Ти ніколи не розв'яжеш проблему, якщо будеш думати так само, як ті, хто її створив
Альберт Ейнштейн — один з найвизначніших фізиків XX століття

Рояль Вериковського «ожив»

Молоді музиканти вшанували пам’ять музичної «династії»
11 квітня, 2012 - 00:00
ОЛЕНА ВЕРИКІВСЬКА / ФОТО ЄВГЕНА ЧЕКАЛІНА НА КОНЦЕРТІ В БУДИНКУ ВЧЕНИХ (У РАМКАХ ЦЕРЕМОНІЇ ЗАКРИТТЯ I ВСЕУКРАЇНСЬКОГО КОНКУРСУ-ОГЛЯДУ ЮНИХ ПІАНІСТІВ ОЛЕНИ ВЕРИКІВСЬКОЇ) СТУДЕНТИ ФОРТЕПІАННОГО ВІДДІЛЕННЯ КИЇВСЬКОГО ІНСТИТУТУ МУЗИКИ ім. Р. ГЛІЄРА ВИКОНУВАЛИ «14 МАЛЕНЬКИХ ПРЕЛЮДІЙ» М. ВЕРИКІВСЬКОГО. НА ФОТО: СТУДЕНТ IV КУРСУ РУСЛАН БУЛГАКОВ МИХАЙЛО ВЕРИКІВСЬКИЙ

На цьому міському фестивалі мистецтв на кращих концертних майданчиках столиці гліерівці представляли концертні номери з різних творчих проектів навчального року. Один із найцікавіших — «Видатні дати музичного календаря», де серед багатьох чудових імен ювілярів — Михайла Івановича і Олени Михайлівни Вериківських.

М.І. Вериківський (1896—1962 рр.), 115-річчя з дня народження якого ми відзначаємо, — видатний діяч української музичної культури. Композитор увійшов у історію як автор першої української ораторії «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку», першого українського балету «Бондарівна». Один із найталановитіших інтерпретаторів поезії Тараса Шевченка, Михайло Вериківський створив фантазію для хору, соліста та фортепіано «Гайдамаки», вокальну поему для баса з оркестром «Чернець», опери «Сотник» і «Наймичка». Опера «Наймичка»(1939—1943 рр.) досі є найбільш яскравим музично-драматичним утіленням шевченківських образів. Завершення роботи композитора над оперою було перерване початком війни. Закінчена вона була в евакуації (1943 р., Уфа), а перша прем’єра опери з великим успіхом відбулася в Іркутську, де в той час працювала трупа Київського оперного театру. 1944-го, після повернення з евакуації, саме «Наймичкою» Київська опера відкрила свій сезон. За мотивами опери зняті однойменний музичний фільм (режисери Ірина Молостова, Василь Лапокниш, 1963 р.) і фільм «Спокута» (режисер Роман Олексів, 1985 р.).

У своїх оперних, вокальних, хорових творах композитор звертався переважно до української літератури — класичної та сучасної. Глибоке знання фольклору, любов до української пісні є основою його музичного стилю, проявляється в численних обробках народних пісень, симфонічній сюїті «Веснянки». Творча багатогранність М. Вериківського та інтенсивність його роботи вражаючі: він захоплювався хоровим диригуванням, керуючи одночасно декількома колективами, часто виступав у концертах, писав статті про хорове мистецтво. Вериківський очолював Український національний хор. Михайло Іванович — один із засновників і найактивніших діячів Музичного товариства ім. Леонтовича. Любов до хорового мистецтва маестро пронесе крізь усе життя як професор і завідувач кафедри хорового диригування Київської консерваторії. Його композиторська, диригентська, педагогічна, редакторська діяльність завжди поєднувалися з активною музично-громадською позицією.

Справу батька гідно продовжила дочка — Олена Михайлівна Вериківська (1932—2004 рр.). Випускниця Київської середньої спеціальної музичної школи ім. Лисенка та Київської консерваторії за класом фортепіано, Олена Вериківська, прекрасна піаністка, вибрала для себе головною справою життя педагогіку. Образ батька, талановитого, працелюбного, доброго і мудрого, найближчого, любого, якого вона дуже шанувала, визначив її основні життєві позиції. У своїх спогадах Олена Михайлівна зазначала: «...уміння бачити суть будь-якого явища, будь-якої справи, за яку він брався. Що б він не робив, рівень вимог був дуже високим... Його спостереження, його конкретні, чіткі, дієві поради запам’ятовувалися на все життя», «ніякої приблизності та поверховості ні в чому й ніколи»! Вериківська стала одним із лідерів української фортепіанної педагогіки.

Олена Михайлівна 49 років віддала роботі на фортепіанному відділенні Київського державного музичного училища імені Р. Глієра (так до 2009 року називався Інститут музики), виховавши близько 250 випускників. Вони успішно займаються концертною або музично-педагогічною роботою в різних куточках України та в інших країнах світу: Польщі, Німеччині, Венесуелі, Америці, Нідерландах. Вона щедро передавала свій величезний досвід виховання піаністів на майстер-класах. Очоливши в 55 років фортепіанний відділ училища, вона стала його визнаним лідером, перетворивши його на колектив однодумців. Вериківська була одним із ініціаторів створення Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, Асоціації педагогів-піаністів України, Антології української фортепіанної музики та багатьох інших творчих проектів. Відповідальність за спадкоємність і розвиток української музичної педагогіки, за якість поетапної підготовки та розвитку юних піаністів спонукали її до створення конкурсу для учнів музичних шкіл — Регіонального конкурсу юних піаністів. Ще за життя Олени Михайлівни (за ініціативою викладачів музичних шкіл Київської області) цей конкурс став офіційно іменуватися Конкурсом Олени Вериківської. 2012 року, враховуючи високий професійний рівень і рейтинг конкурсу, його було перейменовано на Всеукраїнський конкурс юних піаністів Олени Вериківської. За десять років його існування переможці перших конкурсів уже закінчили училища, консерваторії, музичні академії, стали професійними піаністами — солістами, ансамблістами, концертмейстерами, педагогами.

У Національному музеї Т.Г. Шевченка прозвучали добрі слова про життя і творчість цих чудових діячів української музики, а також про старшу дочку композитора Ірину Михайлівну Вериківську, яка працювала в музеї старшим науковим співробітником. У виконанні студентів інституту прозвучав і цикл «14 маленьких прелюдій». Родзинкою цієї зустрічі стало закінчення вечора, коли ожив... старий рояль, який належав М.І. Вериківському. За ним народжувалися його прекрасні твори, й після смерті композитора його було подаровано саме Музею Тараса Шевченка — найулюбленішого поета Вериківського. Рояль уже не використовується в концертній практиці, прикрашаючи вестибюль музею. Але цього вечора фрагменти «своїх» прелюдій виконали учасники концерту. А ще старий рояль вітав молодого колегу свого господаря: фрагмент своєї прелюдії зіграв на ньому лауреат Конкурсу молодих композиторів імені Івана Карабиця, студент IV курсу, лауреат міжнародних конкурсів Олександр Чорний.

У день народження (15 березня) Олени Михайлівни в КІМ ім. Глієра відбувся ще один концерт пам’яті. Його було адресовано творчій молоді — студентам інституту. Серед піаністів багато хто був учасником Конкурсу Олени Вериківської й самим фактом свого успішного навчання продовжує головну справу життя своїх педагогів. Від їхнього імені звернулися до учасників концерту заслужений діяч мистецтв України Лідія Котюх — зав. фортепіанним відділенням, і заслужений діяч мистецтв України, проректор інституту Мальвіна Зарудянська. І знову різні покоління об’єднала музика Вериківських. Молоді виконавці були зворушені прекрасним подарунком — книжкою «Леля» (автори Е. Митницький і О. Непоседова), яка створена на згадку про Олену Михайлівну. До книжки увійшли її спогади та статті про батька, про його музику, методичні статті та доповіді, спогади про колег, а також матеріали великого архіву О. Вериківської — фрагменти щоденників, адресовані їй листи та телеграми, натхненні, пронизуючі своєю щирістю, теплотою, любов’ю друзів, колег, знайомих і учнів.

5 квітня переможці Всеукраїнського фестивалю-конкурсу ім. О. Вериківської виступили в Малому залі Будинку вчених, і цей концерт став фінальною точкою цього творчого проекту, в якому виконувалися музичні шедеври Михайла Івановича Вериківського.

Ольга НЕПОСЄДОВА, музикознавець, викладач КІМ ім. Р.М. Глієра, член НСКУ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments