Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Робимо... диво

19 листопада, 2004 - 00:00

У галереї «Срібні дзвони» відкрилася виставка Євгенії Гапчинської, яку художниця цього разу назвала «... вічна цінність мистецтва».

Світ Євгенії Гапчинської самодостатній і гармонійний. Життя в ньому затишне, цікаве і трохи кумедне, хоча незмінно сповнене чинності і навіть урочистості. Інші події («Папужка», «Бретцель») нагадують казкові пригоди в зачарованій дитячій, інші — зворушливу та незвичайно витончену хроніку життя такої собі ідеальної героїні «жіночого журналу» («Ти дивна сьогодні», «Ключі від її серця», «Вона чекає справжнього чоловіка»). Сприймати те все, що відбувається, можна, звісна річ, по-різному. Тест з одного запитання в цьому випадку матиме такий вигляд: «Як ви ставитеся до крилець узагалі й крилатих поросят зокрема?».

Оспорювати важливість крилець не ризикне, імовірно, ніхто. Проте дар Євгенії Гапчинської — не лише в прекрасній щедрості, з якою вона роздає цей симпатичний атрибут усім своїм героям. Просто Євгенія Гапчинська — з тих, хто здатен наповнити сяйвом і несподіванкою будь-яку подію: похід по магазинах та поїздку на курорт, поливання квітів і сон у величезному кріслі, чаювання з тістечками та купання з пусканням мильних бульбашок («Пиріжок із малиновим джемом», «Балкончик», «Блаженство»). Зрештою, як каже сама художниця, «для того, щоб сталося диво, достатньо просто його зробити».

Оксана ЛАМОНОВА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ