Одна із ознак мистецтва - це його нестримний вплив на розвинений інтелект.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

Про музику, страх і свободу

У прокат вийшов екранний життєпис Елтона ДЖОНА «Рокетмен»
13 червня, 2019 - 10:28
ФОТО З САЙТА KINOAFISHA.UA

Немає менш вдячної роботи, аніж екранізувати біографії естрадних артистів/артисток. Регулярно кажу це, сідаючи рецензувати черговий рок-байопік.

Зазвичай як буває? Показують героя (про жінок таких картин роблять набагато менше, і дарма), що в юності не ладнає з родиною та оточенням, потім відкриває в собі талант до співу й музики, натикається на нерозуміння продюсерів, майже випадково опиняється в потрібному місці в потрібний час, перший успіх, злет на вершину, слава, багатство, фанат(к)и, наркотики, розрив зі старими друзями, невдачі в особистому житті, депресія, ще наркотики і далі, залежно від обставин, рання смерть або чудесне зцілення й хепі-енд.

Очікування зводилися до мінімуму ще й з огляду на те, що режисером «Рокетмена» виступив Декстер ФЛЕТЧЕР. Він доробляв провальну «Богемну рапсодію» після Браяна СІНГЕРА. Співпродюсером виступив сам Елтон — а як може знаменитість дозволити зняти про себе щось не улесливо-компліментарне?

Проте, вочевидь, процесом керував продюсер Метью ВОН — режисер влучних пародій на фільми про Джеймса Бонда «Кінгсман» та продюсер Гая РІЧЧІ періоду «Карт, грошей і двох стволів». Тобто — людина, яка вміє фільмувати не лише видовищно, а й дотепно.

Оповідь Реджинальда Кеннета Дуайта (справжнє ім’я Елтона Джона) Флетчер і Вон сюжетно оформлюють як акт самовикриття на зібранні «Анонімних алкоголіків». Елтон ввалюється туди просто з концерту, і найхимернішому помаранчевому костюмі з блискітками, величезними крилами за спиною і рогами: чорт і янгол у одній особі. Протягом сеансу він скидає з себе ці розкішні лахи, лишаючись у буденному домашньому халаті.

Власне, коли треба втілити монолог героя в дію, режисер вдається до вже відпрацьованих прийомів — у кадр вриваються кордебалет і хор, пісня переходить з уст в уста — одне слово, «Рокетмен» — це мюзикл, поставлений за всіма відповідними правилами. Співпродюсерство прототипу аж ніяк не завадило самовираженню авторів: Елтон не побоявся показати темні сторони свого становлення. Виявляється, батьки його не любили, незважаючи на відчайдушні спроби випросити в них бодай обійми. Гомосексуальність лежала на ньому тяжким тавром усю юність. Перший менеджер виявився падлюкою. Наркотики, алкоголь, пігулки, нездатність опанувати гнівом — увесь набір.

І ось із такого, повторюю, доволі стандартного матеріалу автори зробили легке, яскраве й непорожнє видовище. Пісні тут не просто вплетені в драматургію — вони ще й стають органічною частиною діалогів, герої буквально розмовляють ними. Самого Елтона зіграв Терон ЕДЖЕРТОН — зірка обох «Кінгсменів»; виявилося, що ексцентрична зірка в нього виходить аж ніяк не гірше, ніж суперагент.

Інакше кажучи — рекомендовано. І, запевняю: навіть якщо ви були раніше байдужі до автора «Дороги з жовтої цегли», після перегляду ви його не зможете не полюбити.

Але історія лишилася б неповною без ще одного, теж по-своєму дотепного, але вже не кінематографічного сюжету.

Річ у тім, що в наших північно-східних сусідів «Рокетмен» вийшов у прокат у версії, на 8 хвилин коротшій від оригінальної. Було вирізано всі епізоди, що бодай якось вказували на гомосексуальність героя (при тому, що фільм і так іде з рейтингом 18+ і закону про «пропаганду» одностатевих стосунків серед неповнолітніх не порушує). Згодом з’ясувалося, що це ініціатива місцевого прокатника.

Ідеальна ілюстрація того, як працює цензура. Коли суспільство залякане й фрустроване настільки, що чиновникам навіть не треба віддавати конкретні команди: громадяни самі все зроблять, самі прислужаться. Аби чого не вийшло.

Чи варто згадувати, що в нас іде повна, неушкоджена версія. І сприймається це в порядку речей.

Як легко звикнути до свободи.

Здається, навіть занадто легко.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ