Правда у фактах та особистостях

Цей альманах завдячує своєю появою ініціативі видавництва «Темпора», що чотири роки тому започаткувало конкурс «Самовидець» (детальніше у «Днi» за 17 червня 2016 року). Цього разу тема була обрана актуальна, але водночас і дуже делікатна – «Війна. Життя de facto».

«Узагальнення – це великий гріх, який зараз робить страшні речі, зокрема й війну. Тому що «усі» винні, «усі» чекали Путіна, «усі» там ще щось робили. «Усі». Оці узагальнення – це те, що роз’єднує людей. А правда – у фактах та особистостях», – зазначає Єлизавета Гончарова, переможець цьогорічного конкурсу «Самовидець». Альманах «Війна. Життя de facto» – це і є, власне, спроба зосередитися на фактах та особистостях, і за словами члена журі конкурсу Олега Криштопи, дати розуміння того, що відбувається насправді.

Книга охоплює широкий спектр історій, присвячених подіям у Краматорську, Криму, виходу з Дебальцевого тощо. Як стверджує директор видавництва «Темпора» Юлія Олійник, «Війна. Життя de facto» спонукає зрозуміти, що різноманіття країни не означає її розколу, сепаратизму. Слід усвідомлювати, що всюди є хороші люди.

Серед авторів художніх репортажів не тільки журналісти, а й учасники бойових дій, полонені. Їхні історії показують ситуацію зсередини, тому вони сповнені промовистих деталей. Для прикладу, цитата з репортажу Єлизавети Гончарової «День після Дебальцевого»: «Лікарі майже не виходять у коридори, а коли там з’являються, уже кричать на волонтерів: – Не смикайте нас, стежте за тими, хто мовчить. Якщо кричить – живий!».

Розповідь переможниці стала ключовою на презентації альманаху. Авторка розповіла причину написання репортажу і детальніше поділилася спогадами про Бахмут (колишній Артемівськ) у перший день відступу з Дебальцевого. Вона згадувала про те, як на телебаченні відступ висвітлювався як вдалий маневр, а насправді можна було побачити розгублених людей, які не знали, де їхні командири, що робити далі. Того дня на її невеличке рідне місто чекало складне випробування – 5000 військових, яким потрібно було допомогти. «Бахмут здригнувся, але вистояв», – зізнається Єлизавета Гончарова.

Цікаво, що авторка дізналася про конкурс випадково. Як влучно відзначила Олеся Яремчук, координаторка проекту (а також автор «Дня» й випускниця Літньої Школи журналістики) – «так стали зорі». Єлизаветі зателефонувала подруга, сказавши, що саме їй варто написати такий репортаж. Річ у тому, що переможниця конкурсу «Самовидець» уже давно пише «маленькі історії про людей». Тепер вона мала можливість використати свій хист задля художнього репортажу, як бачимо – спроба виявилася надзвичайно вдалою.

Єлизавета Гончарова назвала війну лакмусовим папірцем, який показує і страшні, але й дуже великі речі. Для прикладу, уривок із репортажу авторки: «У цей час в Артемівську зрозуміли: Дебальцеве здають. На трасу стали різними шляхами вибиратися солдати <…> Власники одного з таксі скасували всі замовлення: машини полетіли на трасу підбирати хлопців. Підключилися звичайні мешканці. Возили цілий день».

Кульмінація презентації виявилася дуже зворушливою. Єлизавету Гончарову запитали, чи не боїться вона й надалі жити в Бахмуті, попри те що сусіди, оточення знають її погляди. Відповідь була така: «Ні, я не боюсь. Таких як я, там багато. Для чого я все це ще пишу – щоб ви розуміли, що на Донбасі, як і на Київщині, і на Львівщині, як і деінде дуже багато хороших людей». Далі авторка поділилася історією, коли потрібно було на стадіоні, побудованому для параолімпійської збірної України, розгорнути величезний український прапор. Дехто переймався, де взяти стільки людей, щоб це зробити. Та на заклик зібрався цілий стадіон. Навіть коли було повідомлення, що стадіон заміновано, після перевірки ці люди прийшли знову. «Коли ми там це все фотографували, то стояли й плакали, тому що ми побачили, хто наші. Бо ми боялися спитати, хто наші. Та і як ти спитаєш? Сім’ї руйнувалися, бо одні наші, а інші – не наші <…> І ти кажеш: «І ти тут?! І ти тут?!». Це був такий катарсис. Тому я не боюсь!» – зазначила Єлизавета Гончарова.

Насамкінець було оголошено подробиці нового конкурсу «Самовидець». Темою п’ятого альманаху буде «Чому я ніколи звідси не поїду». Свою позицію щодо цього Єлизавета Гончарова висловила так: «Я звідси ніколи не поїду. Тому що це моя Батьківщина. Мій син – шосте покоління, яке живе в цьому Бахмуті й нічого. Хай вони бояться. А ми будемо лишатися, щоб Україна там була, бо ми там будемо!».