«Про війну, яка нині відбувається на сході, треба говорити на повний голос!»

Поки в театрах пора літніх відпусток, є можливість спокійно поспілкуватися з артистами, поговорити про найважливіші події минулого, доволі напруженого сезону. Наша бесіда з солісткою балету Національної опери України Ксенією Іваненко, яка відома не тільки як виконавиця характерного амплуа, а й як постановник власних хореографічних мініатюр.

Дуже мало найдеться вистав у репертуарі театру, в яких би не танцювала протягом майже 25 років роботи на  київській сцені Ксенія: Дівчина в чорному і Дівчина в білому («Болеро» М. Равеля), Мадам Хортонс («Грек Зорба» М. Теодоракіса), Килина («Лісова пісня» М. Скорульського), Леді Капулетті, Годувальниця («Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва), Етруський танець («Спартак» А. Хачатуряна), Чаклунка Медж («Сильфіда» Х. Левенсхольда), Доля («Кармен-сюїта» Ж. Бізе — Р. Щедрина), Ніза, Гелла («Майстер і Маргарита»), Біла Киця, Зла фея Карабос, Королева («Спляча красуня» П. Чайковського), Іспанський танець, Угорський танець («Лебедине озеро» П. Чайковського), Іспанська лялька, Дружина Радника Штальбаума («Лускунчик» П. Чайковського), Берта, Батільда («Жізель» А. Адана), Мачуха, Кривляка, Іспанський танець («Пепелюшка» С. Прокоф’єва), Солоха («Ніч перед Різдвом» Є.Станковича), Індуський танець («Баядерка» Л. Мінкуса), Солістка («Корсар» А. Адана), Господиня чарівного саду («Снігова королева»), Дівчина на святі квітів («Трикутний капелюх» М. Д. Фальї). А найсвіжіша і найрезонансніша акторська робота — Секлета у новому балеті «За двома зайцями» Ю. Шевченка.

У декількох концертах Ксенія Іваненко пропонувала публіці авторські хореографічні мініатюри, і глядачі мали можливість оцінити її балетмейстерський хист. Тому не дивно, що й журі Міжнародного конкурсу хореографів «Балет-фест-2017», який показали у Львівському національному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької, віддало перевагу саме нашій героїні, присудивши їй першу премію; а друге й третє місця вибороли також киянки — Анна Герус і Світлана Крюкова.

Цей конкурс відбувається вже третій рік поспіль і набуває популярності, не просто через свою головну мету — виявлення нових тенденцій у сучасному сценічному танці, відкриття молодих талановитих хореографів, а й у подальшій співпраці переможців з балетною трупою театру. Так, Артем Шошин, який торік здобув перше місце, в наступному сезоні вже поставив одноактний балет. Такий підхід до справи, звісно ж, дуже приваблює молодих постановників і, водночас, вирішує творчо-кадрову проблему театру, вливає свіжу кров у академічні «жили». Ідея чудова, бо хореографам-конкурсантам надаються всі сценічні можливості: майданчик, світло, технічні засоби, репетиційний час, колектив професійних виконавців, а це, власне, артисти балету львівського театру.

Нині перше місце Ксенії Іваненко журі присудило за нестандартні постановки «Інь і Янь» на музику І.Стравінського з балету «Весна священна» і «Ми вільні метелики» на музику А. Шнітке. Допомогли Ксенії вибороти перемогу й розділили з нею успіх Уляна Корчевська, солістка балету Львівської опери, і киянин Марат Рагімов, котрий за кілька років роботи в столичному балеті заявив про себе як про перспективного танцівника (Меркуціо в «Ромео і Джульєтті», Чіполліно, Іван Бездомний у «Майстрі і Маргариті»). Ці двоє талановитих танцівників стали, на думку постановника, і натхненниками, і співавторами в напруженій та інтенсивній роботі, бо за три дні треба було втілити досить складний музично-пластичний матеріал.

— Чому ви обрали саме як основу музику Ігоря Стравінського?

— Однією з конкурсних вимог була етнотематика, і музика балету І.Стравінського дала мені всі можливості для пластичного рішення. Ми ще підключили ударника, який не лише підсилив динаміку і драматизм номера, а й виступив повноправним учасником колізії, зігравши роль судді, який наче поєднує дві енергії — жіночу та чоловічу, які, пройшовши всі стадії боротьби за першість, конфлікти, відторження, все ж у фіналі зливаються,  символізуючи саме життя.

— Для другого номера теж задавалася тематика?

— Так, другий номер за вимогами конкурсу повинен був розкрити українську тематику, й усі учасники музичним матеріалом взяли українські народні пісні або рок-балади відомих наших виконавців, гуртів. Ми підійшли до цього нестандартно, запропонувавши номер на музику Альфреда Шнітке «Ми вільні метелики» до фільму «І все ж я вірю». Нас спитали, як ми прив’яжемо це до України? Кажу, що ключове слово тут — «вільні». Дівчинка в яскраво-синій сукні та у вінку з жовтих квітів кружляє серед сотень таких же яскравих і вільних, як вона, метеликів, що транслювалися на екрані. Для цього номера була створена сценографія: на заднику змінювалися кадри: житнє поле, людські руки, метелики. Номер ділився на чотири частини, три з них занурювали глядача в атмосферу абсолютного щастя, яке переживає і героїня мініатюри, наче підвищуючи щораз градус позитиву, але все ж четверта частина, на жаль, — трагічна. На метеликів накладається мішень, і вони починають по одному зникати, залишаючи після себе криваві патьоки, поки в приціл не потрапляє останній метелик — наша дівчинка...

— Чи не надто був  сильний шок для глядача?

— Можливо! За дві з половиною хвилини ми розповідаємо про той біль, який переживає нині Україна, втрачаючи кожного дня на війні своїх синів, які боронять саме вільну Україну. Але ця історія не лише про нас, вона — про всі конфлікти, які лихоманять планету сьогодні. Ніхто не знає, коли може стати такою от мішенню, яка вмить розтрощить усі надії, сподівання, звичайне щастя повсякденності, яке ми навіть іноді не цінуємо. Я вважаю, що про війну, яка нині відбувається на сході, треба говорити на повний голос! Світові, який, хай як це жахливо звучить, звик бачити на екранах телевізорів сцени смерті, насильства, воєн, нагадувати про те, що людина народжується для життя, щастя. На торішньому конкурсі я представляла номер на таку ж тематику під пісню гурту «ДахаБраха» — «Козак»: там жінка, яка символізує материнство, притискала до грудей загорнене в пелюшки дитя, а далі троє хлопців завзято танцювали бойовий гопак, поки нагла смерть не вкладала їх на сиру землю, а пелюшки згорьованої матері не перетворювалися на саван. За цей номер ми тоді отримали приз глядацьких симпатій. Може, тому на цьогорічний конкурс була заявлена ця складна, але дуже важлива тема. Мистецтво не повинно стояти осторонь цієї гострої проблеми, мовою танцю, співу, музики має викликати в людях обурення, протест проти безглуздя війни...

...Після повернення з конкурсу у Львові Ксенія Іваненко одразу включилася в твору роботу. Минулий сезон для артистки був дуже напружений, а наступний обіцяє бути теж  не менш цікавим. Враховуючи те, що людина вона діяльна, і роботу на сцені Національної опери поєднує з викладацькою діяльністю на кафедрі хореографії в Університеті театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого, у неї вистачає часу і натхнення на творчу самореалізацію як постановника. Для студентів акторського факультету Ксенія ставить пластичні вистави, цей експеримент ще на стадії розробки, але наступного навчального року буде репрезентований на сцені студентського театру.