Або думай сам - або той, кому доводиться думати за тебе, відніме твою силу, переробить всі твої смаки і звички, по-своєму вимуштрує і вихолостить тебе.
Френсіс Фіцджеральд, американський письменник, найбільший представник так званого «втраченого покоління» в літературі

Спасенні ігри на свіжому повітрі

14 жовтня, 1997 - 00:00

Один надто скептичний музичний діяч одного разу зауважив, що проводити форуми на кшталт "Рок проти..." (далі іде будь-який популярний суспільний гандж) - все одно, що влаштовувати акції "Проти льодовиків" чи "Проти всесвітнього потопу". Організатори фестивалю "Рок-екзистенція", що лунав три жовтневих дні на території Національного виставкового центру (по-старому - ВДНГ), скидається, що не мали сумніву в успіхові свого задуму. Захід проходив під гаслом "Рок проти СНІДу та наркоманії".

Молоді люди, які щовечора збиралися на відкритому майданчику поруч з павільйоном №19 вирішували під примхливим жовтневим небом зовсім інші проблеми: як обігрітися, сховатися від дощу, вистояти кілька годин на холоді й при цьому побачити всіх своїх кумирів. Про глядачів, які весь фестиваль провели на своїх двох, хочеться сказати підвищено: "вистояли й перемогли".

Перших два дні програма була наповнена виступами команд "другого ешелону" - маловідомих, але доволі амбіційних. В основному ці групи були з провінції, й тут, звісно, географія - широченна: від Тернополя до Харкова, від Черкас до Ялти. Добра половина виступів злилася в один довгий-предовгий номер, де все верещало-бухало-гриміло, а відрізнити одних "геніїв" від інших було майже неможливо. Запам'яталися, в основному, оригінальні способи самопредставлення. Кияни з "Заратустри" вустами дівчини-вокалістки - за такої назви! - розважали натовп народними байками та ганяли фольклоризований важкий метал. Дещо істеричне тріо "Аномалія" подивувало дуже непоганою для харків'ян українською мовою. "Дай мамі поспати" (Біла Церква) кричала так, що напевне розбудила всіх мам в околиці. "Некрополь" (Київ) грав музику, що цілком відповідала цій назві. Ближче до кінця фестивалю становище почало дещо поправлятися. Дніпродзержинський "Стоп Степ" до набридлого вже добряче репу додав якісну секцію духових інструментів. "Мертвий півень" (Львів) мужньо рухався до рок-н-ролу. А всі лідери, як завжди, сконцентрувалися в останній вечір. Одна за другою на сцену виходили дуже несхожі команди. Столичний "So" намагався виглядати й звучати модно, однак публіка реагувала на це слабко. Більше уваги дісталося "Актусу" (Київ) з його хуліганською подачею, трохи дивним поєднанням баяна, флейти та електрогітар. Тут музики, звичайно, недобирали, оскільки в Києві вже є "баянна" група з вищою популярністю.

Без пафосу, звісно, теж не обійшлося. Його представили "Кому Вниз": потужна лиса голова вокаліста, низький голос, що сповіщав про вселенські біди. Погода, однак, над музикою пожартувала. Посипав рясний дощ, і тоді один з доброзичливців-організаторів розкрив над головою надсерйозного вокаліста легковажну блакитну парасолю...

Всі чекали на "ВВ". Група сьогодні перебуває на вершині популярності й ажіотаж навколо неї цілком виправданий. Музики так само володіють майстерністю та запалом, як і десять років тому. До своїх знаменитих "Танців" додали не менш крутий хіт - "Весна". Пацанва на асфальті забула про мокрі ноги, холод і голод, СНІД та наркоманію, про все на світі. Що й казати, погано, коли протягом багатьох років у країні є лише одна по-справжньому чогось варта рок-група, а з іншого боку, прекрасно, що є в нас ці "ВВ" - які ні на кого не схожі, нікому не поступаються.

Після "ВВ"-шного карнавалу публіка почала розходитися, й даремно. Бо спеціальним, неоголошеним гостем "Екзистенції" на сцену приготувалася вийти, мабуть, найзловісніша та найпровокаційніша група в Європі - "Лайбах" із Любляни, столиці Словенії. Про них і напрям, котрий очолюється ними в мистецтві потрібно, звісно, сказати окремо. Вони єдині, хто зробив собі ім'я повністю на чужому матеріалі. Їхня ідеологія - своєрідний попсовий тоталітаризм, вони без тіні усмішки перекривлюють диктаторський стиль своєю музикою, образом, стилем життя. Вони беруть безтурботні пісеньки "Бітлз", "Роллінг Стоунз", "Опусу" чи "Європи" і перетворюють їх на похмурі технократичні симфонії. Жодних естрадних штучок. Жодних залицянь до публіки. "Лайбах" - це повтор катастроф ХХ століття на рівні чорної комедії.

Ось на якій химерній ноті "Рок-екзистенція" закінчилася. Навряд чи після неї стане менше наркоманії та снід-інфікованих. "Екзистенція" дослівно перекладається, як "існування". Можливо, що існування нашої музики й тих, хто її слухає, справді стане після цього веселішим. Якщо буде пісня - буде й здоров'я?

Дмитро ДЕСЯТЕРИК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments