Щоб любити — треба знати, а щоб проникнути в таку тонку й неосяжну, величну й багатогранну річ, як мова, треба її любити.
Василь Сухомлинський, український педагог, публіцист, письменник, поет

Провокація діалогу

Феномен сучасної слов’янської драми — новий вектор напряму досліджували в Національному центрі Леся Курбаса
16 жовтня, 2013 - 11:15
СЦЕНА З ВИСТАВИ «VALE ET ME AMA» ЗА П’ЄСОЮ «ЛАВКА» ТРАЙЧЕ КАЦАРОВА (У ПЕРЕКЛАДІ АННИ БАГРЯНОЇ). ГОЛОВНІ ГЕРОЇ — ЧОЛОВІК І ЖІНКА — ІСНУЮТЬ У СТАНІ ПОСТІЙНОГО ВІДЧУТТЯ НАБЛИЖЕННЯ АВАРІЇ, ЇЇ ПЕРЕЖИВАННЯ... / ФОТО НАДАНО ЦЕНТРОМ ЛЕСЯ КУРБАСА
АННА БАГРЯНА — УНІКАЛЬНА ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ, ЯКА ПОЄДНУЄ В СОБІ ТАЛАНТИ ПОЕТА, ПРОЗАЇКА, ДРАМАТУРГА, КРИТИКА ТА ПЕРЕКЛАДАЧА

Нагадаємо, у Центрі Леся Курбаса ще кілька років тому був розпочатий довготривалий проект «Світова драматургія. Діалог театральних культур», у фокусі якого — «запліднення» мистецького простору новітніми п’єсами. Проект полягає у взаємних перекладах, публікаціях, сценічних читаннях та постановках п’єс, участі у фестивалях та форумах, а також у майстер-класах і презентаційних лекціях  у галузі драматургії. Таким чином Центр знайомив українську публіку з драматургічними новинками Франції, Австрії, Туреччини, Сербії, Польщі, Білорусі. Іноді — окремі п’єси у виданні «Курбасівські читання», іноді — цілі збірки та низка постановок.          

Поки що безумовним лідером «проникнення» в наш простір стала п’єса румуно-французького автора Матея Вішнєка «Пригода ведмедиків панда, яку розповів один саксофоніст, котрий мав подружку у Франкфурті» — 11 постановок по всій Україні. Натомість українські п’єси (у той чи інший спосіб) з’являлися  у фаховому просторі Росії, Білорусі, Польщі, Сербії, Франції, Німеччини, Швеції, Італії, Молдови, Вірменії, Грузії, Естонії, США, а також у міжнародних каталогах, антологіях та на форумах.

Нещодавно драматургічний відділ Центру Леся Курбаса оголосив новий вектор зацікавлення — «Феномен новітньої слов’янської драматургії». Власне, предтечею цього проекту було видання та сценічна презентація книжки «Новітня сербська п’єса», а також презентація книжки «Інтимний щоденник» і майстер-клас білорусько-польського драматурга Сергія Ковальова. А тепер він має цілеспрямований характер — на початку жовтня під спільною назвою відбулися дві події, присвячені македонсько-українському театральному діалогу в контексті феномену слов’янської драми: зустріч-діалог із Анною Багряною та вистава за п’єсою македонського автора Vale et me ama (Прощавай та люби мене) Трайче Кацарова у постановці Олександра Мірошниченка (театр МІСТ).

У культурних діалогах нашої країни існує парадокс: ми більше знаємо літературу чи театр, наприклад, Франції чи Німеччини, і вкрай мало про культурні здобутки тих народів, які й мовно, і ментально, і соціально нам ближчі — зокрема сусідніх слов’янських країн (за винятком Росії зі зрозумілих обставин).

МІЖНАРОДНІ ДІАЛОГИ

 Зустріч-діалог із Анною Багряною вела Неда Неждана,  участь у ній брали також режисер Олександр Мірошниченко та драматург Олег Миколайчук. На цьому заході були окреслені точки перетину культур, які провокують появу окремого «феномену» — спорідненість мов, а отже й структур мислення, та йшла мова про порівняну легкість у порозумінні, наше недавнє посттоталітарне минуле, переживання соціально-економічних криз та тривале перебування «в тіні» Західної Європи. Як наслідок — близькість деяких стилістичних тенденцій, актуальності тем.

До спільного можна було б віднести трагічність у поєднанні з іронічністю, ігрову природу текстів, водночас тенденцію до перевертання цінностей, зривання масок, «реалістичне» сприйняття абсурду, межування містики і містифікації тощо. Неда Неждана, патрон України у Вісбадені, відзначила, що «слов’янська драматургія дедалі більше виходить із тіні Західної Європи», зокрема на останньому вісбаденському бієнале «Нові європейські п’єси» (найпотужніший фестиваль у цій галузі) саме слов’яни займали перші місця і в офіційних лідерах (публіки), і в неофіційних (патронів)! 

Анна Багряна — унікальна творча особистість, яка поєднує в собі таланти поета, прозаїка, драматурга, критика та перекладача. Нині мешкає в Македонії, перед тим жила у Болгарії, й завдяки своїй діяльності проклала своєрідний місточок між Україною, Македонією та Болгарією.

У фокусі зустрічі стали діалогічні проекти, ініційовані і здійснені самими митцями, без глобальних міжнародних угод про співробітництво. У такому діалозі є чимало плюсів: його органічність, природне зацікавлення і міра необхідності у здійсненні. Анна Багряна виступала як драматург, перекладач п’єс, ініціатор постановочних і видавничих проектів, член журі міжнародних фестивалів.

Центральною темою зустрічі стала македонська п’єса та театральний діалог наших країн. Гість Центру розповіла про тенденції новітньої драматургії в Македонії  — у чомусь подібної до нашої, а в чомусь радикально іншої, сфокусованої на автентичних проблемах. От у чому суттєво різниться ця держава від України — так це в культурній політиці. На відміну від України, яка повністю ігнорує розвиток сучасної драми і остаточно закрила останній напрям її фінансування (державні закупівлі поставлених п’єс), Македонська держава підтримує не лише вітчизняну драму, яка є пріоритетною, а й почасти іноземну. Понад 400 мистецьких заходів і проектів, які фінансує уряд маленької небагатої країни щорічно, — яскравий показник ганебної ситуації у нас.

У Національному Штіпському театрі Ацо Шопов були успішно поставлені  п’єси українських авторів — казка «Шовкова зоря» Анни Багряної та трагіфарс «Самогубство самоти» Неди Нежданої.  На зустрічі в Центрі Курбаса глядачі мали нагоду побачити відеофрагменти з постановок та розповідь про них від авторів і режисера другої вистави Олександра Мірошниченка.  На додаток Олег Миколайчук розповів про постановку своєї п’єси «Територія Б» у словацькому театрі у Пряшеві та особливості театральної системи у Словаччині загалом. Характерно, що п’єси і Багряної, і Миколайчука мали першопрочитання за кордоном і лише потім знайшли реалізацію в Україні. Зокрема казка «Шовкова зоря» була відзначена «Коронацією слова» та увійшла до антології п’єс для дітей «Драмовичок» — проекту драматургічного відділу.

У центрі уваги аудиторії стали також тенденції акторської школи та системи театральної організації. Особливість македонського театру — відкритість до міжнародного діалогу. Актори нерідко навчаються за кордоном, у сусідніх Болгарії чи Сербії, театри постійно запрошують іноземних режисерів, у тому числі й українських, а самі театри їздять на фестивалі державним коштом навіть в Австралію. Олександр Мірошниченко зауважив, що такий підхід є своєрідним щепленням від провінційності, яка притаманна багатьом українським театрам. Українські постановки були схвально сприйняті й широкою аудиторією, й македонською критикою, яка відзначала притчевість, неоднозначність, ігрову природу наших п’єс. Цікавою видалася й різниця сприйняття одного й того самого тексту Неди Нежданої в Україні, Польщі та Македонії. Якщо поляки сприйняли український трагіфарс як драму абсурду, в македонській версії більше акцентувалося на містичності та універсальності історії про самогубство. Невипадковим виявився й наступний крок проекту діалогу наших країн — Анна Багряна розповіла також про подані видавничі проекти антології сучасних українських п’єс та авторської збірки Неди Нежданої у двох провідних видавництвах Скоп’є та Штіпу.  

СЦЕНІЧНІ ПРОЧИТАННЯ

Другою частиною зустрічі стала вистава Vale et me ama за п’єсою «Лавка» Трайче Кацарова у перекладі Анни Багряної. Трайче Кацаров — також унікальна синтетична особистість — поет, прозаїк, драматург, перекладач, актор, культуролог, директор Національного штіпського театру, головний редактор мистецького часопису «СУМ», засновник часопису «Тренд театр». Його твори перекладалися англійською, албанською, болгарською, сербською, хорватською, російською, словенською, турецькою мовами  (в Україні його твір презентовано вперше). «Лавка» — оригінальний постдраматичний текст, який не має традиційної композиційної структури і сюжетної основи. У п’єсі Він і Вона приречені на поєднання під знаком «катастрофи» — буквальної та образної: катастрофи вмирання любові чи катастрофи нерозуміння. По суті Чоловік і Жінка існують у стані постійного відчуття наближення аварії, її переживання.  Фрагментарний текст, поетичний і водночас брутальний, провокує складну і нюансовану партитуру акторської гри (актори Уляна Ліб та Денис Щербак). Двоє людей, що заблукали в безмежності свого болючого кохання, зустрічаються в місці, якому немає назви і яке повертає їх туди, де все лише починалося.

П’єса в українській версії має сценічну назву Vale et me ama (з лат. «Прощавай та люби мене») — в ній поєднано намагання втечі та її неможливість.  Коротка, майже годинна, вистава Олександра Мірошниченка справляє враження дуже насиченого дійства: музично, пластично, емоційно. Це особливий нереальний світ із майже «домашньою» шибеницею та безтілесними постатями у червоних сутанах, у масках-черепах, які ніби завітали з середньовічного карнавалу, та дивною пасткою з довгих мотузок, з якими бавляться герої (декорація Дмитра Левенка). Мотузка в руках героїв створює численні образи вистави: гойдалки, каната над прірвою, засобу управління маріонетки, павутини... Водночас у ньому, ніби в химерному калейдоскопі, можна побачити ті проблеми й відчуття, які близькі й зрозумілі багатьом: відчуження, відчай нерозуміння, агонію любові, що помирає. Костюми самих героїв  (художник по костюмах — Євгенія Набока) — навпаки, відверто сучасні: чорна шкіра, яка обтягує оголені тіла акторів, створює асоціацію еротичної гри у катування. Проте катування добровільного, якого вони прагнуть і яке, попри все, вважають любов’ю. Поєднані тонкою чуттєвістю і взаємним бажанням — затамованим та від того ще більш гострим, — вони накидаються одне на одного з численними докорами та образами, марно намагаючись обернути одне одного у свою «віру» і наражаючись на гостре лезо нерозуміння — в образі реального кинджала, який тримає їх на відстані. Протягом усієї вистави звучить музика Рахманінова та Сібеліуса, яка утворює внутрішню емоційну напругу і провокує вишукану точність кожного руху (пластика Юлії Гасиліної). Складне поліфонічне сценічне дійство розкриває складні актуальні й водночас універсальні проблеми сучасного світу.

Отже, діалог на тему «феномену новітньої слов’янської драми» розпочато. У планах авторів проекту — нові тексти і простори, зокрема на зустрічі режисер Олександр Мірошниченко назвав моноп’єсу болгарського автора Димитра Христова «Тріумф і агонія», присвячену знаковій постаті Мерилін Монро, яка проявляє складність і навіть трагічність акторського фаху.  Тож у майбутньому — нові відкриття слов’янського світу й етапи театрального діалогу.

Андрій КАРПЕНКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ