Ти ніколи не розв'яжеш проблему, якщо будеш думати так само, як ті, хто її створив
Альберт Ейнштейн — один з найвизначніших фізиків XX століття

Що там за склом?

Нещодавно Національний музей історії України відзначив 100-літній ювілей
18 серпня, 2004 - 00:00
НІНА КОВТАНЮК / ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА / «День»

Багато хто вважає, ніби музеї живуть спокійним, розміреним життям, але це хибне враження. Насправді тут повним ходом іде робота — за зовнішнім умиротворенням виставкових зал стоять старання багатьох людей, на відповідальності яких понад 600 тисяч експонатів.

Під час відвідин музею-ювіляра ми поцікавилися в заступника генерального директора з наукової роботи Ніни Григорівни КОВТАНЮК про, так би мовити, прихований бік музейного життя.

— Ніно Григорівно, чи ви співпрацюєте з музеями інших країн? Якщо така співпраця має місце, то в якому форматі вона відбувається?

— Наш музей один із перших почав працювати в цьому напрямку. Чимало виставок Національного музею історії експонувалося за кордоном: у Японії, Німеччині, Данії, Великій Британії. Нині, приміром, в паризькому Музеї людини проходить організована нами виставка «Час мамонтів», для якої українські співробітники привезли комплекс матеріалів із розкопок у Мезині. Минулої осені в Лондоні провели фотодокументальну виставку, присвячену голодомору.

— Хто зазвичай виступає ініціатором подібних заходів?

— Найчастіше співпрацюємо з діаспорою. Встановлюємо зв’язки з іноземною стороною. Так, у випадку з лондонською виставкою нам допоміг Союз українців у Великій Британії. Саме в приміщенні Союзу відбулося відкриття виставки, на якій виступив посол України у Великій Британії Ігор Мітюков. Ця подія викликала чималий інтерес не тільки в населення англійської столиці, що має українські корені, а й безпосередньо в британської молоді, яка, почувши про виставку по радіо, виявила бажання її відвідати.

— Яким чином поповнюється колекція музею? Чи є нові надходження?

— Деяку частину експонатів нам передають правоохоронні органи, працівники митниць через Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей при Міністерстві культури України. Саме члени комісії згаданої служби вирішують, якому музеєві віддати вилучені в злочинців експонати.

Дещо ми купуємо, але, на жаль, це трапляється нечасто, оскільки держава виділяє на такі цілі не дуже багато коштів. Останнім часом ми закуповуємо в основному народні одяг і вишивку, бо колекції історичного музею, незважаючи на його національний статус, нині бракує етнографічних матеріалів. До 1935 року, тобто перед найсуттєвішою реорганізацією музею, в ньому містилося чимало такого матеріалу. Проте після того, як відокремився художній відділ, а за ним відділ декоративно-прикладного мистецтва, частина експонатів народного життя переїхала разом із тепер уже самостійними міськими музеями відповідно на вулицю Грушевського, 6 та в Києво-Печерську лавру.

Серед новинок музею — нумізматична колекція з Нових Санжар. У цій місцевості віднайдено чималий скарб, що нараховує 16 тисяч одиниць збереження. Надзвичайною подією для музею стала передача Адміністрацією Президента документів М. Грушевського. Перед тим глава УГКЦ Любомир Гузар подарував їх особисто Президентові. За сприяння нунція в нашій колекції з’явився одяг Івана Павла II, збірки фотографій, зроблених під час візиту Папи Римського до нашої країни.

Минулого року ми отримали велику кількість виробів із скла, виготовлених за останні п’ятдесят років Київським заводом художнього скла. На превеликий жаль, в умовах сьогодення цей завод збанкрутував. Не в останню чергу завдяки втручанню Комісії з культури Верховної Ради відтепер музеєві належить уся колекція, яка нараховує чимало ексклюзивних предметів. Наразі працюємо над тим, що звіряємо її, ремонтуємо, тобто готуємося до того, щоб наприкінці року влаштувати велику виставку.

— Де і як зберігаються ваші експонати?

— Наша проблема полягає в тому, що будівля музею стала затісною для величезної кількості експонатів. Коли наприкінці 30-х років будували це приміщення, у якому музей оселився 14 років поспіль, то насамперед планували використати його для художньої школи. Зрозуміло, що для такого великого музею, як історичний, воно виявилося непристосованим. Річ у тім, що кожного року музей поповнюється десятьма тисячами одиниць збереження, але для них практично не вистачає виставкових зал. Наприклад, нещодавно посольство Польщі запропонувало нам зробити виставку дитячих іграшок, але ми були вимушені відмовитися через нестачу площі. Єдине місце, де ми можемо інколи виставляти нові експонати — це вестибульна частина першого поверху.

Звісно, дуже хотілося б, аби київські власті подбали про будівництво додаткового приміщення. У 2000 році був прийнятий Указ Президента України Л. Кучми про створення в Києві музею «Україна незалежна» як філії Національного музею історії України. Проте, на превеликий жаль, приміщення, яке було запропоновано тоді, у вестибульній частині ТЦ «Глобус», нас не влаштувало. Таким чином, довелося обмежитися хоч і великою, та все ж тільки експозицією «Україна незалежна» у стінах музею. Досі питання залишається відкритим.

— Пані Ніно, які акції, проведені в музеї, ви б особливо відзначили?

— У травні цього року одному із основоположників першої у новітній історії самостійної української держави Симону Петлюрі виповнилося 125 років. На вшанування пам’яті видатного українця в музеї розпочала постійну діяльність виставка «Симон Петлюра — лицар української революції». Ця виставка підготовлена силами нашого музею, а також за активної участі Музею гетьманства, Фундації ім. О. Ольжича, Центрального державного історичного та інших архівів України. Одну з гравюр передав Союз українців у Великій Британії. Окреме місце в експозиції посідають документи та матеріали про злочинне вбивство С. Петлюри — фото, меморіальні листівки, часописи, траурні стрічки з вінків. Це дуже змістовна документальна речова виставка, яка швидко здобула популярність у відвідувачів. Добре, що вона розташована на першому поверсі — кожен, хто завітає до музею, у будь-якому випадку ознайомиться з цими документами.

Варто згадати про грудневу акцію «Бони Росії», проведену на завершення року Росії в Україні. У основу виставки було покладено колекцію паперових грошей приватної фірми «Іафет» та колекцію Національного музею історії України. Усього на ній було представлено близько 1000 бон, випущених центральними органами влади, Білим рухом, державними та приватними підприємствами й установами з усіх регіонів Росії.

Крім того, нещодавно в музеї відкрилася ще одна постійно діюча виставка, присвячена нашому земляку, відомому танцівнику, хореографу, педагогу, колекціонеру Сержу Лифарю. Його вдова передала музею понад 500 одиниць збереження, серед них — портрети Лифаря, його сценічні костюми, нагороди, особисті речі, величезна кількість афіш, які розповідають про життя митця, його діяльність, гастролі.

Зараз у музеї експонується колекційна виставка «Нагороди країн світу». Функціонує надзвичайно цікава експозиція з історії грошового обігу на теренах України. На третьому поверсі розмістилася «Україна незалежна». Раджу також неодмінно відвідати «Дивосвіт Трипілля», що відображає історію України від найдавніших часів. Упевнена, ці експозиції зацікавлять широке коло відвідувачів, тому запрошуємо всіх охочих. Забігаючи наперед, скажу, що в жовтні кияни та гості міста зможуть відвідати нашу філію — Музей історичних коштовностей, який на даний момент перебуває на завершальній стадії ремонту.

Тетяна СТРУК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments