Не знати історії - означає завжди бути дитиною.
Цицерон, давньоримський політичний діяч, видатний оратор, філософ і літератор

Простих рецептів не буває

27 січня в Будинку кіно відбулася зустріч із головою Центру дослідження політичних цінностей Олесем Донієм
28 січня, 2016 - 12:26
ОЛЕСЬ ДОНІЙ
ОЛЕСЬ ДОНІЙ / ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Це акція Національної спілки кінематографістів України — в межах засідання клубу «Стратеги і стратегії». На зустрічі шукали відповідь на запитання «Чому програє Майдан?» (не «прогрАє», а поки що «програЄ»; із — попри все — оптимістичним наголосом на останньому складі).

Нехтування з боку влади надважливими персоналіями української культури та історії — одне зі свідчень відсутності культурної політики, а з нею — й системної державницької діяльності, зазначив Олесь Доній. Нині нерідко про українських митців і національну історію поширюють інформацію прості ентузіасти, які тим самим, фактично, виконують за державу її роботу.

На його думку, формальні критерії «партійної належності», які може використовувати влада для визначення чеснот тих чи тих персон, — лише на шкоду. На український бік «барикади» слід брати всіх, кого можна забрати від Росії. Зокрема, такими міркуваннями Олесь Доній послуговувався, коли проводив фестиваль «День Незалежності з Махном» у Гуляйполі.

При тому чинні прояви індивідуальної активності — у сфері культури, волонтерської діяльності, навіть дипломатії, свідками яких ми стали за останні два роки, — ще не є проявом сили українського громадянського суспільства як такого, вважає він. Адже їх не узгоджено між собою, і вони нездатні нав’язати владі власну програму дій.

Для того щоб голос громадянського суспільства було почуто, індивідуальні ініціативи слід укласти в міцну організаційну структуру. На думку Олеся Донія, вона має бути з кількох рівнів: мати потужну групу інтелектуалів, які визначать базові — етичні — правила взаємодії, широку масову підтримку, як-от у польської «Солідарності» в 1980-ті, а також — спеціальні відгалуження для втілення планів у життя, зокрема партійних.

Але саме формування етичної програми в цій конструкції постає найважливішим завданням, рушійною силою змін. За ідеал тут — вплив протестантської етики, з якої, за Максом Вебером, виріс «дух капіталізму». Лише завдяки змінам у суспільній свідомості можна досягти незворотного. Треба поборювати заздрість, агресивність, лінь і захланність, вчитися допомагати одне одному — і завдяки таким світоглядним трансформаціям відійти від репродукування схеми, коли кожна нова українська влада повторює й відтворює стару.

Культура потрібна і для протистояння російській пропаганді, адже агресор не шкодує грошей, аби готувати ідеологічний плацдарм для власних атак. І в цьому контексті промовистим прикладом тих проблем, з якими зіткнулася Україна — і зовнішніх, і внутрішніх, — є ситуація в національному кінематографі.

Держава надає на виробництва кіно близько 10 млн доларів на рік, зазначив Сергій Тримбач. Це половина бюджету лише одного фільму Нікіти Міхалкова. При тому в самій Україні лунають голоси, що на кіно дали «багато», мовляв, варто дати з цих грошей іншим культурним ініціативам. Так само і депутати не усвідомлюють ролі вітчизняного кіно: лише 28 січня вони нарешті запланували розглянути проект закону «Про державну підтримку кінематографії в Україні», який уже давно на часі.

Сергій Тримбач закликав кінематографістів прийти до Верховної Ради, щоби нагадати депутатам про значущість законопроекту. «Я вірю в ефективність роботи», — зазначив він, додавши: «Вітру не буде, треба гребти руками».

І тоді, є впевненість, Майдан — не прогрАє.

Сергій ВАСИЛЬЄВ

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ