Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

П’янкіше за... віскі

Фестивальний Единбург подібно до гексаграм в китайській «Книзі змін» користує двоїчну систему кодування театрального процесу
11 жовтня, 2018 - 10:48
НАЦІОНАЛЬНИЙ ДРАМАТИЧНИЙ ТЕАТР ШОТЛАНДІЇ. ВИСТАВА «СЕРЕДИНА ЛІТА» / ФОТО НАДАНО МІЖНАРОДНИМ ЕДИНБУРЗЬКИМ ФЕСТИВАЛЕМ

Від самого початку два фестивалі — International і Fringe — як нуль і одиниця, з яких складалися двоїчні записи-коди, фіксують розвиток сценічного мистецтва в усій його жанровій повноті. Щоправда, визначитися, що позначати нулем, а що одиницею — традиції чи пошук, унікальне або якісно-тиражне, деструктивне або інерційне в театрі, а може й взагалі у мистецтві вирішити неможливо.

Міжнародний Единбурзький фестиваль цього року в театральній частині програми акцентував п’ять інноваційних вистав. Певен, що вистава Пітера Брука, яку мені не поталанило побачити, не зосереджена на технічних новація, а як завжди демонструє свіжість акторських прийомів та режисерських трактувань.

Про те, що винаходи в технічному забезпеченні театру п’янять, але не гарантують емоційного захвату я задумався дякуючи семплінгу дорогого шотландського віскі на площадці перед входом у центральний офіс Міжнародного фестивалю. На виставах прийшло розуміння, що вони можуть п’янити більше ніж віскі.

Національний драматичний театр Шотландії виставою «Середина літа» запросив на спомин по весіллю 25-річної давнини солодкуватий чи гіркий зразу і не вирішиш, як часто і з віскі буває. Головне — післясмак. Довжелезний святково накритий стіл стає кордоном між ювілярами. Чоловік згадавши незграбність першого танцю молодих разом із довжелезною скатертиною скидає на підлогу посуд, бокали, пляшки. Дружина наспівує мелодію першого танцю молодят і розвозить шість столів, з яких складався один великий, по кутках сцени. В спогадах про першу шлюбну ніч молоді дублери літньої пари кохаються на столі, п’яніють від щастя близькості. Звичайно аромат любовного напою з роками слабішав. Те, що сприймалося колись хворобливо молодою парою, досвідченій здається нині смішним. Як змінювалася тональність сутичок зафіксувалося у фотографіях. Їх, як віяла роздають глядачам, в якийсь момент просять тримати перед обличчям як маску, пропонуючи стати на чийсь бік.

Чудовий присмак створюють музичні спогади. Актори співають по-домашньому старі пісні і в якийсь момент глядачі різних вікових категорій стають тихо підспівуючим хором. Післясмак життя. Яким би він не був, багатство його нот і кольорів стверджує цінність дару життя.

У виставі «Перечитуючи» звучить багато старовинних сатиричних текстів про церкву, королів, які супроводжуються демонстрацією гравюр з іронічними та сатиричними картинами побуту і докарикатурними портретами. Актори тексти читають та поступово через пластику, манери входять в образи висміюваних ними героїв. Це дає захисну дистанцію у дискусії про теперішню владу і церкву, в яку плавно переходить спектакль.

На виставі театру «Шамп Еліссе» з Парижу «Севільський цирульник» за Д.Россіні, як колись давно в театрах першою реакцією глядачів після підняття завіси стали Ох і Ах під бурхливі оплески.

Здавалось тільки-но розгорнутий із трубочки аркуш з нотним станом зайняв усю сцену Единбурзького фестивального центру. Повне відчуття фактури легкого паперу, обігрування його акторами як тільки можливо аж до поверхні для катання на скейт-бордах, викликали справжнє захоплення.

Жанр комічної опери сміливо доводився мізансценами, костюмами, хмільною манерою акторської гри. Такого сміху в опері я ще ніколи не чув. Цей жанр зараз в стані активної модернізації. Деякі постановки наводять на думку про позитивність інерції. На відміну від фізики інерція в мистецтві має різні знаки.

Аристотель колись написав, що в мухи вісім ніг. Два тисячоліття у це вірили доки хтось не перерахував і виявилося, що їх шість.

Хто сказав, що опера має бути статичною, невідомо. Коли я казав своїй бабусі, що дивився оперу, вона з прикрістю мене виправляла: оперу не дивляться, а слухають. Та це не про піонерів модерної опери Джеремі Рорера та Лорана Пелі. Паризька опера спортивними тенорами і худенькими сопрано, свободою мізансценування і пластикою артистів, сучасною образністю декорацій проголошують універсальність жанру.

А голосами Геліума Андріуса (Фігаро), Мішель Антоліні (Альмавіва), Пітера Калмана (Бартоло) справді можна зачаруватися.

Чисто технічний винахід — пошарове світло з величезною кількістю точечних прожекторів використав Ф. Сайр у виставі «Hocus Pocus» за мотивами однойменного фантастичного фільму жахів.

Спочатку в рамі величезного телевізора з’являлися частини тіл, потім фігури двох акторів, які створювали моторошний початок простого сюжету. Опанувавши і вдосконаливши свої фізичні можливості вони стають Ікарами. Долітають до сонця та один падає в океан. Його проковтує величезна риба, але за мить до загибелі з’являється вірний друг.

Очікуване спасіння вітається гучними оплесками і захопленими криками дітлахів, які отримали помітно більше задоволення ніж дорослі. Насправді технічний трюк розгадується доволі швидко, а проста історія не відволікає від насолоди винахідливістю його використання. Певен дуже швидко його користоватимуть у виставах Fringe-фестивалю, які радо запозичують знайдене, і експлуатують його, аж доки воно перестає дивувати.

На планеті, поверхня якої потріскалась, лежить валун, а може величезне яйце. Над нею висить куля, але не світило. Висохле дерево як скелет рослинної природи тягнеться гілками вгору, але не дуже, щоб не загубити радість прислужитися вішаком.

«В очікуванні Годо» С.Беккета — одна із знакових п’єс ХХ століття. Пропонований автором нескінченний калейдоскоп інтерпретацій скрегоче від незворушності розуму. Відома режисер Гаррі Хиюнес (Garry Hynes) вирішує виставу в жанрі німого кіно — уповільнені рухи, красномовні погляди, неспішне усвідомлення почутого і побаченого — матеріалізують процес очікування. Разом з чотирма великими ірландськими артистами Гарет Ломбард (Лакі), Арон Монафан (Естрагон), Рорі Нолан (Поззо), Марті Рі (Володимир) вона створила, за визнанням фахівців, найбільш наближене до оригіналу прочитання. З ним « Голуей — друїд» — один з найцікавіших театральних ансамблів світу був бажаним гостем великої кількості театральних фестивалів і тримає право значущої першості у визнанні сучасного ірландського театру.

Програма Міжнародного единбурзького театрального фестивалю щороку зосереджена на здатності театру дивувати. У віскі така здатність теж є. Один з найдорожчих, яким мене пригостили, мав м’яко кажучи, різкий запах і все одно не виявився п’янкішим за мій улюблений Театр.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments