Треба за всяку ціну обминати ...широкі, розкриті двері і шукати правдивої великої брами, над якою віють непідроблені, неперелицьовані прапори нашого духу
Олена Теліга, українська поетеса, публіцистка, літературний критик, діячка ОУН

Побачити і почути світ

На січневому журфіксі в Музеї М.Булгакова прозвучали грузинські пісні
22 січня, 2016 - 11:11
У МУЗИЧНІЙ ПРОГРАМІ ЖУРФІКСУ ВИСТУПИЛА ДЖАЗОВА ВОКАЛІСТКА АНІКО ДОЛІДЗЕ / ФОТО СВІТЛАНИ ІЛЬНИЦЬКОЇ

Цього сезону на журфіксах, об’єднаних темою «Музична подорож», уже було представлено музику Польщі, Італії, Чехії, Америки. Нині, відкриваючи вечір, присвячений Грузії, директор музею Людмила ГУБІАНУРІ розповіла, що у Булгакова була idee fixe — хоча б раз у житті побути іноземцем, побачити світ. Але радянська влада, вважаючи письменника ворогом системи, не випускала його:

— Булгаков звертався особисто до Сталіна, до уряду, просив, вимагав, обіцяв, що повернеться, але жодного разу не перетнув кордон СРСР. Хоча, якщо читати його твори, складається абсолютно інше враження: він описує Рим, Париж, Константинополь, Іспанію, Єрусалим — і його образи настільки художньо переконливі, що в Єрусалимі, наприклад, сьогодні проводять екскурсії за древніми главами роману «Майстер і Маргарита».

Грузія — єдина країна, в якій він бував і про яку писав. Із Кавказу, з Грузії починається літературне життя М.Булгакова, і Грузією воно завершується. Вперше він потрапляє туди під час громадянської війни, служить фронтовим лікарем у лавах добровольчої армії у Владикавказі, Грозному, Беслані. Кавказ — не лише міст між Києвом і Москвою: саме тут Булгаков остаточно залишає професію лікаря, виходить його перша газетна публікація, він починає працювати з місцевими театрами як режисер, артист, постановник, ведучий. Коли Кавказ стає «червоним», Булгаков переїздить до Тифліса, де сподівається виправити своє становище. Але й там на нього чекають злидні і голод. З першою дружиною Тетяною Миколаївною вони продають усі свої речі, і навіть обручки, куплені в Києві у кращого ювелірного майстра Маршака, з вигравійованими іменами і датою вінчання. Про цей дуже важкий період Булгаков написав у творах «Незвичайні пригоди лікаря», «Записки на манжетах», «Богема». «За один рік я побачив стільки, що вистачило б Майн Ріду на десять томів. Та я не Майн Рід і не Буссенар. Я по саме горло ситий і цілком заїдений вошами. Бути інтелігентом не означає бути ідіотом... Прокляття війнам віднині та довіку!» («Незвичайні пригоди лікаря»). А в «Записках на манжетах» читаємо: «Цихідзірі. Махінджаурі. Зелений Мис! Магнолії цвітуть. Білі квіти величиною з тарілку. Банани. Пальми! Присягаюся, сам бачив: пальма із землі росте. І море безперервно співає біля гранітної глиби. Не брехали в книжках: сонце в море поринає. Краса морська. Висота піднебесна». До цього 30-річний Булгаков спостерігав лише пейзажі селища Буча під Києвом і вперше побачив море, гранати, немов ялинкові кулі, що висять на деревах, мандаринові і лимонні сади, камелії й евкаліпти — красу, що викликає захоплення.

Наступного разу Булгаков приїхав до Грузії 1928 року, відвідав Тбілісі, Батумі, Зелений Мис. Його друга дружина Любов Євгенівна писала у спогадах: «Варто подивитись на фотографію М.О., зняту на Зеленому Мисі, й одразу стане ясно, що був він тоді спокійний і веселий». На знімку (оригінал зберігається в нашому музеї) Булгаков у білому костюмі на тлі південної природи. Він упевнений у собі, його твори друкують, його ім’я вже відоме в літературних колах, у МХАТі з успіхом ідуть «Дні Турбіних», а в Тбілісі передбачаються переговори з директором театру про постановку «Зойчиної квартири». І на самому початку п’єси «Адам і Єва» звучить по радіо улюблена опера письменника «Фауст», а Адам і Єва збираються їхати на Зелений Мис — абсолютний рай у розумінні Булгакова».

Людмила Губіанурі зазначила, що остання сторінка долі Булгакова, пов’язана з Грузією, виявилася найтрагічнішою: «1938 року Булгаков вже залишив головний театр свого життя — МХАТ, назвавши його «кладовищем усіх своїх п’єс», і перейшов у Большой театр. А МХАТу потрібна сучасна п’єса сучасного драматурга, і всі знають, що це може зробити лише Булгаков, у якого вже є заготовки для п’єси про Сталіна. МХАТ офіційно звертається до письменника, він, після тривалих роздумів, погоджується і пише п’єсу «Батум», яка проходить усі офіційні інстанції. Збирається бригада на чолі з Булгаковим для поїздки «місцями бойової слави» Сталіна, щоб вивчати матеріал. Вони сідають у потяг, і Булгаков дуже радий, розуміючи, що якщо п’єса піде, з’явиться можливість відновити його попередні п’єси, знову друкуватися — виринути з небуття. Але буквально через дві години до купе входить провідник із телеграмою, в якій говориться про те, що п’єсу заборонено, і необхідність поїздки до Грузії відпадає. Булгаков із дружиною Оленою Сергіївною сходять із поїзда і повертаються до Москви. Це була не просто невдача в житті Булгакова — це був жахливий стрес. І дружина, і всі лікарі розуміли, що саме ця ситуація спровокувала ту хворобу, від якої письменник помер.

Сталін говорив, що в його житті було три періоди: учнівства, підмайстра і майстерності. Булгаков вирішив бути щирим і розглянув період учнівства, безпосередньо пов’язаний із Грузією. Написав про молодого революціонера, який виступає проти Російської імперії, проти Російської церкви, яка підтримує імперію, проти жорстокого поводження з в’язнями у тюрмах — абсолютно романтичний герой. І в контексті 30-х років, коли п’єса була написана, читач ставив собі запитання: «То чому ж цей молодий герой перетворився на таке чудовисько?»

У ході екскурсії гостям журфіксу, серед яких були представники Посольства Грузії в Україні і Грузинського земляцтва, показали два видання роману «Майстер і Маргарита» в перекладі грузинською мовою. А під час бесіди з Людмилою Губіанурі посол Грузії Михайло Уклеба і фахівець із питань культури й освіти Зураб Топурія обговорили можливість проведення виставки «Булгаков і Грузія» за участю Київського музею Михайла Булгакова в Літературному музеї Тбілісі і в Батумі.

Музична програма журфіксу включила грузинські народні пісні різних регіонів у «джазових тонах» — старовинну мегрельську пісню «Мій голуб», гурійську «Кріманчулі» («В’юнкий голос»), різдвяну мегрельську «Аліло», «Накадулі» («Струмок», музика Родіона Іванова, слова Гурама Петріашвілі) та інші. А ще звучали пісні для театру і кіно Гії Канчелі — «Жовте листя» з фільму «Міміно», «Вітер дме» на слова Галактіона Табідзе. Відома джазова вокалістка Аніко Долідзе створила атмосферу моменту щастя, що нечасто випадає — як можливість звільнитись і здійнятися. Унікальний тембр її голосу, привабливий артистизм, трепетне сяяння прекрасного образу співачки — гості слухали, затамувавши подих, і вигукували «Браво!» А музиканти Христина Кирик (контрабас) і Станіслав Чумаков (фортепіано) вели свої партії так натхненно, що драйв джазу наповнив старий «дом постройки изумительной» живим теплом і надією.

Колектив Музею Михайла Булгакова висловлює вдячність за сприяння й інформаційну підтримку у проведенні грузинського журфіксу Посольству Грузії в Україні, особисто послу Грузії Михайлу Уклебі і фахівцеві з питань культури й освіти Зурабу Топурії.

Ольга САВИЦЬКА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments