Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

Римма Зюбіна та комедія жахів

«Веселий дух» у... Сєверодонецьку
8 лютого, 2018 - 11:59
ФОТО ОЛЕКСАНДРА СУХОВЄЄВА

Гастролі «зірок» по провінції із «фірмовами» ролями — давня й успішна практика. Ще в середині ХІХ ст. сцени Європи «рвав» чорношкірий трагік Айра Олдрідж у ролі Отелло. Пізніше глядачів Києва, Харкова, Одеси зачаровувала Сара Бернар. За радянських часів «гуманітарну допомогу» периферійним театрам надавали Амвросій Бучма та Наталя Ужвій — по всіх усюдах вони демонстрували майстер-клас в «Украденому щасті»...

Цю традицію нині реанімує Римма Зюбіна — у Луганському академічному обласному українському театрі, який нині базується у Сєверодонецьку, вона зіграла у прем’єрі п’єси англійського драматурга Ноела Кауарда «Веселий дух» («Blithe Spirit»).

Римма Анатоліївна є не лише популярною актрисою, а й знаною волонтеркою. Тож запевняє: проект у Сєверодонецьку — суто волонтерський, жодних грошей вона за виступи не отримує. Натомість театр трохи заробляє — адже на вистави за участі столичної знаменитості він підняв ціну на квитки аж до 150 гривень (звичайний максимум — 100).

Так само, як Римма Зюбіна є у житті «каталізатором» цього (та й не тільки) творчого проекту, її сценічний персонаж мадам Аркатіста є каталізатором вибухонебезпечних подій у родині Кондомайн. Голова сім’ї Чарльз — письменник, який пише новий твір. У романі фігурує спіритичний сеанс, тож для знайомства з предметом Чарльз запрошує героїню Зюбіної провести такий сеанс у себе вдома, заздалегідь готуючись «обстібати» це шарлатанство на повну. Але не встигає...

Сеанс завершується несподівано: раптово з’являється привид колишньої дружини Чарльза, померлої сім років тому. І цей «веселий дух» починає влаштовувати так само «веселе життя» героєві та його нинішній «половинці».

Зюбіна — мадам Аркаті «відв’язується» й ловить кайф від кожної хвилини перебування на кону: то чимось побризкає, то поводить «магічною» кулею, то добряче хильне «Мартіні» (бо без цього не впаде у «якісний» транс), то потрусить черговим «чаклунським» знаряддям, то знепритомніє, то заговорить утробним голосом, то побігає, то пострибає, то заклякне...

Шарлатанство, як і було сказано. Але героїня щиро вірить у свої «над здібності», й цілковита випадковість — поява «викликаного» привида — лише зміцнює її впевненість у собі.

Решта персонажів — за задумом режисера — такі собі «коміксно — мультяшні», пласкі, наче зі сторінок ілюстрованих журналів, розмальованих вручну.

Та й загалом Англія середини ХХ століття (саме тоді написано п’єсу) постає на сцені такою, наче режисер Володимир Московченко іронічно згадує театр своєї юності. Свінг, вінілові платівки, батарея пляшок з яскраво-«нерадянськими» етикетками, лаконічні графічні лінії, елементи мюзиклу — саме таким бачили у 70-х омріяний «західний світ» з-за залізної завіси.

І лише привид дружини-месниці Ельвіри (Тетяна Мерзлякова) вибивається із загального ряду. Вона така порцеляново-лялькова, така по-дитячому примхлива, така наївна й манірна, що стає моторошно. Вона щиросердно планує та організовує вбивство — і капризує, коли вчергове не вдається здійснити задумане.

І починаєш розуміти: насправді ця історія — аж ніяк не комедія. Це — хоррор. Фільм жахів. Може, так і треба було це ставити на кону? Але, як то кажуть, є одне «але» — глядач.

Сєверодонецькі глядачі поводяться у залі, наче радянські піонери на відкритому уроці для комісії з районо. Сидять тихесенько, мов мишки. Що б це не було — чи то «Веселий дух», чи то «За двома зайцями», чи то «Конотопська відьма»: трошки посміхатися починають хвилини з 20-ї, сміятися (стримано) — у другій дії.

Їх настільки паралізує українська мова? Чи відсутність повноцінної, безперервної театральної традиції? Або ж статус «прифронтового» міста та пов’язана з цим загальна принишклість? Бог відає. Але — очевидно: з такою публікою треба поводитися обережно — наче з нещодавнім хворим, у якого температура вже впала, але залишкові симптоми ще даються взнаки.

Зрештою, п’єса Кауарда вперше побачила світло рампи влітку 1941-го — у розпалі Другої світової війни.Тому і комедія. Бо жахів всі уже надивилися...

Виставу «Веселий дух» можна буде побачити 17 квітня у Києві, у Центральному будинку офіцерів.

Анна ЛИПКІВСЬКА, театрознавець
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments