільки завдяки клопотанню ще одного свого давнього поклонника — Павла Тичини, який вже тоді мав і літературну славу, й почесті від радянської влади, — 1944 року Журлива повертається в Україну. Самотня, хвора й нікому не потрібна.

Останні двадцять років свого життя, з яких майже шістнадцять вона була прикута до ліжка важкою хворобою, Олена Журлива прожила в Кіровограді.

«У 1951 р. в нашу школу прибула гарна, лагідна і дуже привітна вчителька Олена Костівна Журлива. Одягнена була завжди в білосніжну блузку і темного кольору спідницю, а на голові — яскрава, червона в квітках українська хустка. Взимку вона вдягала синю свитку, оздоблену світло-сірим смушком, на голові — сіра шапка. Все, все було в ній красиве і любе нам: і одяг, і її теплий ніжний погляд карих очей, що випромінювали материнську ласку, і її чарівний, неповторний мелодійний голос», — так згадували учні свою вчительку.

Олена Журлива все своє життя несла фатальний тягар власного прізвища. Жінка багато закохувалася, але так і не зазнала сімейного щастя, багато писала, але чомусь так і не досягла висот літературної слави. Змучена невблаганною до неї долею й тяжкою хворобою, талановита поетеса пішла у вічність 10 червня 1971 року.

Анатолій КОТОВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments