Пісенний... Едем
У Національному будинку органної та камерної музики відбувся ірансько-український вечір «Танцюємо з дощем. Етно у стилі classic»
Виступи іранських виконавців на екзотичних інструментах поєднувалися з потужністю симфонічного звучання Ансамблю класичної музики ім. Б. Лятошинського під орудою Богдана Пліша. Проекти такого роду — наочна ілюстрація спільності самих, здавалося б, далеких культур. А тому — найкраще щеплення від ксенофобії. Навіть не віриться, наскільки близькими є дивовижний канун і знайома бандура і що так легко та природно поєднується кейчак з сопілкою! Коли на рівні народного мистецтва стільки спільного, і можна взаємодіяти знайомими з дитинства мелодіями, розуміючи один одного без слів, культурна дипломатія діє набагато ефективніше політичної.
Ще одна складова концерту, що руйнує звичні стереотипи про жінок Сходу, — це те, що всі три іранські інструменти презентували дівчата. Ці три солістки, що гастролюють із концертами країнами Азії та Європи, помножили свою красу на талант і успішність. У Києві прозвучали оригінальні твори Бегзада Абді, в яких поєднана класична вишуканість із фольклорною невимушеністю.
Відомий виконавець на перському кануні Седа Содейфі нагадувала вправну... ткалю за роботою. Мереживне плетіння в танці «Шуржбар», гіпнотичне закільцювання п’єси «У клітці», віртуозне виконання опусу «Політ». Останній за контурами дуже нагадував «Теплий вітер» для вібрафона та струнного оркестру київської композиторки Вікторії Польової, і ця яскрава паралель надавала українського контексту іранській партитурі.
На кейчаці грала титулована солістка Шима Шахмохаммаді, яка випустила десять альбомів з музикою для цього інструмента. Шима — абсолютно іншого типу виконавиця, заглиблена в себе, камерна і меланхолійна. Кейчак у її руках звучав як старовинний прообраз віолончелі, що відгукується хрипким відлунням забутих епох. Особливо зворушував трагедійний «Набат», якому її виконавське амплуа пасувало щонайкраще.
Третьою була популяризатор творів для тару Хіла Фейзпур, надзвичайно активна та грайлива. «Чахар-гах» звучав як концентрація народних орнаментів та її виконавської майстерності.
Окрім українського оркестру, в концерт влилися і два наших знаменитих солісти на народних інструментах. Це бандурист Роман Гриньків і мультиінструменталіст Олесь Журавчак. Відомі авторські композиції Журавчака — «Схід» і «Коломийка» — стали чудовою кульмінацією вечора. Ці твори чудово збудовані, драйвові та є справжніми шлягерами.
Переплетення тембрів етнічних іранських і українських інструментів, багатоголоса сила симфонічного оркестру та чудова музика Бегдада Абді й Олеся Журавчака перетворили кам’яні стіни храму на пісенний сад. А його відвідувачі відчули себе немовби в біблейському Едемі, де ще немає розділення мов і так просто любити і розуміти одне одного.
