Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Шiстдесятники: спогади про майбутнє?

1 березня, 1997 - 00:00

Спiлка письменникiв та Інститут лiтератури НАН України провели конференцiю "Шiстдесятництво як явище, його суспiльно-естетична природа, витоки i наслiдки".

Метою заходу, за задумом органiзаторiв, мало стати "пожвавлення лiтературно-критичного, лiтературознавчого та естетичного процесів в Українi".

Недостатньо чiтко окреслена тема дозволила довiльно трактувати як часовi рамки явища (аж по сьогоднiшнiй день), так i саме слово "шiстдесятник", поширюючи його ледь не на всiх митцiв, що жили й творили на початку шiстдесятих.

Чимало часу було витрачено на виголошення гнiвних промов, що таврували злочини комунiстичної системи. У деяких доповiдях iмена Сталiна та Хрущова звучали частiше, анiж людей, безпосередньо причетних до феномену шiстдесятництва.

Знову, як i на останньому з'їздi СПУ, широко було представлено жанр "усних мемуарiв". Не зачiпаючи сутi явища, лiтератори розповiдали про окремi епiзоди тридцятип'ятилiтньої давнини ("як зараз пам'ятаю") за участю когось iз корифеїв "вiдлиги". Пiсля кiлькох таких виступiв стало зрозумiло, що мав на увазi академiк Микола Жулинський, котрий у вступному словi, мiж iншим, зауважив: "Я не хочу називати iмен, бо це небезпечно". Серед "мемуарних" доповiдей чи не найживiшими були "комсомольськi" спогади Леся Танюка.

Юрiй Бадзьо привернув увагу присутнiх до конформiзму, який серед "шiстдесятництва" виявився особливо виразно. Не вдаючись до викриттiв та обвинувачень, вiн спробував проаналiзувати причини цього явища i дiйшов висновку, що вони лежать у неготовностi частини молодих iнтелiгентiв до сприйняття свободи. Вирвавшись на мить iз тоталiтарної задухи, вони розгубилися, затужили за звичними грубими стiнами й казьонною юшкою - i пiшли до влади на поклiн.

Скарга до влади й по сьогоднi залишається улюбленим жанром "живих класикiв" 60-х. Останнiй приклад тому - Конгрес української iнтелiгенцiї, якому "вистачило духу лише на один мiтинговий iмпульс", що закiнчився тими-таки проханнями.

Цю тему пiдтримала Леонiда Свiтлична, зазначивши, що одним iз чинникiв розколу шiстдесятництва виявився страх: хто подолав його, пiшов у вiчнiсть. Про iнших вона говорити не захотiла.

Зауваживши, що "розмови про шiстдесятництво вже набридли", Іван Дзюба запропонував присутнiм фрагменти нарису про незаслужено забутого київського поета Григорiя Тименка.

"Особливу позицiю" зголосили представники молодого лiтературного поколiння, котрi раз у раз iгнорували заклики головуючого Вiктора Кордуна "до толерантностi". Вони вiдверто зневажили "батькiвськi почуття" старших колег. "Кононiзацiю" шiстдесятництва засудили як "пригноблюючий чинник" культурного й мистецького сьогодення, наголосивши, що гряде доба шiстдесятницьких мемуарiв, яку ще треба пережити (В'ячеслав Медвiдь). Звинуватили шiстдесятникiв у намаганнi репродукувати своє трагiчне минуле в "нашому" теперiшньому. Висмiяли "радянський колективiзм" ветеранiв пера, котрим причетнiсть до гурту шiстдесятникiв дорожча, анiж неповторнiсть власного творчого обличчя (Юрiй Гудзь). Євген Пашковський, натомiсть, узявся за читання фрагментiв свого нового твору.

Органiзатори мають намiр видати матерiали конференцiї окремою брошурою.

Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments