Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

П’ять мільйонів за десять років

спрямував на відтворення історико-архітектурних пам’яток Фонд ім. Олеся Гончара
5 липня, 2006 - 00:00
НА ДУМКУ АКАДЕМІКА ПЕТРА ТРОНЬКА, ГРОШЕЙ НА ВІДНОВЛЕННЯ ІСТОРИКО-АРХІТЕКТУРНИХ ПАМ’ЯТОК МОЖНА БУЛО Б ЗІБРАТИ БІЛЬШЕ — ЯКБИ НЕ ФАКТОРИ, ЩО ГАЛЬМУЮТЬ БЛАГОДІЙНИЦЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ / ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА / «День»

Минулого тижня в столиці відбулося засідання круглого столу, присвячене десятиліттю створення Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини імені Олеся Гончара. Участь у його роботі взяли міністр культури й туризму Ігор Ліховий, поет Іван Драч, народні депутати Лесь Танюк і Станіслав Аржевітін та інші. Власне, за форматом засідання більше нагадувало не круглий стіл, а урочисте зібрання з нагоди ювілею фонду. Хоча говорили, звичайно, не лише про досягнення цієї організації, а й про проблеми у сфері охорони пам’яток історії та культури. І перше, й друге окреслив у своїй вступній промові голова правління Фонду імені Олеся Гончара, академік НАН України, герой України Петро Тронько.

За його словами, на державному обліку в Україні перебувають більше 160 тисяч пам’яток різних видів і значимості. Згідно із затвердженою 1999 року програмою, 56 найвидатніших пам’яток узяті під особливу охорону держави, визначені дії щодо їхнього відтворення найближчим часом.

На підтримку ініціативи громадськості, діячів культури й науки указом президента України десять років тому був створений Всеукраїнський фонд відтворення видатних пам’яток імені Олеся Гончара. За словами Петра Тронька, письменник і громадський діяч Олесь Терентійович Гончар був одним із перших, хто підняв свій голос на захист і відтворення історичних пам’яток.

Саме на це спрямована діяльність фонду, джерелом фінансування якого є добродійні внески та пожертвування українців та іноземних добродійників. Під час засідання круглого столу академік Петро Тронько назвав чимало імен доброчинців (у тому числі доволі відомих), які зробили особливо помітні матеріальні внески в справу відродження культурної спадщини України, але виокремив також безіменну бабусю, яка через свою дочку передала у фонд п’ять гривень, коли довідалася, що в Лаврі відбудовується храм (йдеться про Успенський собор Києво-Печерської лаври, у відтворенні якого брав участь Фонд імені Олеся Гончара).

Загалом за час існування фонду ним було зібрано близько п’яти мільйонів гривень, які спрямували на відтворення історико-архітектурних пам’яток та підготовчі роботи в цій сфері (науково-дослідні, проектно-вишукувальні, археологічні дослідження). У той же час, відзначив академік П. Тронько, плани й наміри фонду наштовхуються на обставини, що гальмують благодійницьку діяльність у пам’яткоохоронній сфері.

На думку голови Фонду ім. Олеся Гончара, потрібно посилювати організаційну та роз’яснювальну роботу стосовно відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини. І йдеться не лише про 56 пам’яток, включених до державної програми, а «взагалі про пам’ятки історії й культури в Україні, які потребують нашої допомоги». Крім того, відзначив академік Петро Тронько, досвід роботи доводить, що ефективне збирання коштів доброчинців завжди пов’язане з тими пільгами, які їм надаються. Утім, хоча «відповідний проект змін і доповнень до деяких законів України в установленому порядку був проведений до Верховної Ради ще 2001 року, але, не зважаючи... на нагадування», питання про пільги доброчинцям до цього часу не вирішене, а без цього фондові важко зацікавити доброчинців вносити відповідні великі суми — особливо, коли йдеться про організації. Під час засідання круглого столу академік Петро Тронько також зауважив, «що не береться до уваги те, що відтворення, охорона й реставрація пам’яток — це, по суті, окрема галузь господарства, яка включає містобудівництво, проектування, збереження історичного середовища, науково-дослідну діяльність, відбудовчі роботи та цілий ряд інших аспектів збереження історико-архітектурної спадщини й, особливо, фінансового характеру. Відсутність єдиного керівництва та координації пам’яткоохоронної справи в Україні негативно відбивається на збереженні культурної спадщини». За словами голови Фонду імені Олеся Гончара, «пам’яткоохоронна діяльність розпорошена між Держбудом, Міністерством культури, Академією наук, багатьма пам’яткоохороними культурологічними й громадськими організаціями». Петро Тронько вважає, що настав час «створити єдину державну структуру, яка б сконцентрувала у своїх руках керівництво пам’яткоохоронною справою, провадила б державну політику в цій важливій справі».

Щодо залучення коштів на відтворення історико-архітектурних пам’яток згадувалися не лише пільги для доброчинців. Економіст Віктор Лисицький, наприклад, озвучив ідею про введення з цією метою спеціального податку на придбання машин бізнес-класу, коштовних імпортних речей. Але чи варто базувати систему фінансового забезпечення пам’яткоохоронної справи на таких примусово- вибіркових методах залучення коштів? Під час круглого столу Ігор Ліховий зауважив, що справа не в коштах, а в небайдужості. А голова Фонду імені Олеся Гончара академік Петро Тронько кілька разів підкреслив, що охорона пам’яток — загальна справа.

Підготував Михайло МАЗУРІН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ