Демократія - це коли два вовки і ягня голосують щодо обіднього меню. Свобода - це коли добре озброєнне ягня оспорює результат такого голосування
Бенджамін Франклін, один із засновників США, політичний діяч, дипломат, вчений, письменник, журналіст, видавець, масон

Сила спротиву...

Диригент Аллін ВЛАСЕНКО: «Я дуже люблю Національний одеський філармонійний оркестр. Він в Україні особливий»
20 листопада, 2014 - 16:21
МАЕСТРО АЛЛІН ВЛАСЕНКО З УСПІХОМ ВИСТУПИВ НА ОДЕСЬКІЙ СЦЕНІ / ФОТО УКРІНФОРМ

В Одеській обласній філармонії відбувся концерт з участю Національного одеського філармонійного оркестру (художній керівник Хобарт Ерл), і за диригентський пульт став диригент Національної опери України Аллін Власенко. Програма складалася з рідко виконуваних творів переважно модерної музики.

Так, у Концерті № 3 Прокоф’єва сольну партію виконував піаніст, вихованець НМАУ Олександр Поляков. Він теж навчався у Алліна Григоровича, але як диригент-симфоніст. Його гра залишила напрочуд приємне враження. Соліст виконав один номер «на біс», продемонструвавши, крім прекрасної техніки та глибокого розуміння музичного твору, також почуття гумору. Аллін Власенко з НОФО «на біс» повторив останню, третю частину рапсодії Шабріє, яка завершувала концерт. Як диригент, Аллін Григорович імпульсивний, енергійний, жести його дуже лаконічні та виразні, а як співрозмовник він відкритий, відвертий, любить заглиблюватися в тему. На жаль, умови, за яких відбувався наш діалог, коли артист готувався до виходу на сцену, не дуже сприяли цьому...

Програма була побудована на контрастах — світлому й «сонячному» концерту Прокоф’єва передувала похмура, сповнена драматизму «струнна» Симфонія № 2 Онеггера, в якій оркестр, як і в інших речах, продемонстрував чудову зіграність та колективне відчуття ритму. А завершив симфонію оригінальний штрих — фраза одного інструмента (перший альт — Ія Комарова), в якому прихована заключна інтонація...

Наша розмова з Алліном Григоровичем розпочалася з питання неординарності й складності репертуару.

— Симфонію № 2 французького композитора швейцарського походження Артюра Онеггера одесити раніше не виконували. Вперше я її почув, коли до нас приїздив з концертом один із ректорів Паризької консерваторії. Вона мені дуже сподобалася. Ми виконали ранній варіант, бо існує пізніший, у якому виконується «Пасифік», — розповідає «Дню» Аллін Григорович, — також виконали Третій концерт Сергія Прокоф’єва. На завершення прозвучала «нічна» рапсодія «Іспанія» Еммануеля Шабріє.

— Є упередженість, що слов’яни не так глибоко відчувають особливості західноєвропейської музики, і навпаки.

— Європейська виконавська традиція століттями прививалася на східноєвропейських теренах. Ще свого часу граф Шереметьєв привіз німецький оркестр до Петербурга, і за часів Катерини ІІ це набуло поширення. Згадаймо, що навіть Бетховен взяв кілька тем із зошитів графа Андрія Розумовського й використав їх у своїх творах (тоді він був дипломатом у Відні та приятелем Бетховена. — В. К.). Адже аристократи тих часів були людьми високої культури, музикували. Зрештою, в самій Одесі перша оперна трупа була італійською.

— Які ваші враження від колективу Національного одеського філармонійного оркестру?

— Я дуже люблю цей оркестр. Він в Україні особливий. Одеса взагалі дуже музичне місто, з багатими традиціями. Школа теж надзвичайно високого класу. Це вже набуток поколінь, який передається. Оркестранти емоційні, і їм не треба довго пояснювати. Я неодноразово мав можливість працювати з петербурзькими колективами. У них манера переважно німецька, так сталося: там і Штідрі багато років працював, і Мравінський. Вони не проявляють подібних відкритих емоцій. В Одесі панує творча обстановка, і Хобарт Ерл чудово попрацював, створивши, перш за все, належні умови для оркестру. Зауважте, лише в Карнегі-Холл одесити виступали тричі!

— На вашу думку, як у непростих умовах, у яких нині перебуває Україна, зберегти мистецтво, розвивати культуру? Згадаймо, свого часу Петлюра, щоби врятувати унікальний колектив Кошиця, відправив його у світове турне...

— Петлюра був дуже обізнаною людиною. Проблема культури, її розвиток залежать від багатьох речей. Але, передусім, вона завжди повинна бути під увагою очільників держави. Сьогодні люди зазнають таких стресів, і саме музика рятує, навіть лікує...

Хобарт Ерл як керівник оркестру прагне, щоб гастролери завжди грали щось новеньке. Він пильнує свій репертуар, у нього цікава репертуарна політика. Другу симфонію Онеггера ще називають «воєнною», «антифашисткою». Вона має ті ж емоції, що переживає наша країна нині в Донецьку: тут присутні і горе, і страждання, та, зрештою, фінал її оптимістичний!

— Доводиться чути, що львівські диригенти, послідовники Миколи Колесси         — це так звана австро-празька школа диригування. Нещодавно у нас гастролював Тарас Микитка, бував також Юрій Луців. Ви, як педагог, виховали цілу плеяду талановитих диригентів, визнаних в Україні та світі. Більшість із них час від часу виступає з НОФО, наприклад Володимир Сіренко, Вікторія Жадько, Наталя Пономарчук...

— Свого часу, в роки навчання в аспірантурі, коли Микола Колесса приїздив до Києва, мені доводилося бути у нього асистентом. Згодом ми з Миколою Філаретовичем листувалися. З моїм однолітком Степаном Турчаком, вихованцем Колесси, я певний період разом працював, він навіть був у мене свідком на весіллі. Я вважаю, що немає певної школи, скажімо, варшавської чи віденської, київської чи іншої, але існують певні загальні речі. Хоч би куди я поїхав диригувати — у Китай чи Японію, скрізь мене розуміють. Школа розпочиналася з композиторського мистецтва: Моцарт, Бетховен, Вебер. Але складно було і писати, і виконувати. Наприклад, Чайковський чи Римський-Корсаков не були диригентами такого рівня, якими були композиторами. Потім професія відокремилася, бо є багато складного матеріалу, який потребує технічного озброєння. Почалося це з Петербурга, де справжнім Колумбом виявився композитор Микола Черепнін, завідувач кафедри диригування тамтешньої консерваторії. Мій учитель у Київській консерваторії Михайло Каренштейн був учнем видатного Миколи Малька, котрого знає увесь світ. Він навчався спочатку в Петербурзі, а згодом за кордоном, і німецька школа була найпершою. Так що витоки нашої української школи — саме в німецькій, і школа у нас чудова! Скільки лауреатів міжнародних конкурсів! Тільки серед моїх вихованців троє народних та вісім заслужених артистів. Наприклад, Вікторія Жадько — вона перший серед українців лауреат міжнародного конкурсу, бо раніше Москва все брала на себе. Вона також здобула першу премію на конкурсі Ґ. Фітельберга в Катовіце (Польща). А Наталя Пономарчук — це взагалі диво! В Одесі виступала також інша моя учениця Катерина Осадча — лауреат конкурсу ім. С. Турчака...

До речі, київський творчий «десант» матиме продовження. 21 листопада в Одесі разом із НОФО виступатимуть диригент Володимир Кожухар та скрипалька Мирослава Которович.

Володимир КУДЛАЧ, Одеса
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments