Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Про «таблетки» від депресії, або Як стають успішними

Розповів «Дню» Богдан СТРУТИНСЬКИЙ, художній керівник Національної оперети України
25 грудня, 2015 - 16:06
15 СІЧНЯ ГЛЯДАЧІ ПОБАЧАТЬ НОВИНКУ АФІШІ — МЮЗИКЛ «ЗВУКИ МУЗИКИ» / ФОТО АНАТОЛІЯ ФЕДОРЦІВА

Яким сьогодні має бути театр, щоб зацікавити глядачів? Як вижити творчому колективу і не опуститися до рівня третьосортної «попси», ідучи на потребу публіці? Як треба розвивати жанр оперети, який дарує людям гарні емоції? Судячи з того, що зайві квитки на всі (!) постановки Національної оперети запитують ще біля виходу з метро, то керманич театру Богдан Струтинський знає секрети успіху.

«МИСТЕЦЬКЕ ЦУНАМІ»

— Я себе оцінюю в двох напрямках: як менеджер і як творча людина — режисер. Ми зробили в театрі прекрасну реконструкцію, побудували два поверхи, розгрузили цехи... бо упродовж багатьох років мали проблему щодо збереження у належному стані декорацій. Пишаюся, що гарно відзначили 80-річний ювілей театру, потужно триває 81-й сезон. Тому вважаю, що 2015-й пройшов для колективу добре, із так званим мистецьким цунамі. Ми поновили трупу, не боялися експериментувати, — зізнається Богдан СТРУТИНСЬКИЙ.

Якщо подивитися на нашу міжнародну діяльність, то треба згадати останні гастролі в Польщі. Це було фантастично, ми отримали 4,9 бали з 5-ти (найвищий бал). Виступали у 20-ти містах (Щецін, Гданськ, Вроцлав, Плоцьк, Краків, Згеж)... Гастролі проходили в два етапи: у жовтні (10 днів), і з 19 листопада по 1 грудня — другий етап. На наші вистави переважно приходили поляки. Був на постановках присутній і український консул. Наша країна сьогодні у ТОР-новинах. І не лише про військові дії на сході, а є величезний інтерес і до українського мистецтва. Нам є чим пишатися і що показати.


БОГДАН СТРУТИНСЬКИЙ — ЛЮДИНА, ЯКА «РЕАНІМУВАЛА» ОПЕРЕТУ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

— Зараз усі бідкаються, що грошей не вистачає, а ви третій рік поспіль О-FEST проводите, у якому беруть участь закордонні виконавці. Як вам так вдається?

— В основному на нашому фесті головні зірки — закордонні. Цьогоріч виступало 13 співаків. Причому не лише з Європи, а й вдалося з Канади привезти солістку Стефанію Романюк. Ми активно працюємо з угорцями, румунами, поляками, німцями... Також були представники з китайської школи, болгари, молдавани... О-FEST (Оперета-Опера-Мюзикл-Фест) — це проект не лише мистецький, а й туристичний. Ми хочемо, щоб про нашу країну складалося хороше враження, як про доброзичливу, цікаву державу. Особливо в контексті тих подій, які ми переживаємо впродовж останніх двох років.

— Традиційно оперета називається «легким жанром». Якщо проаналізувати вашу останню прем’єру мюзиклу «Звуки музики», то ви будуєте музично-психологічний театр. У деяких глядачів навіть сльози на очах з’являлися, коли на екрані демонстрували нарізку хроніки з Гітлером і Путіним, розбитими будинками...

— Я таким чином показав свою позицію як громадянина. Ще 2011-го, коли зробив проект Welcome to Ukraine, після перегляду вистави один високоповажний тодішній чиновник критикував і запитував, чому немає жодної російської вистави? Я відповідаю: бо живу в Україні! Працюючи в опереті я почав руйнувати стереотип, що це тільки «легкий жанр»... Хоча ця «бацила», породжена самим театром, мені вона не до смаку. У нас працюють сучасні, креативні, амбітні люди, з якими ми разом будуємо сучасний музичний театр. Сьогодні Театр оперети — це «таблетка» хорошого настрою. Яким бачу майбутнє? Ми далі продовжуватимемо експериментувати. І будемо завойовувати для себе нові «царинки». Я все-таки бачу надзвичайно потужний ігровий театр. Тому що оперета є дуже складним жанром. На сприйняття він легкий ніби, але дуже затратний — як фінансово, так і щодо людей. Тому я хочу, щоб наш театр став великим центром культури, де кожен артист міг творчо себе реалізувати.

«ВСЕ ТРЕБА РОБИТИ «ЗА ГАМБУРЗЬКИМ РАХУНКОМ»!

— Ваші останні прем’єри — мюзикли. Це затратна річ. Як вижити театру, щоб поставити цікаво для публіки?

— Все треба робити «за гамбурзьким рахунком»! Коли роблю будь-яку виставу, завжди витрачаю великі кошти на те, щоб було добротно, зі смаком. Залучаємо спонсорів, самі крутимося, заробляємо, але постановка має бути на всі 100%. Цей рік показав, що ми на вірному шляху, а як результат — аншлаги. Наприклад, беручись за «Звуки музики», було складно, бо у мюзиклі діти є повноцінними героями, і обійтися лише артистами нашої трупи — не вийде. Ще 2008 р. у Литві зацікавився цим твором Р. Роджерса, але щось тоді «не пішло»... Спочатку ми зробили номер до ювілею театру, як пробу, подивився на реакцію глядачів. Сподобалося. Знаєте, коли почав працювати над виставою, то залучив юних артистів із ансамблю дитячого театру «Мюзик холл». Вони прекрасно виконали ролі дітей родини фон Трапп... А паралелі, які проводяться на сцені між 1938 роком (аншлюс Австрії) і те, що відбувається між Росією і Україною, — як «потрапляння в десятку». Таке відчуття, що дивишся не хроніку, а сучасні кадри. Кожна репліка, кожна цитата — немов зі свіжої газети! Хоча у мене був певний острах, як працювати з дітьми... Вони приходили на репетиції вже знаючи текст і навіть підказували репліки дорослим акторам, дисциплінували всіх! Я себе відчував не режисером, а нянькою, проводив із ними дитячі тренінги. Впевнений, з цих дітей виростуть справжні інтелектуальні особистості.

— Цього року ваш театр долучився до соціально-творчого спільного проекту з івано-франківським драмтеатром — «Оскар і Рожева пані», який викликав величезний резонанс. Вистава відбувається у Києві на вашій сцені щомісяця. Але купити квиток дуже важко.

— Це благодійний проект двох театрів: івано-франківського і Київської оперети. Ми давно дружимо з режисером Ростиславом Держипільським. Я навіть був причетний до його призначення на посаду художнього керівника івано-франківського театру. Він виявився дуже діяльним і творчим чоловіком. У жовтні показали прем’єру «Оскара і Рожевої пані» і за дві вистави зібрали кошти для паліативного Центру пересувної допомоги для дітей (понад 100 тисяч грн., плюс люди багато грошей накидали у скриньки, які стояли у фойє театру). Мабуть, цього проекту не було, якби не актриса Ірма Вітовська. Вона спочатку хотіла робити цей арт-проект у Молодому театрі, де працює, але щось не склалося, і потім звернулася до нас. Ми на цій виставі, яка дійсно аншлагова, нічого не заробляємо, але це наша громадянська позиція — підтримати дітей та їхні родини, які борються з невиліковними хворобами. Коли робиш такий проект, то по-іншому живеш і навіть дихаєш...

Чужої біди не буває, особливо зараз, коли на нашій землі ллється кров. Ми проводимо концерти перед пораненими бійцями АТО у шпиталі, зібрали понад 118 тисяч для воїнів і віддали кожному хлопцю по 10 тисяч. Провели стихійний аукціон — художники віддали свої картини на добру справу... Щомісяця даємо по 3—4 благодійні концерти. Виїжджаємо також у воєнні частини. Наше завдання — підіймати настрій і бойовий дух учасникам АТО.

— Під «крилом» оперети три роки перебуває Мистецько-концертний центр ім. Івана Козловського і нині набуває нового дихання.

— Вітальню С. Козловського Київрада приєднала до Національної оперети. Ми зробили ремонт за кошти театру (спочатку верхній поверх, зараз відкрили нижчий, де організували галерею і проводимо виставки). Переєстрували вітальню в Мистецько-концертний центр, який розвивається у двох напрямках: класичний і пошуково-експериментальний. Можливо, скоро з’явитися «мистецька кав’ярня» або «кав’ярня-клуб». Показуємо моно-вистави, проводимо музичні і поетичні вечори, вернісажі.

— Ви — читач «Дня» зі стажем. 2016 року наше видання відзначатиме 20-річчя свого існування.

— Газету «День» вважаю інтелектуальним обличчям нації. Ви високо підняли планку, і важливо тримати марку. Можна трансформуватися, експериментувати, але у різних «форматах» бути цікавими суспільству. Бажаю бути завжди першими, тому що найважче триматися на Олімпі. Газета має широку палітру в кожній галузі, і це завжди стандарт якості. Хай ще багато-багато років «День» на своїх сторінках не лише інформує та аналізує події, явища, знайомить з особистостями, а й змушує читачів думати.


25 та 26 грудня у театрі відбудеться традиційний новорічний концерт «Штраус в опереті». Протягом вечора прозвучать увертюра з оперети «Маренка», «Персидський марш», полька «Процес», вальс «Поцілунок», Кадриль «Орфей» та інші шедеври Йоганна Штрауса (диригент — Оксана Мадараш). Повідні солісти театру виконають арії і дуети з найвідоміших оперет класика. Будуть і сюрпризи — перше виконання невідомого нам твору зі спадщини родини Штраусів.

29 січня публіку запросять на прем’єру моновистави «Любовний монолог». Це буде дуже незвично для Оперети, бо Б. Струтинський «замахнувся» на твір Нобельського лауреата Габріеля Гарсії Маркеса — п’єсу «Любовна одповідь чоловікові, який сидить у кріслі» (у постановці виконуватиметься музика відомого аргентинського композитора Астора П’яццолли). Нині роль головної героїні Грасіели репетирують дві солістки театру Ірина Беспалова-Примак та Ася Середа-Голдун. А наступного сезону колектив театру планує представити своє «прочитання»... опери «Севільський цирульник» Россіні. Ну і хто з колег Струтинського і та Ко ще наважиться на такі креативні творчі експерименти?

Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments