Спадкоємець Архипенка (або Призначення митця)

Свій ювілей Євген Йосипович зустрічає в майстерні. З сімдесяти років життя п’ятдесят віддано щоденній праці скульптора.

Творчий шлях Є. Прокопов розпочинав у дуже суперечливий час перебудови. Підупала радянська влада намагалась все ще утримувати важелі впливу, зокрема, в ідеологічній сфері. Але молоде художнє покоління 1980-х категорично відходило від жорсткого диктату соцреалізму. Молодь наполегливо розшукувала інформацію про світові художні процеси, про мистецтво модернізму ХХ століття. До України збирався навідатись класик світової авангардної скульптури Олександр Архипенко. Почали з’являтися репродукції його творів. В Києві ще жив та працював авангардист 1920-х років Іван Кавалеридзе. Він мав неабиякий вплив на молодь. У Художньому інституті навчався, а згодом працював у Києві скульптор Михайло Грицюк. Переїхавши з Аргентини до України, Михайло надихав молодих колег інформацією про модернізм США та Європи, так само, як і власними неординарними творами. Молоді українські скульптори чим далі, тим більше опановували спадщину Олександра Архипенка, Генрі Мура, Джакомо Манцу, інших.

Творчі погляди молодого Євгена Прокопова сформувалися у цій живій магмі інноваційних ідей. Є. Прокопов — учень академіка радянського ґатунку О. Бородая — розійшовся з вихователем у світоглядних моделях та взяв за робочий інструмент пошуковість авангардистів початку ХХ століття.

У Перший період творчості Прокопов віддав належне сюжетним композиціям та портретним характеристикам. В середині 1980-х скульптор творчо осмислює образи велетнів літератури: Л. Толстого, Ф. Достоєвського, М. Гоголя. Образи трактовано з великою драматичною напругою (М. Гоголь, який спалив рукопис «Мертвих душ» у стані душевної муки, цілує ноги непритомній музі, 1983).

Драматизм та трагедійність чим далі, тим виразніше заявляють про себе в творах Прокопова. Він філософськи осмислює одвічні теми — духовної сили, материнства, любові, першопочатків буття. Філософське узагальнення, характерне для кожної композиції, поєднано з витонченою чуттєвістю, ліризмом та християнською етикою. Од початку творчого шляху в доробку скульптора важливу роль відіграють національні та релігійні теми.

З 1989 року починається буквальний «парад» персональних виставок молодого майстра в Україні, Німеччині, Данії, США, Франції, Швейцарії та Шотландії. Євген Прокопов працює як в камерній, так і в монументальній скульптурі. Для Національного музею ім. Т. Шевченка виконано експресивну композицію — портрет Шевченка «Прометей». В пластиці Прокопов руйнує норми, притаманні радянській скульптурі, та засвоює прийоми «розірваної форми», просторових пауз — пустом, все, чим причарувала Євгена авангардна форма О. Архипенка.

На початку 1991 року було закладено програму великої «Біблійної сюїти» (1989—2010). Художнє для Прокопова завжди залишалося віддзеркаленням його душевної етики.

Добре пам’ятаю відчайдушний вчинок скульптора, коли в 1991 році, ризикуючи творчим майбутнім, з власної ініціативи Прокопов поставив монумент «Пам’ять» на території зруйнованого радянською владою Михайлівського собору (біля Трапезної церкви). Кияни спонтанно, без будь-якого заклику понесли до розп’яття свічки.

1990-і роки — період, коли скульптор перейшов від сюжетно-оповідальної скульптури до змістовної метафори та лаконічної форми. Він працює з металом, склом, плестігласом, з полірованими до золотавого блиску поверхнями композиційних структур. В творах «Вчитель та учні (Таємна вечеря)», в чисельних «Розп’яттях», в «Трійці», в «Плащаниці», в «Оплакуванні» автор скульптурного мінімалізму вміє у злуці двох-трьох вигнутих металевих елементів унаочнити і плач матері над Христом, і учнів Христа, які присутні на «Таємній вечері», і розіп’ятого їх навчителя.

Коли в 2007 році Прокопов експонував власний доробок в Національному художньому музеї України, поціновувачі мистецтва були вражені як лаконізмом форм-метафор, так і дивовижною, доведеною до естетичного абсолюту поверхнею кожної композиції, гостро відчутними можливостями матеріалу, навіть чуттєвим його переживанням. В усьому була евристичність та темперамент артиста — автора вражаючого мінімалізму. Образи-символи досягли довершеності каліграфічної змістовності знаку. Винахідливість Є. Прокопова як пластика дозволяє вважати його талановитим продовжувачем авангардизму О. Архипенка.

Історія створення Євгеном Прокоповим ескізу для пам’ятника геніальному українському перекладачеві-енциклопедисту Миколі Лукашу стала широко відома під час святкування столітнього ювілею видатного інтелектуала (18.12.2019). В цьому пам’ятнику втілено роздуми Прокопова щодо етики та гуманізму. Мармурова свічка, увінчана кубом з чотирма хрестами, звернулася до Неба, до розмов з Космосом усіма тими мовами, якими зі світом розмовляв Микола Лукаш.

Починаючи з 1996 року, після організованої в Чикаго Українським Інститутом Модерного мистецтва виставки Є. Прокопова «Літопис простору», скульптор працює як в США, так і в Києві. В 2001 в Брукліні ним поставлено композицію «Червоний квадрат», а в 2015 році поблизу Чикаго в місті Блумінгдейлі (поряд з православною церквою Святого Андрія), за фінансування української громади та за підтримки сенаторів Джона Маккейна та Марка Кірка, було споруджено монумент на вшанування «Небесної сотні та всіх загиблих Героїв України». Саме Євген Прокопов, який користується високою повагою в колах української діаспори, одержав завдання та виконав цей пам’ятник. Український хрест піднісся над постаментом на енергійних геометричних структурах до неба. В цьому піднесенні втілено віру громади, любов, волю, біль, вдячність до її синів, а також патріотичні почуття скульптора, який душею повсякчас з Україною.

Відкриття монументу було поважною міжнародною подією, мостом, який з’єднав українську громаду діаспори з материзною. Пам’ятник відкривали перші духовні особи України та США, дипломатичний корпус України в Америці, сенатори, губернатори та інші сановники. Сенатор Джон Маккейн, коментуючи подію, сказав на завершення виступу: «...Пам’ятник надішле сильне послання президенту В. Путіну про те, що український народ ніколи не буде переданий у підпорядкування».

«Пам’ятник-хрест з нержавіючої сталі — це дзеркало, — сказав Є. Прокопов. — Воно є нескінченним відображенням єдності неба і землі, буття і не-буття... Духовний зміст пам’ятника — це Віра у силу вічної душі героїв та у гідність майбутніх поколінь... Будьте об’єднані, і ви будете непереможені».