Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Римма Зюбіна та комедія жахів

«Веселий дух» у... Сєверодонецьку
8 лютого, 2018 - 11:59
ФОТО ОЛЕКСАНДРА СУХОВЄЄВА

Гастролі «зірок» по провінції із «фірмовами» ролями — давня й успішна практика. Ще в середині ХІХ ст. сцени Європи «рвав» чорношкірий трагік Айра Олдрідж у ролі Отелло. Пізніше глядачів Києва, Харкова, Одеси зачаровувала Сара Бернар. За радянських часів «гуманітарну допомогу» периферійним театрам надавали Амвросій Бучма та Наталя Ужвій — по всіх усюдах вони демонстрували майстер-клас в «Украденому щасті»...

Цю традицію нині реанімує Римма Зюбіна — у Луганському академічному обласному українському театрі, який нині базується у Сєверодонецьку, вона зіграла у прем’єрі п’єси англійського драматурга Ноела Кауарда «Веселий дух» («Blithe Spirit»).

Римма Анатоліївна є не лише популярною актрисою, а й знаною волонтеркою. Тож запевняє: проект у Сєверодонецьку — суто волонтерський, жодних грошей вона за виступи не отримує. Натомість театр трохи заробляє — адже на вистави за участі столичної знаменитості він підняв ціну на квитки аж до 150 гривень (звичайний максимум — 100).

Так само, як Римма Зюбіна є у житті «каталізатором» цього (та й не тільки) творчого проекту, її сценічний персонаж мадам Аркатіста є каталізатором вибухонебезпечних подій у родині Кондомайн. Голова сім’ї Чарльз — письменник, який пише новий твір. У романі фігурує спіритичний сеанс, тож для знайомства з предметом Чарльз запрошує героїню Зюбіної провести такий сеанс у себе вдома, заздалегідь готуючись «обстібати» це шарлатанство на повну. Але не встигає...

Сеанс завершується несподівано: раптово з’являється привид колишньої дружини Чарльза, померлої сім років тому. І цей «веселий дух» починає влаштовувати так само «веселе життя» героєві та його нинішній «половинці».

Зюбіна — мадам Аркаті «відв’язується» й ловить кайф від кожної хвилини перебування на кону: то чимось побризкає, то поводить «магічною» кулею, то добряче хильне «Мартіні» (бо без цього не впаде у «якісний» транс), то потрусить черговим «чаклунським» знаряддям, то знепритомніє, то заговорить утробним голосом, то побігає, то пострибає, то заклякне...

Шарлатанство, як і було сказано. Але героїня щиро вірить у свої «над здібності», й цілковита випадковість — поява «викликаного» привида — лише зміцнює її впевненість у собі.

Решта персонажів — за задумом режисера — такі собі «коміксно — мультяшні», пласкі, наче зі сторінок ілюстрованих журналів, розмальованих вручну.

Та й загалом Англія середини ХХ століття (саме тоді написано п’єсу) постає на сцені такою, наче режисер Володимир Московченко іронічно згадує театр своєї юності. Свінг, вінілові платівки, батарея пляшок з яскраво-«нерадянськими» етикетками, лаконічні графічні лінії, елементи мюзиклу — саме таким бачили у 70-х омріяний «західний світ» з-за залізної завіси.

І лише привид дружини-месниці Ельвіри (Тетяна Мерзлякова) вибивається із загального ряду. Вона така порцеляново-лялькова, така по-дитячому примхлива, така наївна й манірна, що стає моторошно. Вона щиросердно планує та організовує вбивство — і капризує, коли вчергове не вдається здійснити задумане.

І починаєш розуміти: насправді ця історія — аж ніяк не комедія. Це — хоррор. Фільм жахів. Може, так і треба було це ставити на кону? Але, як то кажуть, є одне «але» — глядач.

Сєверодонецькі глядачі поводяться у залі, наче радянські піонери на відкритому уроці для комісії з районо. Сидять тихесенько, мов мишки. Що б це не було — чи то «Веселий дух», чи то «За двома зайцями», чи то «Конотопська відьма»: трошки посміхатися починають хвилини з 20-ї, сміятися (стримано) — у другій дії.

Їх настільки паралізує українська мова? Чи відсутність повноцінної, безперервної театральної традиції? Або ж статус «прифронтового» міста та пов’язана з цим загальна принишклість? Бог відає. Але — очевидно: з такою публікою треба поводитися обережно — наче з нещодавнім хворим, у якого температура вже впала, але залишкові симптоми ще даються взнаки.

Зрештою, п’єса Кауарда вперше побачила світло рампи влітку 1941-го — у розпалі Другої світової війни.Тому і комедія. Бо жахів всі уже надивилися...

Виставу «Веселий дух» можна буде побачити 17 квітня у Києві, у Центральному будинку офіцерів.

Анна ЛИПКІВСЬКА, театрознавець
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments